ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2009 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого – Димерлія О.О.

суддів – Яковлева Ю.В., Єщенка О.В.

при секретарі – Коєвій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, управління Південного оперативного командування на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2008 року за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, управління Південного оперативного командування, військової частини А 1785 про визнання бездіяльності неправомірною, виплату грошового забезпечення та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом, предметом якого є визнання неправомірними дій Міністерства оборони України та управління Південного оперативного командування з питання своєчасного звільнення та грошового забезпечення; стягнення з Міністерства оборони України грошового забезпечення, з урахуванням грошової допомоги та компенсації – 30 161, 61 гривень, моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 гривень.

21 жовтня 2008 року Приморський районний суд м. Одеси прийняв постанову, якою позов задовольнив частково, а саме: визнав неправомірними дії Міністерства оборони України, управління Південного оперативного командування та військової частини А 1785 щодо несвоєчасного звільнення ОСОБА_5 з військової служби та призначення грошового забезпечення; зобов’язав Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_5 не виплачене грошове забезпечення та компенсацію в розмірі 30 162, 61 гривень; стягнув з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 3 000, 00 гривень. Рішення суду мотивовано тим, що право позивача на грошове забезпечення передбачено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року.

У поданій апеляційній скарзі Міністерство оборони України та управління Південного оперативного командування, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 перебував на службі за контрактом у військовій частині А 2129. 30.08.2006 року відбулось фактичне скорочення посади. У вересні 2006 року військовослужбовцем подано рапорт про звільнення зі Збройних Сил України. Наказом командувача військ Південного оперативного командування №402 від 22.09.2006 року ОСОБА_5 переведено до штату військової частини А 1785, де він протягом чотирьох місяців отримував грошове забезпечення. З 01.01.2007 року позивач перестав отримувати грошове забезпечення, а 02.10.2007 року був звільнений зі Збройних Сил України. У зв’язку з цим ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 01.01.2007 року по 02.10.2007 року.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання грошового забезпечення передбачено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Міністерство оборони України та управління Південного оперативного командування посилаються на непідсудність спору адміністративному суду через відсутність публічно-правового спору.

Розглядаючи це питання колегія суддів виходить з необхідності застосування положень ст. 17 КАС України.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 наведеної статті, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Оскільки предметом спору є саме проходження та звільнення позивача зі служби, суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо прийняття позову до свого провадження.

Оскаржуючи розмір грошового забезпечення, що підлягає стягненню, апелянт вказав на помилковість включення судом до цієї суми вихідної допомоги при звільненні в розмірі 8 803, 35 гривень та суми грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1 956, 29 гривень, так як ці суми були сплачені.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні розрахунку судом першої інстанції до суми заборгованості по грошовому забезпеченню віднесено грошову допомогу на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 2 145, 88 гривень та грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 9 656, 46 гривень.  

Щодо спірної суми допомоги на оздоровлення за 2007 рік, колегія суддів бере до уваги довідку про нарахування та виплату грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_5 № 2981 від 07.09.2007 року, згідно якої матеріальна допомога на оздоровлення за 2007 рік невиплачена (а.с. 67)

Доказів, що спростовують факт невиплати цього виду грошового забезпечення, апелянтом не надано, а отже судом вірно зроблений висновок щодо віднесення зазначеної суми до загальної суми заборгованості з грошового забезпечення позивача.  

Розглядаючи питання щодо включення до суми заборгованості грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, апеляційний суд дослідив матеріали справи, зокрема, інформаційну довідку № 486 від 12.03.2008 року Про порядок нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_5 у військові частині А 1785. Згідно витягу з розрахунку та виплати додаткових соціальних виплат до грошового забезпечення позивачу виплачена вихідна допомога при звільненні у розмірі 8 803, 35 гривень. (а.с. 89)        

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає висновок Приморського районного суду м. Одеси щодо неправомірності відмови відповідачів від виплати зазначеного виду забезпечення помилковим.  

Отже заборгованість з грошового забезпечення склала 20 506, 15 гривень (30 162, 61 гривень - 9 656, 46 гривень (сума помилково нарахованої судом грошової допомоги у разі звільнення з військової служби).

Посилаючись на положення постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року, апелянт вказує на необґрунтоване стягнення судом моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 гривень. В скарзі, зокрема, зазначено, що в рішенні не наведено доказів тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача.

Погоджуючись з правовою позицією суду, колегія враховує ту обставину, що протягом 9 місяців ОСОБА_5 не був звільнений, але й не отримував грошове забезпечення. Несвоєчасне звільнення позбавило позивача можливості працевлаштування протягом зазначеного періоду та отримання заробітної плати. Судом першої інстанції досліджено розписки про отримання коштів у борг (а.с. 96 – 99). Крім того, судовою колегією встановлено, що з метою своєчасного звільнення ОСОБА_5 звертався з численними листами до Міністерства оборони України та перебував на особистому прийомі у Міністра оборони, що підтверджує важливість для позивача якнайшвидшого вирішення питання. (а.с. 5 – 9, 34, 39)  

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком Приморського районного суду м. Одеси щодо необхідності часткового задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.

Оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи, постанова суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.    

Керуючись ст.ст.185, 195, 198, 202, 205, 207 КАС України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України, управління Південного оперативного командування – задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2008 року за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, управління Південного оперативного командування, військової частини А 1785 про визнання бездіяльності неправомірною, виплату грошового забезпечення та стягнення моральної шкоди – скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, Південного оперативного командування та військової частини А 1785 щодо несвоєчасного звільнення ОСОБА_5 з військової служби.

Визнати дії військової частини А 1785 щодо призначення грошового забезпечення ОСОБА_5 неправомірними.

Зобов’язати військову частину  А 1785 виплатити ОСОБА_5 грошове забезпечення в сумі 20 506 (двадцять тисяч п’ятсот шість) гривень 15 копійок.

Стягнути з військової частини А 1785 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 3 000, 00 (три тисячі) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: