ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 листопада 2009 року                      Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Домусчі С.Д. та Кравець О.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Миколаївської міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення моральної шкоди. Із врахуванням уточнень до позовних вимог позивач просив визнати неправомірною бездіяльність щодо ненадання відповіді на скаргу на керівника апарату ради від 31 серпня 2006 року, визнати протиправним заперечення міською радою у відповіді позивачу за № І-2038-34/л від 03 січня 2007 року права останнього на спілкування українською мовою з посадовими особами органів місцевого самоврядування та обов’язку цих посадових осіб спілкуватися з позивачем українською мовою на особистому прийомі, а також стягнути з відповідача в відшкодування моральної шкоди 2500 грн..

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 31 серпня 2006 року подав скаргу до Миколаївської міської ради на керівника апарату ради, яка порушила його право на спілкування українською мовою та отримання від посадових осіб органів місцевого самоврядування інформації українською мовою. 03 січня 2007 року позивач отримав від Миколаївської міської ради відповідь про відсутність підстав для притягнення керівника апарату до відповідальності у зв’язку з тим, що обов’язок спілкуватися певною мовою чинним законодавством України не передбачено.  

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на його звернення від 31 серпня 2006 року у встановлений законом строк і невизнання його права на спілкування і отримання відповіді українською мовою від посадових осіб органів місцевого самоврядування на особистому прийомі. Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 115 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з поставленим по справі судовим рішенням, представник Миколаївської міської ради в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права, а також неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зокрема, судом не взято до уваги зміст рішення Миколаївської міської ради від 23 червня 2006 року № 2/4, відповідно до якого керівник апарату міської ради не веде особистий прийом громадян, а тому відсутній факт спілкування керівника апарату з позивачем на особистому прийомі. Крім того, на думку апелянта, судом необґрунтовано стягнуто з відповідача 115 грн. в відшкодування моральної шкоди, розмір якої встановлений безпідставно та непідтверджений жодним доказом. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення і винесення нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.

Судом встановлено, що 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до керівника апарату Миколаївської міської ради із запитанням. На запитання позивача українською мовою керівник апарату Миколаївської міської ради відповіла російською мовою (а. с. 34).

31 серпня 2006 року ОСОБА_1 письмово звернувся до Миколаївської міської ради з зазначенням порушення керівником апарату ради його права на спілкування та отримання інформації українською мовою. Одночасно ОСОБА_1 просив звільнити з посади керівника апарату ради ОСОБА_2, як таку, що не відповідає займаній посаді (а. с. 34).

26 вересня 2006 року на звернення позивача від 31 серпня 2006 року секретарем міської ради на адресу ОСОБА_1 надано відповідь за № І-2038-12/л, до якої додано копію рішення Миколаївської міської ради від 01 червня 2006 року № 1/21 «Про надання російській мові статусу регіональної мови», яку отримано позивачем 29 вересня 2006 року (а. с. 6).

На подальше звернення позивача від 12 грудня 2006 року секретарем міської ради 03 січня 2007 року на адресу ОСОБА_1 надано відповідь за № І-2038-34/л, в якій зазначається про відсутність підстав для притягнення керівника апарату ради до відповідальності (а. с. 7).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у встановлений законом строк не надано відповіді на звернення позивача від 31 серпня 2006 року, чим порушено положення ст. ст. 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян». Крім того, за висновком суду першої інстанції, відповідачем порушено право позивача на спілкування і отримання відповідей українською мовою від посадових осіб органів місцевого самоврядування на особистому прийомі.

Проте, із вказаними висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, на звернення позивача від 31 серпня 2006 року секретарем міської ради 26 вересня 2006 року, тобто у встановлений законом строк, на адресу ОСОБА_1 надано відповідь за № І-2038-12/л, до якої додано копію рішення Миколаївської міської ради від 01 червня 2006 року № 1/21 «Про надання російській мові статусу регіональної мови», яку отримано позивачем 29 вересня 2006 року (а. с. 6).

При цьому незадоволення позивача суттю отриманої відповіді, що обумовило подальші звернення ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування, за змістом Закону України «Про звернення громадян» не є підставою для висновку про ненадання відповіді заявнику у встановлений Законом строк.

Згідно ч. 3 ст. 5 названого Закону звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Основні положення, пов’язані з організацією та проведенням особистого прийому громадян визначено ст. 22 Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до названої статті Закону керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян зобов’язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об’єднаннях громадян визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються.

На виконання зазначених положень Закону Миколаївським міським головою видано розпорядження за № 308р від 19 червня 2006 року, яким визначено посадових осіб Миколаївської міської ради, які здійснюють особистий прийом громадян (а. с. 21 – 22). Вказаним розпорядженням, а також наданою відповідачем посадовою інструкцією не передбачено проведення особистого прийому громадян керівником міської ради Кобилянською Т.О..

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради від 31 серпня 2006 року, позивач 29 серпня 2006 року звернувся в приміщенні міської ради до керівника апарату ради із запитанням про місце засідання депутатської комісії (а. с. 34).

Із врахуванням наведених положень ст. ст. 5 та 22 Закону України «Про звернення громадян» таке запитання позивача не є зверненням громадянина на особистому прийомі, а тому висновок суду про невизнання права ОСОБА_1 на спілкування і отримання відповіді українською мовою від посадових осіб органів місцевого самоврядування на особистому прийомі не ґрунтується на матеріалах справи.

Не містяться будь-які заперечення права позивача на спілкування і отримання відповіді українською мовою від посадових осіб органів місцевого самоврядування на особистому прийомі і в листі секретаря Миколаївської міської ради за № І-2038-34/л від 03 січня 2007 року.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання неправомірною бездіяльності щодо ненадання відповіді на скаргу на керівника апарату ради від 31 серпня 2006 року та визнання протиправним заперечення міською радою у відповіді позивачу за № І-2038-34/л від 03 січня 2007 року права останнього на спілкування українською мовою з посадовими особами органів місцевого самоврядування та обов’язку цих посадових осіб спілкуватися з позивачем українською мовою на особистому прийомі.

Оскільки відсутні підстави для визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача, одночасно відсутні підстави і для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь грошової суми в відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, постановлене судове рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Миколаївської міської ради задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.    

Повний текст постанови виготовлено 30 листопада 2009 року.

Головуючий:

Судді: