РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19442/17

пр. № 2/759/875/19

18 березня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Величко Т.О.,

при секретарі Дудник В.В.,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся 22.12.2017 року до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 06.09.2006 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі - Позивач) та фізична особа - резидент України гр. ОСОБА_3 (надалі - Відповідач 1) уклали кредитний договір №20/П/56/2006-840, згідно з умовами якого Позивач надав Відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) в доларах США на загальну суму: 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США із розрахунку 11,00 % на рік строком з 06.09.2006 року по 05.09.2016 року. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості. 06.09.2006 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі - Позивач) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2) укладено договір поруки, відповідно до якого Відповідач 2 поручився перед позивачем на належне виконання Відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань, що витікають із кредитного договору № 20/П/56/2006-840. Відповідно до п. 1.2. договору поруки Відповідач 1 та Відповідач 2 відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Представник позивача зазначив, що відповідно до цих умов, 2-й Відповідач поручився перед Позивачем за належне виконання 1-м Відповідачем зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 20/П/56/2006-840 від 06.09.2006 року, а саме: 1) повернути кредит; 2) сплатити відсотки за користування кредитними коштами; 3) сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором; 4) сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня). Відповідно до п. 8.5. кредитного договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань. Відповідно до умов кредитного договору, викладених в п. 3.3.1, 3.3.2., 3.3.3 Відповідач зобов'язався вносити чергові мінімальні платежі по кредиту/кредитній лінії, щомісячно, до 10 числа поточного місяця.

Представник позивача вказував, що відповідачами станом на 11.09.2017 року порушені пункти 3.3.1, 3.3.2., 3.3.3, 4.3.2. 4.3.3., кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами. Відповідно до п. 5.1 кредитного договору у разі прострочення Відповідачем строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Представник позивача вказував, що відповідно до п. 5.2 кредитного договору у разі порушення Відповідачем вимог пп. 4.3. за виключенням п.п. 4.3.3., 4.3.4., кредитного договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10 % (десять) відсотків від суми кредиту, визначеної у п. 1.1 кредитного договору, за кожен випадок.

Представник позивача зазначив, що станом на 11.09.2017 року за Відповідачем наявна заборгованість по кредитному договору в сумі: загальна заборгованість становить 31 404,78 (тридцять одна тисяча чотириста чотири долари США 78 центів), в тому числі: непогашений кредит - 17 695,60 доларів США; несплачені відсотки - 7 293,79 доларів США; несплачена пеня - 6 415,39 доларів США; що за курсом Національного Банку України станом на 11.09.2017 року становить 818 815,69 (вісімсот вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять грн. 69 коп.) гривень, в тому числі: непогашений кредит - 461 376,74 гривень; несплачені відсотки - 190 170,72 гривень; несплачена пеня - 167 268,23 гривень. Загальна сума заборгованості по кредиту, виданому у доларах США, складає: 24 989,39 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) доларів США 39 центів та 167 268,23 (сто шістдесят сім тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 23 коп.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2018 року позов залишено без руху. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2018 року відкрито провадження у справі.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, просив суд слухати справи без його участі, позовні вимоги підтрмав ( а.с.88-89).

Відповідач -1 у судове засідання не з'явився, надав до суду відзив (а.с.60-61) просив суд у задоволення позову відмовити

Відповідач - 2 у судове засідання з'явився, проти позову заперечував, надавав до суду відзив ( а.с.60-61), посилаючись на те, що 25.05.2018 року отримав в поштовому відділенні № 148 рекомендований лист в якому містилась позовна заява Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. Згідно вказаної позовної заяви Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюковою І.О. пред'явлено цивільний позов до (відповідач -1) і ОСОБА_1( відповідач-2) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20/П/56/2006-840.

Відповідач -2 зазначив, що зазначений позов не визнає і вважає безпідставним, тому що в позовній заяві міститься лише розрахунок заборгованості. При цьому відсутні платіжні документи, які підтверджують суму заборгованості, зазначену в позовній заяві. Крім того в позовній заяві відсутня належним чином завірена ліцензія Національного Банку України, яка станом на 06.09.2006 року надавала Відкритому акціонерному товариству Комерційний банк «Надра» право видачі готівкових кредитів в долларах США.

Відповідач -2 зазначив, що нарахований судовий збір ніяким чином не обґрунтований. Про надуманість зазначеного позову свідчить також позовна заява, пред»явлена Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюковою І.О. до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 в редакції від 15.12.2017 року, на сторінці № 2 якої завідомо неправдиво зазначено, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про факт виникнення заборгованості та її розмір, а також те, що Відповідач ніби-то уникає зустрічей з представниками Позивача і не здійснює ніяких дій для погашення заборгованості. Згідно зазначеної позовної заяви Позивачу невідомі навіть засоби зв»язку зі ОСОБА_1.

Відповідач 2 подал до суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог та вказував також , що у розумінні ст. 599 ЦК України, порука вже припинена, та позивач необгрунтовано звернувся із позовом до поручителя.

Суд дослдідивши письмові докази подані до матеріалів справи, заслухавши пояснення учасників справи, встановив наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

У ст. 629 ЦК України зазначено про те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк ( ч. 1 ст. 530 ЦК України ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Судом встановлено, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Судом встановлено, що 06.09.2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі - Позивач) та фізична особа - резидент України гр. ОСОБА_3 (надалі - Відповідач 1) уклали кредитний договір №20/П/56/2006-840, згідно з умовами якого Позивач надав Відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) в доларах США на загальну суму: 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США із розрахунку 11,00 % на рік строком з 06.09.2006 року по 05.09.2016 року. Судом встановлено, що 06.09.2006 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі - Позивач) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2) укладено договір поруки, відповідно до якого Відповідач 2 поручився перед позивачем на належне виконання Відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань, що витікають із кредитного договору № 20/П/56/2006-840. Відповідно до п. 1.2. договору поруки Відповідач 1 та Відповідач 2 відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Судом встановлено із матеріалів справи, що позивач у справі із досудовою вимогою до позичальника ОСОБА_3, та поручителя ОСОБА_1 за період з 06.09.2016 року по 22.12.2017 року не звертався та твердження у позовнй заяві, що позивач звертався до відповідачів із вимогою про погашення заборгованості не відповідає матеріалам справи.

Судом встановлено, що згідно п.3.3.4 кредитного договору №20/П/56/2006-840 від 06.09.2006 року ( а.с.10-12) кінцевий термін повернення кредиту- 05.09.2016 року.

Судом встановлено, що згідно п.1.2. договру поруки б/н від 06.09.2006 року поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі та у тому ж порядку ( п.1.1) який встановлений для позичальника за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судом встановлено, що у договорі поруки ( а.с.13-14) строк закінчення поруки не встановлено, а тому кредитор, мав право протягом шести місяців від дні настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя ( п.3.3.4 кредитного договору №20/П/56/2006-840 від 06.09.2006 року ( а.с.10-12) кінцевий термін повернення кредиту- 05.09.2016 року).

Судом встановлено, що кредитор до поручителя вимоги не пред"являв, а звернувся одразу до суду 22.12.2017 року ( а.с.2), конверт дата відправлення 21.12.2017 року ( а.с.26), у зв"язку із чим пропустив встановлений ст. 559 ЦК України на строк у 10 місяців для звернення із вимогою до поручителя, а тому порука припинилася протягом шести місяців від дні настання строку виконання основного зобов'язання 05.03.2017 року.

З огляду викладені приписи порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. З огляду на це суд вважає що необхідно застосовувати припис частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі, якщо у договорі не встановлений строк її дії і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Після спливу строку виконання основного зобов'язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.Ааналогчна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від17 квітня 2018 року (Справа № 545/1014/15-цПровадження № 14-54 цс 18).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Судом встановлено, що як вбачається із кредитного договру №20/П/56/2006-840 від 06.09.2006 року ( а.с.10-12) сторони строк договору окремо не визначили, погодили строк кредитування- до 05.09.2016 рокута , термін закінчення кредитування - 05.09.2016 року, а також термін щомісячного виконання зобов'язання (п. 3 кредитного договру).

Судом встановлено, шо позичальник, відповідач ОСОБА_3 повернення кредиту та сплату відсотків мала здійснювати щомісячними платежами, ( п.3.3.1.-3.3.3) надаючи позивачеві до 10 числа кожного місяця кошти у сумі 845 доларів США (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

Щодо виконання зобов'язання простроченого боржника після спливу строку (терміну) такого виконання , статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Судом встановлено, що Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 10 років до 05.09 2016 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачі у справі подали до суду 18.03.2019 року заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача ( а.с.94-95).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 10 років - до 05.09 2016 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 05.09. 2016 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 10 числа кожного місяця. Починаючи з 6 .09. 2006 року, відповідач ОСОБА_3 мала обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

А тому суд дійшов висновіку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, із розрахунку заборгованості ( а.с. 6-9), що позивач розрахував заборгованість за кредитним договором за період з 2006 року по вересень 2017 року, поза строками кредитування - 05.09.2016 року, достроково не звертався до відповідачів із вимою або позовом про стягнення простроченої заборгованості, згідно п. 3.4.,3.5. кредитного договору у разі порушення його умов, сторони домовились про право Банку самостійно розподіляти грошові кошти внесені позичальником на розподальчий рахунок., згідно черговості.

Відповідно до ст. 10 ЦПУ України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.3. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.2. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.3. У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або членом його сім'ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:назву документа (форми);дату і місце складання;назву підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.9. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Судом встановлоено, що в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості позивач надав суду розрахунок заборгованості ( а.с. 6-9), за підписом заступника начальника управління судового представництва юридичного департаменту ОСОБА_5

Судом встановлено, що розрахунок заборгованості ( а.с. 6-9), не містить такі обов'язкові реквізити: дату і місце складання;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.3

Також розрахунок заборгованості (а.с. 6-9) не містить інформації , що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, які б мали систематизуватися на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. також відсутня інформаціґ про здйснення операцій , та в якій валюті вони були здійснені по кодному платежу, та як були розподілені у відповідності до вимог п. 3.4., п, 3.5. кредитного договору. також не вказано у розрахунку заборгованості номеру розподільчого рахунку та його номер ( п. 3.5. кредитного договору) та відомостей щодо почстку прострочення заборгованості та порядок виконання позикодавцем п. 3.5. кредитного договору), а оому суд дійшов висновку, що розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом та не містить достовірних відомостей щодо розміру заборгованості позичальника та є не достовірним та належним доказом у розумінні вимог ст. 77,79 ЦПК України.

А тому суд дійшов висновку, що позов не доведений належними та обгрунтованими доказами.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Судом встановлено, що відповідно до п.3 .1- п.3.5 кредитного договору ( а.с.10-12) позичальник ОСОБА_3 зобов"язувалась вносити мінімально необхідний місячний платіж у розмірі 845,00 доларів США з кінчевим терміном кредитування- 05.09.2016 року.

Судом встановлено із розрахунку заборгованості, що позичальник порушила внесення чергового платежу 13.11.2008 року, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу та припинила здійснювати внесення коштів по кредитному договору 31.12.2015 року.

Судом встановлено, що з 13.11.2008 року з початку порушення внесення чергового платежу позичальником, позивач до відповідачів не звертався із позовом про дострокове погашення заборгованості за кредитним договром, та звернувся лише до суду 22.12.2017 року, а тому суд погоджеється із позицією відповідачів, що позивач пропустив строк позовної давності ( ст.257 ЦК України) щодо звернення до позичальника ОСОБА_3, та у порядку ст.ст. 257 559 ЦК України до відповідача ОСОБА_6

Такий підхід відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (Справа № 444/9519/12 Провадження № 14-10 цс 18)

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (10 років і), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, а саме 13.11.2008 року, який порушувався внесенями недостатньої мінімальної суми щомісячних , аж до внесення остеннього щомісячного платежу 02.12.2014 року.

Відповідно до вимог ст.266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Судом встановлено, що Позивач звернувся до суду з позовом 21 грудня 2017 року ( штемпель на конверті ( а.с.26)), тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу 02.12.2014 року, а тому пропустив загальний строк позовної давності у три роки.

Судом встановлено, що позивач не подав суду заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності , а тому суд застосовує до позовних вимог вимоги ч.3 ч.4 ст.267 ЦК України, згідно поданої заяви про застосування строку позовної давності ( а.с.94-95).

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючисьст.ст. 11, 267 ,268, 525, 526, 559, 629, 1054 ЦК України; ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з часу проголошення.

Суддя: Т.О. Величко