ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2009 року Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів Бойка А.В. та Домусчі С.Д.,
при секретарі Руденко І.Ю.,
за участю представника прокуратури Косовської К.О. та представника позивача Кот М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу керуючої Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Одеської області від 05 листопада 2007 року по справі за адміністративним позовом заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства ДЄЗ «Малиновське» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2007 року заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до КП ДЄЗ «Малиновське» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 33276 грн. 12 коп. та пені в розмірі 493 грн. 82 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 році.
В обґрунтування позову зазначалося, що відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач повинен був створити 9 робочих місць для інвалідів, проте створив тільки 5 робочих місць, чим не забезпечив працевлаштування 4 інвалідів. На підставі ст. ст. 10 та 20 вказаного Закону до підприємства, яке не виконало вимоги діючого законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, застосовуються адміністративно-господарські санкції, тому Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції до КП ДЄЗ «Малиновське» в розмірі 33276 грн. 12 коп. та пеня за несвоєчасну сплату цих санкцій в розмірі 493 грн. 82 коп..
Постановою господарського суду Одеської області від 05 листопада 2007 року у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, керуюча Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального права. Зокрема, апелянтом вказується на те, що у відповідності з нормативом робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 9 робочих місць, але фактично створив 5 робочих місць. При цьому законодавство не звільняє відповідача від обов’язку сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача та прокуратури в підтримку апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом встановлено, що комунальне підприємство дирекції єдиного замовника «Малиновське» здійснює свою діяльність з використанням найманої праці.
КП ДЄЗ «Малиновське» на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» подано звіт до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма 10-ПІ), де підприємством передбачено 9 робочих місць для штатних працівників інвалідів, на 7 з яких працевлаштовані інваліди.
Відповідач щомісячно на протязі 2006 року інформував Малиновський районний центр зайнятості м. Одеси (звіт за формою № 3-ПН) про потребу в працівниках на вільні посади в підприємстві, на які підприємство було готово прийняти інвалідів.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що КП ДЄЗ «Малиновське» було виконано вимоги чинного законодавства по створенню робочих місць для інвалідів та систематично інформовано районний центр зайнятості про потребу в працівниках-інвалідах на вільні робочі місця. Крім того, позивачем протягом 2006 року в різні періоди працевлаштовано сім інвалідів на вакантні посади, троє з яких працювали не повний рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Частиною 1 статті 18 названого Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Пунктом 3 названого Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору, що передбачено п. 5 Положення.
Отже, створеним робочим місцем є робоче місце, що введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача, відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу, створити робочі місця для роботи інвалідів, вказати їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування – підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому, відповідно до пунктів 11 та 12 Положення, місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій та спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням працевлаштуватися, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Матеріалами справи встановлено, що на протязі 2006 року КП ДЄЗ «Малиновське» прийняло на роботу сім інвалідів, троє з яких працювали не повний рік з незалежних від роботодавця причин. Крім того, відповідач щомісячно на протязі 2006 року інформував Малиновський районний центр зайнятості м. Одеси про потребу в працівниках на вільні посади в підприємстві, на які підприємство було готово прийняти інвалідів (звіт за формою № 3-ПН), а також на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» подав звіт до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма 10-ПІ).
Аналізуючи наведені вище вимоги законодавства України щодо створення робочих місць для інвалідів та працевлаштування інвалідів, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, зазначені в частині 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. На підприємство ж покладається обов’язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Отже, чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з’ясовувати які саме інваліди потребують роботи та якої нозології. За таких обставин є необґрунтованим покладення на підприємство відповідальності у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов’язків спеціально уповноваженими органами.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу керуючої Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 05 листопада 2007 року – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 16 листопада 2009 року.
Головуючий:
Судді: