ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 листопада 2009 року                Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Димерлія О.О. та Домусчі С.Д.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Кіндяк Н.В. та представника відповідача Булгарова С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу керуючої Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2008 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до виробничо-комерційного колективного підприємства «Вєлєс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2005 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВККП «Вєлєс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 3740 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2004 році.

В обґрунтування позову зазначалося, що всупереч положенням Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач не створив одне робоче місце для інвалідів та не забезпечив працевлаштування інвалідів. На підставі ст. ст. 10 та 20 вказаного Закону до підприємства, яке не виконало вимоги діючого законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, застосовуються адміністративно-господарські санкції, тому Фондом соціального захисту інвалідів нараховано штрафні санкції до ВККП «Вєлєс» в розмірі 3740 грн..

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2008 року у задоволенні позовних вимог Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, керуюча Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального права. Зокрема, апелянтом вказується на те, що середньооблікова чисельність штатних працівників за 2004 рік у позивача склала 15 осіб, однак позивач при цьому не створив жодного робочого місця для інваліда. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника позивача в підтримку апеляційної скарги, а також представника відповідача, який вважав за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що виробничо-комерційне колективне підприємство «Вєлєс» здійснює свою діяльність з використанням найманої праці.

ВККП «Вєлєс» на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» подано звіт до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (форма 10-ПІ), де підприємством передбачено 1 робоче місце для штатних працівників інвалідів, на яке працевлаштований інвалід.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ВККП «Вєлєс» протягом 2004 року виконано вимоги чинного законодавства по створенню робочих місць для інвалідів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції до 01 січня 2005 року) д ля підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом .  

Частиною 1 статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Пунктом 3 названого Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору, що передбачено п. 5 Положення.

Отже, створеним робочим місцем є робоче місце, що введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача, відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу, створити робочі місця для роботи інвалідів, вказати їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування – підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Як встановлено матеріалами справи, протягом січня – серпня 2004 року штатна чисельність працівників ВККП «Вєлєс» становила не більше 14 осіб, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції до 01 січня 2005 року) не передбачало обов’язку підприємства по створенню робочого місця для інваліда.

Із збільшенням у вересні 2004 року штатної чисельності працівників підприємства до 17 осіб, відповідачем у відповідності до наведеної норми названого Закону створено одне робоче місце для інваліда, на яке з 01 вересня 2004 року працевлаштовано інваліда 2 групи ОСОБА_1, який працював денним охоронником протягом вересня – грудня 2004 року (а. с. 20-25).

За таких обставин, із врахуванням наведених вище положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача є правильним.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу керуючої Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2008 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.  

Повний текст ухвали виготовлено 23 листопада 2009 року.

Головуючий:

Судді: