ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/99/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"

на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 (головуючий суддя Саврій В.А., судді Дужич С.П., Миханюк М.В.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.08.2018 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"

до Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А."

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" (далі - позивач) просило стягнути з Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі - відповідач) 268 385,31 грн., яка складається з 229 483,38 грн. вартості робіт за період з 22.12.2015 по 23.08.2016 та 38 901,93 грн. гарантійних утримань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з розірванням основного контракту був розірваний контракт субпідряду, який укладений між сторонами у справі, проте виконані позивачем роботи відповідач не прийняв та не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникли відповідні суми заборгованості, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що судами не враховані правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 918/100/18, від 04.12.2018 у справі № 918/101/18, а тому висновки суди про відсутність підстав для стягнення відповідних грошових коштів є передчасними. При цьому позивач вказує, що розірвання основного контракту встановлено у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/468/17, яке набрало законної сили. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, чим порушив принцип змагальності сторін.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2013 між відповідачем та Державним агентством автомобільних доріг України (Укравтодором) було укладено контракт №1754/2/9-13 щодо виконання підрядником (відповідачем) капітального ремонту автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський (далі - основний контракт).

12.07.2013 між відповідачем (підрядник) та позивачем (субпідрядник) укладено контракт субпідряду, з урахуванням змін, (далі - контракт) на виконання ремонту автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський в Україні.

Згідно статті 17 контракту схвалення робіт, виконуваних за цим контрактом, здійснюється підрядником і інженером за допомогою інспекції, складання та підписання відповідного проміжного платіжного сертифікату. Проміжний сертифікат складається і надається сторонами інженеру згідно обговореної ними схеми і містить письмовий та аналітичний опис робіт, виконаних за цим контрактом і додатками, з докладним посиланням на позиції відомості обсягів робіт (далі - ВОР) по кожному розділу. Проміжний платіжний сертифікат оформляється щомісяця на суму виконаних робіт.

Відповідно до ст.18.1 контракту при завершенні робіт за цим контрактом буде складено остаточний сертифікат, котрий повинен бути схвалений, підписаний і сертифікований підрядником і інженером.

Пунктом 23.2 контракту передбачено, що не пізніше 25 числа кожного місяця субпідрядник повинен подати підряднику форми замірів фактично виконаних робіт відповідно до ст.17 даного контракту та умовам основного контракту; згодом субпідрядник і підрядник на цій основі складають і підписують проміжний платіжний сертифікат на оплату виконаних робіт.

Згідно пунктів 23.9, 23.10 контракту, з кожного проміжного платіжного сертифікату підрядник буде утримувати 10% суми платежу, як гарантію виконання. Утримані суми повертаються в наступному порядку: 50% - при підписанні сертифікату передачі на весь обсяг робіт або частину постійних робіт, решта 50% - в порядку, передбаченому основним контрактом.

Відповідно до пункту "а" ст.24.1 контракту, останній вважається розірваним в правовому порядку, зокрема, у випадку розірвання основного контракту.

Суди встановили, що згідно проміжних платіжних сертифікатів від 22.12.2014 № 1 та від 22.12.2015 № 2, сума гарантійних утримань становила 38 901,93 грн.

Також встановлено, що за твердженнями позивача згідно листа Державного агентства автомобільних доріг України від 07.12.2017 № 5985/3/9-1-10-2733/10 у період з 22.12.2015 по 23.08.2016 ним був виконаний певний обсяг робіт, який складав 229 483,38 грн. У зв'язку з чим, 22.08.2017 позивач листом № 1165 (далі-Лист) направив відповідачу для підписання, зокрема, остаточний сертифікат, який він не підписав та вартість виконаних робіт не оплатив.

24.10.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1, яка була отримана відповідачем 26.10.2017, про сплату 268 385,31 грн. заборгованості за контрактом, яка залишилась без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні докази, які б свідчили, що гарантійний строк закінчений, тому підстави для повернення відповідачем платежів відсутні. Позивачем не було доведено факту розірвання договірних відносин за вказаними правочинами, оскільки питання щодо проведення взаєморозрахунків між відповідачем та третьою особою, а також питання щодо факту розірвання укладеного між ними основного контракту, на момент розгляду цієї справи, є предметом розгляду Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (Париж, Франція). Також суди послалися на те, що положення статті 1212 ЦК України не регулює питання стягнення заборгованості. Крім того зазначено, що відсутні докази надсилання позивачем Листа та його отримання відповідачем, а також виконання позивачем робіт у спірний період.

Однак із такими висновками судів погодитися не можна виходячи із наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 16 наведеного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 653 наведеного Кодексу, у разі розірвання договору, всі зобов'язання сторін припиняються.

За змістом статей 837, 875 вказаного Кодексу та статті 318 Господарського кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Поряд з цим, згідно із приписами частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно із положеннями статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже положення чинного законодавства передбачають можливість розірвання договору, якщо це передбачено, зокрема, договором.

Таким чином якщо умовами договору передбачено, що за настанням певних обставин договір є розірваним, і такі підстави настали, то слід вважати, що договір є розірваним.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 зі справи №918/100/18, де суд касаційної інстанції за участю тих же учасників спору що й у справі, що переглядається у касаційному порядку, погодився із висновками суду попередньої інстанції про те, що настали підстави, визначені умовами договору, вважати, що договір є розірваним, тому у наведеній справі суд касаційної інстанції погодився із висновками суду про наявність правових підстав для стягнення гарантійних утримань.

Крім того аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 зі справи №918/101/18, де суд касаційної інстанції за участю тих же учасників спору що й у справі, що переглядається у касаційному порядку, погодився із висновками судів про те, що настали підстави, визначені умовами договору, вважати, що договір є розірваним, тому вирішив скасувати судові рішення, та в частині стягнення гарантійних утримань позов задовольнив, в іншій частині справу передав на новий розгляд.

Як вже зазначалося вище, у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, суди обох інстанцій відмовляючи у позові виходили із того, що позивачем не було доведено факту розірвання договірних відносин за вказаними правочинами, оскільки питання щодо проведення взаєморозрахунків між відповідачем та третьою особою, а також питання щодо факту розірвання укладеного між ними основного контракту, на момент розгляду цієї справи, є предметом розгляду Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (Париж, Франція).

Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вирішуючи спір у даній справі суди обох інстанцій не перевірили доводи позивача, викладені у позовній заяві, про те, що на підставі ст.24 контракту він є розірваним, не дослідили умови контракту субпідряду у цій частині, які визначають настання умов, за яких контракт вважається розірваним.

Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" задовольнити частково.

Постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 та рішення Господарського суду Рівненської області від 06.08.2018 у справі №918/99/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

І.С. Міщенко