ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2019 Справа №914/296/19

За позовом: Фізичної особи - підприємця Мачеус Василя Васильовича, м. Львів,

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

про: визнання незаконним (недійсним) та скасування патенту НОМЕР_1 від 01.07.1999 р. на право оренди будівлі (споруди, приміщень).

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Лащ Х.Л.

Представники учасників процесу:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця Мачеус Василя Васильовича до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання незаконним (недійсним) та скасування патенту НОМЕР_1 від 01.07.1999 р. на право оренди будівлі (споруди, приміщень).

В поданій до суду позовній заяві позивачем - Фізичною особою-підприємцем Мачеус Василем Васильовичем, у вступній частині позовної заяви вказано третю особу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українка».

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач, заяви про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» до участі у справі в якості третьої особи, не подав. Крім того, суд не вбачає підстав для залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» в якості третьої особи, оскільки судом не встановлено, що рішення суду може вплинути на права чи обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №914/296/19 за правилами спрощеного позовного провадження. Проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.03.2019 р.

В судове засідання 20.03.2019 р. позивач (представник позивача) не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 123111631 від 04.03.2019 р. (а.с. 4)

В судове засідання 20.03.2019 р. відповідач (представник відповідача) не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 123111623 від 25.02.2019 р. (а.с. 5)

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Статтею 202 ГПК передбачені умови відкладення розгляду справи, при цьому суд констатує, справа розглядається у спрощеному провадженні, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, підстави для відкладення справи відсутні. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зазначених в ч. 2 ст. 202 ГПК України, а саме: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 20.03.2019, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст. 202 ГПК України).

Застосовуючи статтю 3 ГПК України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

А тому, оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обовязковою судом, а участь в засіданні суду є правом, а не обовязком сторони, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.03.2019 р. за відсутності представників сторін.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач вважає незаконним, фіктивним, підробленим патент № НОМЕР_1 від 01.07.1999, який видано на його ім'я, оскільки такий патент видано із порушенням чинного у відповідний період часу законодавства, та цей патент порушує права позивача, Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою до відповідача та визнати незаконним (недійсним) та скасування патенту № НОМЕР_1 від 01.07.1999 на право оренди будівлі (споруди, приміщень), виданого Управлінням приватизації майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради.

Заперечення відповідача. Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

03 квітня 1996 року між Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення). За умовами цього договору продавець зобов'язався передати покупцю патент на право оренди будівлі (споруди, приміщення), загальною площею 240,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15. (а.с.30-33)

Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області видано ТОВ «Українка» патент № НОМЕР_1 від 10.04.1996 на права оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки 15. (а.с.25)

Як вбачається з патенту № НОМЕР_1 від 10.04.1996, дата закінчення патенту - 03.04.2006 р.

22 травня 1999 року між продавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" та покупцем - приватним підприємцем Мачеусом Василем Васильовичем укладено договір купівлі-продажу патенту на право оренди приміщення (банк АВА № 643359), за умовами якого, приватний підприємець Мачеус Василь Васильович придбав у ТОВ «Українка» патент на право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15. (а.с.26)

Управлінням приватизації майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради видано позивачу - Фізичній особі - підприємцю Мачеус Василю Васильовичу патент № НОМЕР_1 від 01.07.1999 на право оренди будівлі (споруди, приміщень) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15. (а.с.24)

Як вбачається з патенту № НОМЕР_1 від 01.07.1999, дата закінчення патенту - 03.04.2006 р.

01.09.1999 між Управлінням комунального майна (Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів) та позивачем укладено додаток № 1 до договору оренди нежитлових приміщень №3058 від 04.08.1998 між Управлінням комунального майна (Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів) та ТОВ «Українка», згідно якого орендарем приміщення по вул. Л. Українки 15 у м. Львові являється позивач на підставі патенту № НОМЕР_1 від 01.07.1999.

31.01.2008 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ФОП Мачеусом В.В. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, за умовами якого орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 12.07.2006 № 407-О, від 28.01.2008 № 67-О та від 29.01.2008 № 69-О, договору оренди від 04.08.1998 № 3058 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що перебуває на балансі ЛКП«Старий Львів» (балансоутримувач). У розділі І договору визначено, що об'єктом оренди є приміщення, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, загальною площею 162,9 кв.м. (підвал - 4,6 кв.м., перший поверх - 158,3 кв.м.). У зв'язку із фактичним користуванням орендарем об'єктом оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду із моменту підписання цього договору (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до п. 7-4 ст. 114-5 Конституції України від 20.04.1978 року, яка була чинною до 28.06.1996 року дія Указу Президента України «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в України» від 30.12.1994 р., та затвердженим на його виконання Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень), обмежувалась моментом прийняття Закону України «Про оренду державного та комунального майна України», в редакції від 23.12.1997 року.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 20.05.1999 року, Наказом Фонду державного майна України від 03.09.1999 року, був затверджений Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна, а Наказом №2459 від 24.11.2000 року, визнано таким, що втратило чинність Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень).

Посилання позивача на те, що він не будучи стороною договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 № 3058 підписав патент № НОМЕР_1 від 01.07.1999, про те, що орендоване приміщення ніколи не перебувало у комунальній власності, про те, що площа приміщення за патентом НОМЕР_2 та патентом НОМЕР_1 є різними, про те, що єдиним законним власником приміщень, які передавалась за патентами в оренду є виключно ТОВ «Українка», є необґрунтованими та суд не приймає до уваги, з огляду на те, що ці обставини були предметом розгляду судами у справі № 914/1199/17 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича про стягнення 263329,99 грн. заборгованості з орендної плати та неустойки та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 р. у справі № 914/1199/17, судом встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8. Судами встановлено наступне. В оспорюваному договорі оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 вказано, що він укладений на підставі договору оренди від 04.08.1998 № 3058, укладеного УКМ ДЕПР Львівської міської ради та ТОВ "Українка". Поряд з тим, в договорі від 04.08.1998 № 3058 вказано, що він укладений на підставі договору оренди від 04.10.1995 № 3058, що свідчить про те, що приміщення по вул. Л. Українки, 15 у м. Львові з 04.10.1995 перебували в оренді у ТОВ "Українка", а не у власності цього товариства, та пояснює факт державної реєстрації 14.11.1995 місцезнаходження ТОВ "Українка" за вказаною адресою. Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відтак безпідставними є посилання відповідача на реєстрацію 14.11.1995 місцезнаходження ТОВ "Українка" по вул. Л. Українки, 15 як на доказ набуття ТОВ "Українка" права власності на ці приміщення. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідачем не доведено перебування об'єкта оренди у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84, правонаступником якого є ТОВ "Українка", як і не доведено реєстрації права власності на цей об'єкт.

Відповідно до ч.1, 2 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Статтею 147 ГК України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності на інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно є визнання незаконним рішення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, непідтвердженими наявними в матеріалах справи доказами і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а відтак такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 25.03.2019.

Суддя Синчук М.М.