Справа №2-7/2009 року
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
24 квітня 2009 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
В складі: головуючого судді - Гудкова С.В.
при секретарі - Яценко Л.І.
з уч. адвокатів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Виконавчий комітет Лубенської міської ради, Лубенський міський відділ земельних ресурсів, КП “Лубенське МБТІ”, ТОВ “Медіа-Плюс”, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку в спільному майні та поділ майна подружжя , -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_4, під час якого було набуто майно, у тому числі приміщення аптечного кіоску й перукарня по вул.Радянській, 11 в м.Лубни Полтавської області, а також меблі, телевізор, відеомагнітофон, кухонний комбайн.
Шлюб між ними був розірваний 23.01.2002 року. В добровільному порядку спільно нажите майно поділити неможливо.
Просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спільного майна, придбаного під час шлюбу з відповідачкою ; визнати за ним право власності на приміщення по вул.Радянській, 11 в м.Лубни, за ОСОБА_4 – на решту спільного майна зі сплатою компенсації різниці вартості майна .
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги змінив та уточнив, прохав визнати за ним право власності на Ѕ частину нежилого приміщення по вул.Радянській, 11 в м.Лубни Полтавської області та іншого майна на загальну суму 226 666 грн. 62 коп.; припинити право власності ОСОБА_4 на приміщення перукарні, яке в даний час використовується як аптека, площею 58,0 кв.м.у нежилому приміщенні, що знаходиться за вищезазначеною адресою, вартістю 294 930 грн. та телевізор “Шіварі-217”, вартістю 730 грн. 29 коп. з компенсацією ОСОБА_3 вартості різниці в частці в сумі 68 993 грн. 67 коп.; встановити за ним право власності на приміщення перукарні, яке в даний час використовується як аптека, площею 58,0 кв.м. у нежилому приміщенні, що знаходиться по вул.Радянській, 11 в м.Лубни та телевізор “Шіварі-217”.
Представник відповідачки – адвокат ОСОБА_2 позов не визнав, мотивуючи тим, що дійсно ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 до 1995 року, а потім не розлучившись в установленому законом порядку, припинили спільне проживання і шлюбні відносини, оформивши розірвання шлюбу в органах РАЦС лише в січні 2002 року. В 1999 році вона вийшла зі складу засновників товариства “Супрема” за власним бажанням, при цьому їй було виділено майно, згідно її частки в статутному фонді в розмірі 20000 грн. Це майно складалось з будинку (аптечний кіоск) та рухомого майна. Вартість виділеного майна була більше її частки, тому різницю вона сплатила ТОВ ЛДЦ “Супрема”, в якому залишився один засновник – позивач ОСОБА_3, тобто останній повністю отримав вищевказану різницю .
Представник третьої особи ТОВ “Медіа-Плюс” в судове засідання не з’явився, надіслав суду заяву з проханням проводити розгляд справи без його участі, щодо задоволення позову заперечує.
Представники третіх осіб Виконавчий комітет Лубенської міської ради, Лубенський міський відділ земельних ресурсів, КП “Лубенське МБТІ” в судове засідання не з”явились, надіслали суду заяви з клопотанням проводити розгляд справи без їх участі, при вирішенні спору покладаються на думку суду.
Суд, заслухавши сторони, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.05.1985 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 був укладений шлюб, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей. Згідно рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 20.08.2001 року шлюб між ними розірваний, свідоцтво про розірвання шлюбу від 23.01.2002 року.
Діюче законодавство на той час , передбачало слідуючи обов’язкові ознаки сім’ї – взаємні права і обов’язки , які виникали тільки після реєстрації шлюбу в органах запису актів громадського стану (ст.13 КпШС України), наявність спільних дітей, спільне проживання та спільний побут.
Суд відноситься критично до пояснень відповідачки та її представника про те, що сторони припинили свої шлюбні відносини ще у 1995 році, але розірвання шлюбу в органах РАЦС відповідним чином не оформили, з наступних підстав. З матеріалів кримінальної справи № 1-173 вбачається, що до розірвання шлюбу з відповідачкою, тобто до 20.08.2001 року, позивач проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т 2 а.с.264, 267-269, 214, 236-237) . За цією ж адресою проживала і ОСОБА_4 з дітьми. Факт проживання відповідачки разом з дітьми за вищевказаною адресою не заперечував і представник відповідачки. Це також підтверджується матеріалами кримінальної справи (Т.2 а.с.227). В Т.2 а.с. 267 мається довідка Лубенського КЖЕУ від 21.03.2000 року про склад сім’ї ОСОБА_3, це – дружина ОСОБА_4, доньки – ОСОБА_11, ОСОБА_12. В Т.1 на а.с.109 міститься інформація про те, що у 1997 році ОСОБА_3 придбав туристичні путівки у Туніс та авіаквитки Бориспіль-Туніс-Бориспіль у кількості 2 одиниць на своє ім’я та на ім’я ОСОБА_4.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він раніше працював інспектором дозвільної системи Лубенського МРВ. Протягом 1998-1999 років він перевіряв мисливську зброю ОСОБА_3 за його місцем проживання - м.Лубни вул.Піденна, 8 .
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що у 1997-2001 роках він неодноразово був в гостях у ОСОБА_3 за вищезазначеною адресою. Сторони проживали в цей період часу однією сім”єю, вели спільне господарство, разом виховували дітей.
У 1999 році ОСОБА_4 звернулась з позовом до ТОВ “Юнсон” про зміну умов договору оренди приміщення. Свою моральну шкоду вона мотивувала тим, що певні події спричинили посилення її моральних страждань та її членів сім’ї, бо заробітна плата її чоловіка – практичний єдиний засіб для існування , а її чоловіком в той час був – ОСОБА_3 (Т.1 а.с.41 Цив. справи).
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що сторони по справі з 1985 року по 20.08.2001 року проживали однією сім»єю, вели спільне господарство, виховували спільно своїх дітей.
Судом також встановлено, що у 1995 році було засноване ТОВ Лікувально-діагностичний центр “Супрема”, засновниками якого були ОСОБА_3 та ОСОБА_8В (Т.3 а.с.187-188 Крим. справи)
Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
З вироку Лубенського міського суду від 23.04.2000 року (а.с.132 Т.1 Цивільної справи) вбачається, що станом на 03.02.1996 року засновниками цього підприємства були зроблені внески до статутного фонду в розмірі 146083 грн. 59 коп. При цьому при виході зі складу засновників ОСОБА_8 ним було передано внесену ним частину статутного фонду в розмірі 20 000 грн. ОСОБА_4, про що також зазначив в судовому засіданні свідок ОСОБА_8
З установчого договору ТОВ “Суп рема” від 31.03.1997 року ( Т.3 а.с.14 Крим. справи) вбачається, що ОСОБА_4 дійсно являлась одним із засновників вищевказаного товариства. Про це також зазначав ОСОБА_3 у своєму листі начальнику Лубенської міської податкової інспекції (Т.3 а.с.212 Крим. справи) .
28.05.1999 року ОСОБА_4 за власним бажанням вийшла зі складу засновників товариства, протоколом зборів засновників товариства від 28.05.1999 року було вирішено вивести її зі складу засновників ТОВ ЛДЦ “Суп рема” та видати майнову частку належну їй у Статутному фонді підприємства майном на суму 20 000 грн.: приміщення аптечного кіоску №1, площею 40,1 кв.м. та перукарні – 58,0 кв.м., загальною площею 98,1 кв.м., що розташоване по вул.Радянській, 11, на загальну суму 23 834 грн., а також основні засоби : меблі, телевізор, відеомагнітофон, кухонний комбайн (Т.1 а.с.23 Цив. справи) Крім цього, було вирішено передати вищезазначені приміщення ОСОБА_4 після укладання договору купівлі-продажу, зобов’язано останню внести різницю між вартістю приміщень, основних засобів та її майновою часткою у Статутному фонді підприємства в касу ТОВ ЛДЦ “Суп рема” на протязі календарного року.
25.05.1999 року між ТОВ ЛДЦ “Супрема” та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу на вищевказані приміщення, продаж вчинено за 23834 грн. Даний договір зареєстрований в установленому законом порядку в КП “Лубенське МБТІ” (Т.1 а.с.27 Цив. справи) . Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера (Т.2 а.с.48-54 Цив. справи), ОСОБА_4 вносить до каси ТОВ ЛДЦ “Суп рема” 3834 грн . – різницю між її майновою часткою у Статутному фонді підприємства.
Згідно п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним”, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом право спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином суд вважає, що ОСОБА_4 являється власником спірних приміщень в процентному відношенні на суму 21917 грн., а ОСОБА_3 являється власником приміщень в процентному відношенні на суму 1917 грн., оскільки ОСОБА_4 в судовому засіданні не довела, що різницю між її майновою часткою у Статутному фонді підприємства в розмірі 3834 грн. вона внесла за рахунок своїх особистих коштів, а отже ці кошти, відповідно до ст.ст.22, 28 КЗпШС, є спільною сумісною власністю подружжя і в разі їх поділу, частки визнаються між сторонами рівними, а кошти в розмірі 20000 грн. є особистими коштами ОСОБА_4О, так як вони отримані в рахунок майнової частки, належній їй у Статутному фонді . Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_3М належить 8% приміщень, тобто 1/13 частина, а ОСОБА_4 належить 92% приміщень, що складає 12/13 частину.
Суд відноситься критично до пояснень представника позивачка про те, що ОСОБА_4 повернула кошти в розмірі 3844 грн. особисто ОСОБА_3 шляхом внесення їх в касу товариства, засновником якого залишався позивач, оскільки ці кошти були перераховані товариству, а не фізичній особі, які пішли на розвиток діяльності товариства, сплату податків, заробітної плати, тощо.
Крім цього, судом встановлено і сторони дану обставину не заперечували, що ОСОБА_4 взагалі не вносила в касу товариства кошти за основні засоби - меблі, телевізор, відеомагнітофон, кухонний комбайн, а тому воно вважається таким, що нажите подружжям під час шлюбу, а отже, це майно, відповідно до ст.ст.22, 28 КЗпШС, є спільною сумісною власністю подружжя і в разі їх поділу, частки між сторонами визнаються також рівними.
Враховуючи вищевикладені обставини, перебуваючи в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/13 частину спірних нежилих приміщень, на Ѕ частину спільного сумісного майна, придбаного під час шлюбу, а саме : набору меблів, телевізор, відеомагнітофон, кухонний комбайн. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 12/13 частину спірних приміщень та на Ѕ частину іншого спільного сумісного майна. Провести поділ майна наступним чином : телевізор - залишити у власності ОСОБА_3, набір меблів, відеомагнітофон, кухонний комбайн “Браун”, – залишити у власності ОСОБА_4
Оскільки сторони відмовились проводити товарознавчу експертизу щодо визначення вартості вищевказаного майна на час розгляду в суді справи, суд вважає, що на підставі ст.71 СК України, половину вартості майна, яке залишається у власності однієї сторони, слід стягнути на користь іншої сторони, , враховуючи ті ціни на майно, які існували станом на 31.05.1999 року, згідно наданих сторонами суду відповідних доказів, а саме переліку №1 основних засобів, відповідно до ст.ст.57-60 ЦПК України (Т.1 а.с.11 Цив. справи).
В решті позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та тому, що відповідно до ст.ст 60, 143 ЦПК України, сторони не надали суду відповідних доказів, а саме висновку відповідного спеціаліста про варіанти виділення позивачу 1/13 частини спірних приміщень.
На підставі ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме : оплата судового збору в сумі 138 грн. 44 коп., витрати на юридичну допомогу в розмірі 100 грн.
Керуючись ст.ст.13, 22, 28 КЗпШС, ст.70 СК України, п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним” на підставі ст.ст.10, 15, 57-60, 130, 212, 213, 214 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнити частково .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/13 частину нежилих приміщень, які використовується під аптеку, площею 40,7 кв.м. та на 1/13 частину нежилих приміщення, які використовується під перукарню, площею 58,0 кв.м., розташованих по вул.Радянській, 11 в м.Лубни Полтавської області.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину спільного сумісного майна, придбаного під час шлюбу, а саме : набору меблів, вартістю 1188, 92 грн., набору м’яких меблів, вартістю 1028 грн. 35 коп., телевізор “Шіварі”, вартістю 730 грн. 29 коп., відеомагнітофон, вартістю 388 грн. 38 коп., кухонний комбайн “Браун”, вартістю 517 грн. 30 коп.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 12/13 частину нежилих приміщень, які використовується під аптеку, площею 40,7 кв.м. та на 12/13 частину нежилих приміщення, які використовується під перукарню, площею 58,0 кв.м., розташованих по вул.Радянській, 11 в м.Лубни Полтавської області.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину спільного сумісного майна, придбаного під час шлюбу, а саме : набору меблів, вартістю 1188, 92 грн., набору м’яких меблів, вартістю 1028 грн. 35 коп., телевізор “Шіварі”, вартістю 730 грн. 29 коп., відеомагнітофон, вартістю 388 грн. 38 коп., кухонний комбайн “Браун”, вартістю 517 грн. 30 коп.
Провести поділ майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наступним чином : телевізор “Шіварі”, вартістю 730 грн. 29 коп. -залишити у власності ОСОБА_3, набір меблів, вартістю 1188, 92 грн., набір м’яких меблів, вартістю 1028 грн. 35 коп., відеомагнітофон, вартістю 388 грн. 38 коп., кухонний комбайн “Браун”, вартістю 517 грн. 30 коп. – залишити у власності ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 365 гривень 15 копійок половину вартості телевізора.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 594 грн. 46 коп. половину вартості набору меблів, 514 грн. 18 коп. половину вартості м’яких меблів, 194 грн.19 коп. половину вартості відеомагнітофону, 258 грн. 65 коп. половина вартості кухонного комбайну “Браун”, 138 гривень 44 копійки судового збору, 100 гривень витрат на юридичну допомогу, а всього 1799 гривень 92 копійки.
В решті позовних вимог – відмовити.
На рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня оголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий Гудков С.В.