Справа № 346/1076/17

Провадження № 2/346/36/19

РІШЕННЯ

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

25 березня 2019 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого – судді Веселова В.М.,

секретаря – Максим’юк М.А.,

з участю позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідачки - ОСОБА_3

представника відповідачки – ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 Державної архітектурно-будівельної інспекції Івано-Франківської області – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 Державної архітектурно-будівельної інспекції Івано-Франківської області, Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради, про усунення перешкод у користуванні об`єктами нерухомості,які належать на праві власності,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Коломийського міськрайонного суду з позовом до відповідачки про усунення перешкод в користуванні об`єктами нерухомості,які належать на праві власності. Вказує,що у 1999 році він придбав в м.Коломия по вул.Театральна,40 квартиру №3.На підставі рішення Коломийської міської ради йому було дозволено переобладнання квартири в нежитлове приміщення і зареєстровано право власності на це майно, відповідно він є власником цього приміщення. Одним з співвласників будинку,де знаходиться приміщення ,що належить позивачу, є відповідачка, якій в 2014 році було надано дозвіл на реконструкцію кв.4 під магазин-кав`ярню. Однак, відповідачка розпочала не просто реконструкцію,а перебудову всієї квартири,демонтуючи несучі конструкції даху,викопала підвал під стоматологічним кабінетом , занизила відмітку рівня підлоги першого поверху, втрутилась в конструкцію будинку в результаті чого порушено цілісність внутрішніх та зовнішніх стін,а рівень даху нахилився. Він неодноразово звертався у всі контролюючі органи,в тому числі і ДАБК в Івано-Франківській області, в результаті чого відповідачці було скасовано Декларацію про початок будівельних робіт. Однак, відповідачка продовжує будівельні роботи,які,на думку позивача, руйнують будинок. Вважає,що своїми діями відповідачка порушує Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт,затверджений наказом №273 від 5.12. 2000 року, проводить самовільні реконструкційно-перебудовчі роботи при відсутності проектної документації. Крім цього, вважає,що відповідачка своїми діями порушила вимоги Земельного кодексу,оскільки розмістила впритул до належної йому межі земельної ділянки малу архітектурну форму, чим перешкоджає йому здійснювати будівельні роботи із зведення торговельного павільйону на земельній ділянці,яка знаходиться у його власності. Просить суд постановити рішення,яким зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуваннів об`єктами нерухомості,які належать на праві власності,а саме земельною ділянкою та нежитловими приміщеннями №3 по вул.Театральна,40 в м.Коломия,демонтажу самочинно проведеної перебудови квартири №4: підвальне приміщення привести до висоти,яка була до перебудови шляхом зворотнього засипання вивезеного грунту до горизонтального рівня підвалів під всім будинком, відновити конструкції перекриття горища та шатрового даху,демонтувати самовільно встановлене міжповерхове бетонне покриття. В судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги позову заперечили, вказали,що перед початком виконання всіх будівельних робіт, співвласники приміщення,в тому числі і позивач надали нотаріально посвідчену заяву,в якій надаи дозвіл на проведення будівельних робіт. В подальшому вона отримала Декларації про початок будівельних робіт видані у відповідності до діючого законодавства. Зауважує,що в основу позовних вимог поставлені припущення,оскільки наведені позивачем дані нічим не підтверджені,відсутні будь-які докази в обгрунтування позиції позивача. Вказує,що вона до 2015 року проводила всі реконструкційні роботи згідно чинного законодавства,однак після 2015 року будь-яких робіт вона не проводить. Підвальне приміщення,яке є в будинку не поділено на частки між співвласниками, відповідно вона там навела порядок,оскільки підвал був захаращений побутовими відходами та сміттям. Вказує також на те,що не порушила меж земельної ділянки і не використовує земельну ділянку,яка належить позивачу,літня тераса,яка розбита біля її приміщення, не порушує прав позивача. Просить позовні вимоги відхили,а в позові відмовити.

Представник відповідача – ОСОБА_5 Державної архітектурно-будівельної інспекції вказала,що всі декларації про виконання робіт були надані відповідачці Романюк у відповідності з чинним законодавством,однак одна з декларацій була в подальшому скасована у 2015 році. Покладається на рішення суду.

Представник відповідача - Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради вказав,що їх відділ був створений тільки 26.12.2016 року, відповідно жодних документів по даній справі у них відсутні. Представник відділу двічі був у відповідачки,однак з об`єктивних причин його не було допущено до перевірки, при вирішенні даної справи по суті покладається на рішення суду,однак вважає,що для правильного вирішення справи слід було б призначити відповідну експертизу.

Суд, заслухавши пояснення позивача,його представника та відповідачки та її представника,представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

В м.Коломия по вул.Театральна,40 знаходиться будинок, в я кому є 4 квартири №1,2,3,4. Станом на січень 2007 року співвласниками будинку були – кв.№1 – відповідачка ОСОБА_3- 17/100 частин, кв.№2 ОСОБА_7 – 22/100, кв.№3 позивач ОСОБА_1- 31/100 частки, кв.№4 сімя Тишанівських – 30/100 частки.

Позивач 24.09.1999 року придбав в АДРЕСА_1 (т.1,а.с.7).На підставі рішення Коломийської міської ради від 23.12.2008 року йому було дозволено переобладнання квартири в нежитлове приміщення і зареєстровано право власності на це майно, відповідно він є власником цього приміщення (т.1,а.с.8). 28 серпня 2008 року реєстраційною службою Коломийського МУЮ об`єкту нерухормості –стоматологічний кабінет присвоєно індексний номер 26087522 . 16.01.2009 року позивачу ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку (т.1,а.с.11).

Власником квартири №1 є відповідачка ОСОБА_3 , яка набула її у відповідності до договору купівлі-продажу (т.2, а.с.39). Квартиру №4 в цьому ж будинку відповідачка придбала у родини Тишанівських також на підставі договору купівлі-продажу (т.2,а.с.40).

           В будинку є допоміжні приміщення – підвал та горище. У сторін по справі з приводу користування даними приміщеннями склались  неприязні стосунки та спір. Так, відповідачка провела будівельні роботи по реконструкції квартири АДРЕСА_2 ,а саме демонтаж несучої стіни,вибирання грунту по всій внутрішній площині нижче підошви фундаментів на висоту більше 1 м, понизила відмітку підлоги,підвалу в межах земельної ділянки,загальною площею 0.0127 га, належній позивачу ОСОБА_1, улаштувала дверний проріз для доступу до приміщення підвалу, улаштувала залізобетонне перекриття до самонесучої стіни між приміщеннями №3 і №4 без належним чином виготовленої проектно-дозвільної документації, станом на початок проведення даних робіт.

Згідно із ст.319 ЦК України власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні. У відповідності до ст.325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна. Згідно з ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. А згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Згідно ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено горище і підвал, як допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Зазначені об'єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, оскільки вони призначені для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку. Таким чином, суд приходить до висновку,що спірні підвал та горище є спільною власністю власників квартир будинку по вул. Театральна,40 , в м.Коломия.

         За змістом ч.1 ст. 369 ЦК України усі учасники спільної сумісної власності спільно володіють та користуються спільним майном, тобто за загальним правилом мають одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Інше правило може бути встановлено за домовленістю між ними. З огляду на це, кожен із співвласників може вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року № 4рп-2004 зазначено,що згідно з частиною першою статті 1 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"  суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України, забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.

Згідно резолютивної частини рішення КС України допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 9.11.2011 року №14-рп-2011 визначено,що із змісту пункту 2 статті 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що в ньому не встановлено обмежень щодо набуття права власності на допоміжні приміщення будинку залежно від підстав набуття права власності на житло. Наведене відповідає Конституції України та узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, згідно з якою у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями (абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

Згідно резолютивної частини даного рішення власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Рішення КС України є є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржены.

Таким чином, Рішеннями КС України  від 2004 року, та 2011 року визначено, що всі власники квартир в будинку є співвласниками допоміжних приміщень без встановлення будь-яких переваг у праві користування, розпорядження чи володіння даними приміщеннями. Більше того , оскільки на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження і ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

 Будь–які дії співвласників таких будинків щодо допоміжних приміщень, можливі тільки за згоди всіх співвласників даних допоміжних приміщень.

            Жодна з сторін не заперечує наявність підвального приміщення та горища   в спірному будинку, і наявні підвальне приміщення та горище не зазначено у власності жодної з сторін даного спору.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 18 грудня 2017 року по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Згідно висновку експерта, який надійшов до суду і був наданий сторонам для ознайомлення (т.3,а.с.34-35). Так, у висновку зазначено, що (1) тріщини (пошкодження) у конструктивних елементах стін могли утворитись суміжних приміщень, могли утворитись в результаті проведення будівельних робіт по реконструкції,однак для ствердження зазначеного, перед проведенням даних робіт необхідно було б провести дослідження двох суміжних квартир. (2) Експерт вбачає за можливе віднести наявні тріщини до нестабільних. (3) Вартість проведення ремонтно-відновлювальних робіт становить 13970 грн. 62 коп. (4) Влаштування малої архітектурної форми (тимчасової споруди) відповідачем ОСОБА_3 за адресою м.Коломия, вул.Театральна,40 не відповідає ДБН В.2.2.-23:2009 «Будинки і споруди.Підприємства торгівлі». (5) Проведення будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_2,а саме демонтаж несучої стіни,вибирання грунту по всій внутрішній площині нижче підошви фундаментів на висоту більше 1 м, пониження відмітки підлоги,підвалу в межах земельної ділянки,загальною площею 0.0127 га, належній ОСОБА_1, улаштування дверного прорізу для доступу до приміщення підвалу, улаштування залізобетонного перекриття до самонесучої стіни між приміщеннями №3 і №4 без належним чином виготовленої проектно-дозвільної документації, станом на початок проведення даних робіт не відповідають вимогам ДБН А.2.2.-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» та ДБН В.3.3-2-2009 «Реконструкція,ремонт,реставрація об’єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» (п.6.1.,9.9,9.11).

Допитаний в судовому засіданні експерт, який проводив експертизу та складав висновок, підтвердив законність та правильність складеного висновку, відповідність його, виданій ухвалі суду на чинному законодавству.

             Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.4 Цивільно-процесуального кодексу України  кожна особа має право в порядку, встановлену  цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.10 ЦПК України Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У відповідності до ст.12 ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Суд приходить до висновку , що позовні вимоги позивача, з огляду на вищезгадані Рішення Конституційного Суду України, які набрали законної сили, є чинними і обов`язковими для виконання на всій території України, та наявний в справі висновок експерта, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки між усіма співвласниками спірного будинку відсутня згода на вчинення будь-яких дій з спірним приміщенням.

Суд зазначає, що в договорах купівлі-продажу,згідно яких відповідачка Романюк набула право власності на квартири №1 та №4 (т.2, а.с.39,40) по вул.Театральна в м.Коломия, відповідачка не зазначена як одноосібний власник підвального приміщення чи горища даного будинку, відповідно, на думку суду, відповідачка перед початком таких робіт зобов’язана була б здійснити погодження на будівельні роботи в даному будинку з позивачем та узгодити всі спірні моменти, однак цього не зробила.

Письмові заперечення відповідачки та її представника по висновку експерта про те,що даний висновок не відображає всіх реалій по справі і є поверхневим, були спростовані під час допиту експерта при призначеному судовому засіданні шляхом відеоконферензв’язку. Так, викладені у висновку дані є послідовними, чіткими і підтвердженими, не вимагають додаткових роз’яснень. Зауваження представника відповідачки про те,що при проведенні експертизи повинні були бути застосовані ДБН чинні на час проведення експертизи, суд вважає надуманими, оскільки експерт, який має повну кваліфікацію за своїм фахом і ознайомлений з своєю відповідальністю, зазначив, що слід використовувати ДБН на час проведення будівельних робіт ,тобто , які діяли в період серпень-жовтень 2014 року на дату початку виконання будівельних робіт, з чим погоджується суд.

Відповідачка подала до суду клопотання про застосування строків позовної давності (т.1,а.с.110), в якому зазначила,що роботи проводились у 2013 році, а позов подано до суду тільки 7 березня 2017 року, відповідно пропущено строк позовної давності.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до статті 256 ЦК України в редакції 2003 року, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Нормою ч.3 ст.267 ЦК встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони в спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення ч.3 ст.267 ЦК, положення якої сформульоване із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який встановлював би інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони в спорі суд не застосовує позовної давності.

Тобто цією нормою встановлено суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони в спорі.

Як було встановлено в судовому засіданні 25 березня 2019 року, будівельні роботи позивачкою було розпочато 14 серпня 2014 року (дана дата прозвучала від експерта і не була спростована ні відповідачкою чи її представником), позов позивачем було подано 7 березня 2017 року, відповідно трьохрічний термін позивачем не було пропущено,а дане клопотання є безпідставним.

За таких обставин суд приходить до висновку , що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають до задоволення.

На підставі ст.ст.15,16,256,267,319,321,325,356,364,358,368,369,1167 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Рішень Конституційного суду від 2.03.2004 року № 4-рп-2004 та від 9.11.2011 року №14-рп-2011, керуючись ст.ст. ст.ст.11,12,13,239,263,264,265,268,354  ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 Державної архітектурно-будівельної інспекції Івано-Франківської області, Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради, про усунення перешкод у користуванні об`єктами нерухомості,які належать на праві власності– задовольнити.

Зобов`язати відповідачку ОСОБА_3 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкод у користуваннів об`єктами нерухомості,які належать на праві власності,а саме земельною ділянкою та нежитловими приміщеннями №3 по вул.Театральна,40 в м.Коломия, демонтувати самочинно проведену перебудову квартири №4: підвальне приміщення привести до висоти,яка була до перебудови шляхом зворотнього засипання вивезеного грунту до горизонтального рівня підвалів під всім будинком, відновити конструкції перекриття горища та шатрового даху,демонтувати самовільно встановлене міжповерхове бетонне покриття.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_3 , м.Коломия, вул.Кобилянської,4/3-4 на користь позивача ОСОБА_1 , м.Коломия, вул.Войнаровського,10-а, судовий збір в сумі 640 грн.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_3 , м.Коломия, вул.Кобилянської,4/3-4 на користь позивача ОСОБА_1 , м.Коломия, вул.Войнаровського,10-а, вартість проведеної судової будівельно-технічної експертизи в сумі 11440 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                        Веселов В. М.