Справа № 2-4756/09

Провадження № 4-с/524/17/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді - Андрієць Д.Д., за участю секретаря - Воблікової І.О., представника заявника – ОСОБА_1, представника заінтересованої особи – ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці скаргу ОСОБА_3 на дії державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернуся до Автозаводського районного суду м. Кременчука із скаргою на дії державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області, що полягали у винесенні постанови про накладення штрафу від 13.02.2019.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що положення ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження», які передбачають можливість накладення на боржника штрафу діє з 28.08.2018, а тому на час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу період виникнення заборгованості повинен був бути обрахований саме з 28.08.2018. З огляду на це, підстави для накладення штрафу відсутні.

В судовому засіданні представник заявника підтримав скаргу.

Заступник начальника Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області ОСОБА_2 заявив клопотання про закриття провадження по скарзі, посилаючи на те, що вимоги заявника повинні бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства.

Представник заявника – адвокат ОСОБА_1 проти задоволення клопотання заперечувала. Вважала, що закриття провадження по скарзі створить перешкоди ОСОБА_3 у доступі до правосуддя, оскільки заявник пропустив строк звернення до адміністративного суду. Крім того, на її думку вказана скарга може бути розглянута за правилами цивільного судочинства, оскільки оскаржувана постанова прийнята у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Вислухавши заявлене клопотання та думку представника заявника з приводу нього, дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.447, ч.ч.2,3 ст.451 Цивільного процесуального кодексу України(далі – ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

В ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що на виконанні в Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука по справі №2-4756 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання сина ОСОБА_6.

13.02.2019 старшим державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на боржника – ОСОБА_4 в розмірі 50% від суми заборгованості по аліментам.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосудця в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус судців» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та/або штрафів згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 16 січня 2019 року справі № 279/3458/17-ц зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги те, що спір між сторонами виник з приводу постанови державного виконавця щодо накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні, суд вважає, що вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи положення п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд вважає за необхідне закрити провадження по скарзі, роз’яснивши заявнику право звернутись із вказаними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.255, 447-451 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по скарзі ОСОБА_3 на дії державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області – закрити.

Роз’яснити ОСОБА_3, що спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу подається до Полтавського апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                        Д.Д.Андрієць