№2-а-531/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

12 лютого 2010 року           Торезький міський суд Донецкой области в складі:

    головуючої-судді         ОСОБА_1

    при секретарі             Пекунової Є.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Торезі Донецької області про поновлення строку, визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання здійснити виплату недоплаченого підвищення до пенсій дітям війни, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 14.01.2010 року звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Торезі Донецької області (далі – УПФУ) про поновлення строку, визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання здійснити виплату недоплаченого підвищення до пенсій дітям війни за період з 01.01.2008р. по 22.05.2008р., з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. та проводити дані виплати у подальшому з 01.01.2010р. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є дитиною війни. Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006-2009 роках така допомога не виплачувалась, а починаючи з 01 січня 2008 року по теперішній час виплачується у неповному обсязі. Свою бездіяльність відповідач пояснює тим, що ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, посилається на ЗУ Про державний бюджет на 2006-2008 роки, на ПКМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Даними нормативно-правовими актами фактично було обмежені права, надані дітям війни статтею 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», що є порушенням ст.ст.1,3,21,22,46 Конституції України, ст.3 «Про соціальний захист дітей війни», якою, зокрема, визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Позивач свої вимоги обґрунтовує ст.1,3,6,8,19,21,22,46,64 Конституції України, посилається на р ішення Конституційного Суду України №6рп/2007 від 09.07.2007 року, яким встановлено, що законом про держаний бюджет не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, встановлюватися інше правове регулювання відносин, що є предметом регулювання інших законів України; закон про державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав та обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Позивач посилається також на р ішення Конституційного Суду України від 27.11.2008р. №26-рп/2008, в якому зазначено, що ЗУ про державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов’язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до ст.1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Пунктом 41 розділу ІІ ЗУ „Про Державний бюджет на 2008 рік  та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»” ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» змінена. Однак ці зміни також були визнані неконституційними. Згідно із ч.2ст.19 та ч.3ст.22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законом України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України. У 2009 році зазначена стаття жодним законом України не була змінена чи скасована. Тому позивачу вказана державна соціальна допомога виплачувалася не у повному обсязі. Він наводить розрахунок, згідно із яким недоотримана ним сума складає з 01.01.2008р. по 22.05.2008р. 406,18грн., за 2009р. – 1225,20грн. Згідно із ч.2 ст. 87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» суми, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Просить поновити пропущений строк для звернення до суду, визнати бездіяльність неправомірною, зобов’язати здійснити виплату недоплаченого підвищення до пенсій дітям війни в у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2008р. по 22.05.2008р., з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. у загальній сумі 1631грн.38коп., зобов’язати призначити та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії у розмірі, не меншому за встановлений ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» - 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2010 року (справа №2-а-531/10) (а.с.2-4).

ОСОБА_2 14.01.2010 року звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Торезі Донецької області про поновлення строку, визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченої йому як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги з січня 2006 року по грудень 2007 року  включно у сумі 2744,31грн. Свої вимоги мотивував аналогічним чином, додатково вказав, що у 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не існувало. Навів розрахунок, згідно із яким йому недоплачено за вказаний період 1453грн.71коп. Відповідно до ст.99,100 КАС України для звернення до суду встановлений річний строк, який обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, про належні виплати йому повідомлено не було, про факт порушення своїх прав позивачу стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв’язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України 09.07.2007 року. Згідно із ч.2ст.87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» суми, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Просить поновити пропущений строк для звернення до суду, визнати бездіяльність УПФУ  неправомірною та стягнути недоплачену державну соціальну допомогу з 01.01.2006р. по 31.12.2007р. у сумі 2744грн.31коп., стягнути судові витрати (справа №2-а-532/10) (а.с.16-17).

Ухвалою суду від 02 лютого 2010 року об’єднані в одне провадження дані справи: справа за позовом ОСОБА_2 до УПФУ про поновлення строку, визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання здійснити виплату недоплаченого підвищення до пенсій дітям війни за період з 01.01.2008р. по 22.05.2008р., з 0.01.2009р. по 31.12.2009р. та проводити дані виплати у подальшому з 01.01.2010р. та справу за позовом ОСОБА_2 до УПФУ про поновлення строку, визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченого підвищення до пенсій як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з січня 2006 року по грудень 2007 року  включно у сумі 2744,31грн. (а.с.13).

01.02.2010 року позивач по справі   №2-а-531/10 подав до суду заяву про зміну позовних вимог , які виклав у редакції: просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати неправомірною бездіяльність УПФУ, зобов’язати УПФУ здійснити перерахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 ЗУ «Про соціальну допомогу дітям війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року; зобов’язати УПФУ негайно виконати постанову суду за цим позовом; зобов’язати УПФУ подати звіт про виконання судового рішення, встановити строк подання даного звіту, стягнути судові витрати, справу розглянути у його відсутність (а.с.24).

05.02.2010 року позивач по справі   №2-а-532/10 подав до суду заяву про зміну позовних вимог , які виклав у редакції: просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати неправомірною бездіяльність УПФУ, зобов’язати УПФУ здійснити виплату недоплаченого підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 ЗУ «Про соціальну допомогу дітям війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року; зобов’язати призначити та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії у розмірі, не меншому за встановлений ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» - 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2010 року; зобов’язати УПФУ негайно виконати постанову суду за цим позовом; зобов’язати УПФУ подати звіт про виконання судового рішення, встановити строк подання даного звіту, стягнути судові витрати, справу розглянути у його відсутність (а.с.26).

В судове засідання 12.02.2010 року позивач не з’явився, хоча був повідомлений в установленому порядку про час та місце розгляду справи, просив справу розглянути без її участі.

Відповідач УПФУ, повідомлений в установленому порядку про час та місце розгляду справи, у судове засідання свого представника не направив, подав заперечення по справі, просив справу розглянути у його відсутність (а.с.30,31).

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено , що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни» -  осіб, які є громадянами України та яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, про що свідчить відбиток штампу у пенсійному посвідченні позивача №42739 (а.с.7). Згідно із довідкою УПФУ позивач отримав за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року пенсію у сумі 24579грн.55коп., у тому числі як дитина війни з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року у отримав суму 1176грн.90коп. (а.с.29).

Постановою Торезького міського суду від 19.06.2009 року по справі №1689/09 постановлено визнати бездіяльність УПФУ в м.Торезі щодо нездійснення ОСОБА_2 як «дитині війни» нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. включно – протиправною, зобов’язати УПФУ здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату як «дитині війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. включно з урахуванням фактично отриманних сум (а.с.32,33).

У запереченнях відповідача  вказано, що ст.110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, -протягом 2006р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». Зазначені статті не були визнані не конституційними, а порядок надання пільг, передбачених ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не впроваджувався.

Пунктом 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. дію ст.6 вказаного Закону було зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії  виплачується у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),  положення пункту 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", але при цьому не передбачено фінансування державних соціальних гарантій, а кошти Пенсійного фонду не могуть використовуватися на цілі, не передбачені ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»

Підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008р. встановлено, що положення ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, але попередня норма закону не була відновлена, оскільки законодавством не передбачено автоматичного відновлення норми, яка втратила чинності. ПКМУ від 28.05.2008р. №530 встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у твердих розмірах: з 22 травня -48,10грн., з 1 липня -48,20грн., з 1 жовтня -49,80грн. Тому УПФУ виплати позивачу здійснює відповідно до чинного законодавства.

Статтею 99 КАСУ встановлено річний строк звернення до суду, у позові позивач зазначає, що про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N6-рп/2007, тобто ще у липні 2007 року, з позовом звернувся тільки 12.01.2010 року, тому позивачем порушений строк звернення до суду. Згідно зі ст.100 КАСУ пропущення звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на ньому наполягає одна зі сторін. УПФУ наполягає, що позивач пропустив строк звернення до суду. У позові просить відмовити (а.с.30,31).

Відповідно до ст.22 « Загальної Декларації прав людини », кожна людина як член суспільства має  право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній й культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй (ст.8). Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (ч.2 ст.19).   Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, в інших випадках, передбачених законом (ст.46). Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина (ч.1ст.92).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійснення правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 5 даної постанови визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осі, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

 Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

 Відповідно до ст.9 КАС України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»   державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені  або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 6 даного Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а статтею 7 передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно зі ст.1 розділу ІV Прикінцевих положень ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р., цей закон набирає чинності 01.01.2006р.

Статтею 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає ЗУ «Про прожитковий мінімум»  від 15.07.1999р. №966-14, а також ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» від 5.10.2000р. №2017-111, згідно із ст.1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи із вимог Конституції України і повинні їй відповідати.

ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» у ст.17 передбачено, що до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір пенсії за віком; основні соціальні гарантії не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджуються Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується у офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Пунктом 17 ст.77 ЗУ «Про Державний бюджет України на  2006 рік»  від 20.12.2005 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 ст.77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, ст.110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Встановити, що пільги дітям війни, передбачені абзацем 7 ст.5 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених ст.6 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни». У 2006 році КМУ розроблено не було.

З огляду на те, що положення ст.110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України до теперішнього часу не визнані неконституційними, суд вважає дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу як дитині війни за 2006 рік підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та вважає, що необхідно в задоволенні позову в цій частині відмовити .

Пунктом 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік " від 19.12.2006 р. N 489-V дію ст 6 вказаного Закону було зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі №1-29/2007 про соціальні гарантії був визнаний таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),  положення пункту 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при  розгляді ними позовів  у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані  неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року - дати ухвалення рішення Конституційним судом України N 6-рп/2007, вказані норми ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" втратили чинність, а, отже,  з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі. Тому з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року позивач має право як дитина війни на 30 % підвищення мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Тому позовні вимоги позивача про визнання дій УПФУ неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як «дитині війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року підлягають задоволенню.

 З 1 січня 2007 року по 09 липня 2007 року вказана стаття 6 була викладена в іншій редакції, редакції, передбаченій п.12 ст.71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" за якою виплата 30% підвищення пенсії передбачена не була. За наведених обставин, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищеної пенсії за період з 01 січня по 08 липня 2007 року є правомірною, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік»  та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-17, що набрав чинності з 01.01.2008 року, ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зміни, внесені п.п.2 п.41 розділу 11 ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України зазначено, що положення ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів  у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних  неконституційними.

Відповідно до принципу дії нормативно-правового акту у часі, у зв’язку з прийняттям нової редакції ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (п.п.2 п.41 р.11 ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), редакція зазначеної статті, що існувала до 1.01.2008 року втратила чинність. На підставі Рішення Конституційного Суду України «10-рп від 22.05.2008 року втратила чинність нова редакція ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», внаслідок чого відновлена попередня редакція закону.

З 22 травня 2008 року - дати ухвалення рішення Конституційним судом України №10-рп/2008,  норми Закону України ЗУ «Про держаний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність, а, отже, з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі. Тому з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року позивач має право як дитина війни на 30% підвищення мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, це встановлено і постановою Торезького міського суду від 19.06.2009 року, і позивач цих вимог у даному позові за цей період не пред’являє.

28.05.2008 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до п.8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня – 48,10грн., з 1 липня – 48,20грн., з 1 жовтня – 49,80грн.

Таким чином, підвищення дітям війни виплачується УПФУ відповідно до зазначеної постанови, а не Закону, внаслідок чого відсутні правові підстави для визнання протиправними дій, бездіяльності УПФУ в м.Торезі в порушенні права на отримання підвищеного розміру пенсії з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».  

З 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року вказана стаття 6 була викладена в іншій редакції, за якою виплата 30% підвищення пенсії передбачена не була, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення пенсії за цей період є правомірною, у задоволенні позовних вимог в цій частині позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст.71 ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік » КМУ надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Дана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у даному рішенні, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не можуть бути  прийняті до уваги.

Судом встановлено, що всупереч рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007, від 22.05.2008р. №10-рп УПФУ підвищення до пенсії позивачеві за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року не перераховано (не нараховано) і пенсія не виплачувалась у повному обсязі. Тому бездіяльність УПФУ у вказаний період є протиправною, такою, що не відповідає ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а вимоги позивача про зобов’язати УПФУ здійснити нарахування та виплату позивачу як «дитині війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року підвищення до пенсії відповідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діяла в ці періоди, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням фактично отриманих сум в цій частині підлягають задоволенню.

Проте відповідач наполягає на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених ст.ст.99,100 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для зверненням за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1,2 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач звернувся до суду 14.01.2010 року, в той час як рішення Конституційного Суду України №6-рп було прийняте 09 липня 2007 року та оприлюднено у передбаченому законодавством порядку  (надруковано в Офіційному віснику України 27.07.2007 року №52), аналогічно було опубліковане рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року. Позивач про порушення свого права, якщо він його вважав порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії, яку той отримував регулярно. Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини. Позивач у позові просить поновити пропущений строк звернення до суду про поновлення порушених прав, але не зазначає обґрунтованих підстав для поновлення даного строку звернення за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з позовом до суду. Обставини, які б заважали (робили б неможливим) звернення позивача до суду з цим позовом з вимогами за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. у справі відсутні. Маючи похилий вік, поганий стан здоров’я, позивач у теперішній час звернувся до суду.

Відповідно до ст.46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Однак всі нараховані суми пенсії позивач отримував своєчасно, спору з цього приводу в своїх вимогах не ставив. Тому суд вважає, що позивач порушив річний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., поважних причин пропуску такого строку не вбачає, позивачем не вказано і доказів не надано. Тому в частині позовних вимог з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. необхідно позивачу відмовити.

У частині поновлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2009 року по 13.01.2009 року, які виходять за межі позовної давності відповідно до ст.99 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню на підставі ст.ст.100,102 КАС України. Позивач звернувся із заявою про поновлення строку, даний строк є незначним, КМУ передбачалося більшість цих днів як неробочі, тому його можливо поновити.  Суд вважає, що заперечення відповідача проти поновлення позивачу даного строку є необґрунтованими, тому не приймає їх до уваги.

З урахуванням викладеного суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, при цьому необхідно врахувати фактично виплачені йому відповідачем суми.

Крім того, позивач просить зобов’язати УПФУ проводити виплати даної допомоги у подальшому  при нарахуванні пенсії, тобто заявив вимоги на майбутнє. Виходячи з того, що об’єктом судового захисту є порушені права, свободи чи інтереси, і в момент вирішення спору зазначене порушення відсутнє, у задоволенні даних вимог необхідно відмовити.

Позивач також просить зобов’язати УПФУ негайно виконати дану постанову .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів  - у межах суми стягнення за один місяць

Враховуючи, що позивач нічим не мотивує дану вимогу, не обґрунтовує її  та не посилається на відповідну норму закону, що даною постановою позивачу присуджується не виплата пенсії, а підвищення до пенсії відповідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що конкретний місячний розмір, виходячи із позовних вимог судом не встановлювався, суд вважає, що у даних вимогах позивачу необхідно відмовити.

Щодо вимог позивача про зобов’язання УПФУ подати звіт  про виконання судового рішення, встановити строк подання такого звіту, суд вважає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України у даному випадку у суду є таке право, але це не є обов’язком суду, і таке право реалізується тільки з ініціативи суду, а не за вимогою позивача. Враховуючи викладе, обсяг задоволених вимог, те, що позивач регулярно отримував регулярно та у повному обсязі основну пенсію, а дані вимоги пред’явлені по підвищенню до неї, суд вважає, застосовувати таке право не доцільно.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати  з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування. Згідно ч.3 ст.94 КАС України відповідно до задоволених вимог підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача фактично оплачені ним судові витрати у сумі: 03 грн. 40   коп. +03 грн. 40   коп. = 06 грн. 80коп. (а.с.1,15).

Керуючись ст.1, 3, ч.2 ст.6, ст.8, ч.2 ст.19, ст.22, ст.46, ч.1 ст.50, 92,152 Конституції України,  Законами України: ч.2 ст.3, ст.6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ЗУ «Про прожитковий мінімум», ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N6-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008 ст.ст.2,8,9,10,69-71,79,86,87,94,98,99,100,102,104,105, 158-163,185,186, 254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2  задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в місті Торезі Донецької області по нездійсненню нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_2 як «дитині війни» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в розмірах, передбачених ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в місті Торезі Донецької області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 як «дитині війни» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року підвищення до пенсії відповідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, з врахуванням фактично отриманих сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного Бюджету на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 06 грн. 80 коп.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 12 лютого 2010 року. Постанова буде виготовлена в повному обсязі 15 лютого 2010 року. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                   Т.В. СТРІЖАКОВА