ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2019Справа № 910/15145/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.,

за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс

газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаремонтне підприємство

УРАРП»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській

області

про стягнення збитків у розмірі 426 821, 84 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Семещенко М.О.;

від відповідача: Стахов Р.В.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаремонтне підприємство УРАРП» (далі - відповідач) про стягнення збитків в сумі 426 821, 84 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївський області та відповідачем Договору оренди державного майна від 28.09.2012 № РОФ-1114, відповідачу було передано в оренду нерухоме майно, балансоутримувачем якого є позивач. Проте, після спливу строку дії Договору під час приймання нерухомого майна з оренди було встановлено, що орендоване майно знаходиться у неналежному стані внаслідок виконання відповідачем будівельних робіт без відповідного дозволу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції та без погодження з позивачем строків виконання таких робіт та їх тривалості. У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому збитки у зв'язку із неповерненням майна у належному стані, погіршенням стану орендованого майна в сумі згідно із Звітом про незалежну оцінку матеріального збитку, яка становить 426 821, 84 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/15145/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2019 року.

08.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивач не є стороною за спірним Договором оренди, нерухоме майно було повернуто його власнику - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області, що підтверджується актом приймання-передачі від 31.05.2015, в якому зазначено, що майно повернуто в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, а сторони одна до одної претензій не мають. За недоліки майна, виявлені позивачем після повернення орендованого майна Орендодавцю відповідач відповідальності не несе. Крім того, у відзиві на позов відповідачем викладено заяву про застосування строків позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

16.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач з доводами відповідача не погоджується та вважає їх безпідставними, оскільки:

- позивач є стороною за спірним Договором як Балансоутримувач, а його право на стягнення з відповідача збитків передбачено пунктом 5.11. Договору;

- строки позовної давності не пропущені, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а не скорочений, як вказує відповідач;

- акт приймання-передачі від 31.05.2015 підписаний без участі позивача, а тому він є недійсним та не підтверджує факт повернення орендованого майна.

21.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про виключення з числа доказів наданого відповідачем акту приймання-передачі від 31.05.2015, оскільки він не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2019 підготовче засідання відкладено на 06.02.2019 року.

28.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких третя особа вказує, що позивач у період дії Договору оренди надавав відповідачу згоду на проведення будівельних робіт, які відповідач не закінчив до припинення договірних відносин. Згоду на проведення поліпшень орендованого майна третя особа не надавала і доказів проведення таких робіт ні позивачем, ні відповідачем не надано. Проте, до цього часу позивачем як балансоутримувачем переданого в оренду за спірним Договором нерухомого майна не вказано розміру заподіяних державі збитків та не надано доказів їх завдання саме відповідачем. У свою чергу, третя особа повідомляла позивача про свою готовність вжити всіх вичерпних заходів для захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у суді у разі наявності розрахунку розміру збитків, заподіяних державі, документального підтвердження нанесених збитків відповідачем. Оскільки відповідних доказів третій особі надано не було, то і заходів щодо захисту інтересів держави в суді вона не вживала.

30.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було повторно подано клопотання про виключення з числа доказів наданого відповідачем акту приймання-передачі від 31.05.2015, оскільки він не має жодного відношення до спірних правовідносин.

30.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

31.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення щодо наданих третьою особою пояснень.

04.02.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту якого відповідач вказує на те, що:

- відповідач не здійснював жодних робіт з реконструкції частини виробничого поверху на першому поверсі цеху № 40 площею 535 кв.м. та прилеглої території біля корпусу ВТНС площею 65,9 кв.м. за адресою: пр. Жовтневий, 42-а у м. Миколаєві, які б могли завдати шкоду орендованому майну;

- відповідач не звертався за дозволом на виконання таких робіт, що підтверджується листом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 1014-5636-16 від 09.09.2016.

У підготовчому засіданні 06.02.2019 року судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виключення документів з числа доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/15145/18 до судового розгляду по суті на 04.03.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.03.2019 року проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засіданні 04.03.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.03.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2012 року між третьою особою (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір № РОФ-1114 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: пр. Жовтневий, 42а, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину виробничого поверху на першому поверсі цеху № 40 площею 535 кв.м. та прилеглу територію біля корпусу ВТНС площею 65,9 кв.м. згідно з планом розміщення орендованих приміщень (додаток 1 до договору оренди), розташоване за адресою: просп. Жовтневий, 42-а, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі державного підприємства НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (далі - балансоутримувач), вартість якого становить 459 328 грн. згідно із звітом про незалежну оцінку на 31.03.12 р.

Згідно з п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою використання під виробничі приміщення.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що стан майна на момент укладення договору оренди визначається в акті приймання-передачі.

На виконання умов Договору третя особа передала відповідачу в оренду вищевказане нерухоме майно, що підтверджується Актом приймання-передачі від 01.10.2012 року.

Відповідно до п. 10.1. Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 93 дні, що діє з 28.09.2012 до 30.12.2014 включно.

Договором № 2 про внесення змін до Договору оренди державного нерухомого майна від 28.09.2012 № РОФ-1114 сторони визначили, що цей Договір укладено строком на 5 місяців і 2 дні, що діє з 30.12.2014 до 31.05.2015 включно.

Під час строку дії Договору позивач листом № 03/6-11757 від 09.12.2013 узгодив наданий відповідачем проект № 089/-2013 на реконструкцію частини виробничого поверху на першому поверсі цеху № 40 під розміщення ділянки для збирання авіаційних двигунів та зазначив, що після отримання від Державної архітектурно-будівельної інспекції декларації про початок виконання будівельних робіт, відповідачу необхідно направити на адресу позивача її копію та узгодити з УСиА, ЕМУ, УОТ строки початку виконання робіт, а також їх тривалість.

29.05.2015 року позивач листом № 128 від 27.05.2015 у зв'язку із закінченням строку дії Договору направив відповідачу Акти приймання-передачі звільнених після оренди приміщень.

Під час здійснення огляду орендованого майна представниками позивача було складено Акт від 02.06.2015, згідно з яким:

- приміщення в осях 17-22/Б-Е (колишня гальванічна ділянка) знаходиться у поганому стані, а саме: всередині ділянки відкрито котлован, вдовж осі В навколо 3-х колон оголені ростверки, всередині приміщень лежить невивезене будівельне сміття, в місцях проходу встановлених підкранових балок через стіни спостерігаються руйнування кладки і щілини. Демонтовані регістри опалення;

- в осях 17-18/А-Б організовано новий в'їзд, де встановлені ролетні ворота, з боку вулиці перед ними розібрані вимощення та бордюри. Роботи з організації в'їзду не виконані, сміття і непотріб не вивезено.

Представник відповідача від підписання вищевказаного Акту відмовився, про що працівниками позивача було складено Акт від 02.06.2015 року.

За твердженням позивача таке погіршення технічного стану орендованого державного нерухомого майна було допущено з боку відповідача внаслідок виконання останнім будівельних робіт без відповідного дозволу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третьої особи, та без погодження з позивачем строків виконання таких робіт та їх тривалість.

Листом № 03/6-5336 від 16.06.2015 позивач повідомив відповідача про те, що для підписання акту приймання-передачі він повинен повернути орендоване майно в належному технічному стані.

Листом № 03/6-6659 віл 27.07.2015 позивач повідомив відповідача про те, що він не може підписати акт приймання-передачі майна за спірним Договором, оскільки майно повертається у неналежному технічному стані.

Листом № 03/6-6818 віл 31.07.2015 позивач повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області про те, що він не може підписати акт приймання-передачі майна за спірним Договором, оскільки майно повертається у неналежному технічному стані.

Листом № 03/6-7455 від 19.08.2015 позивач повідомив відповідача про те, що враховуючи факт незадовільного технічного стану орендованого майна було проведено нараду, на за участю представників відповідача та третьої особи, на якій було прийнято рішення про підготовку 14.08.2015 кошторисної документації на проведення ремонтно-відновлювальних робіт об'єкту оренди. На виконання прийнятого рішення позивач направляє для розгляду та подальшого погодження кошторисну документацію на ремонт приміщення після закінчення оренди.

Листом № 03/6-8893 від 30.09.2015 позивач звернувся до відповідача з повторним проханням розглянути викладені в листі № 03/6-7455 від 19.08.2015 пропозиції відносно відновлювального ремонту орендованого майна.

Листом № 17/1-5368 позивач звернувся до третьої особи з проханням здійснити захист порушених прав та інтересів держави як власника майна та прийняти участь у господарському процесі в якості одного з позивачів.

За результатами розгляду вищевказаного листа третя особа направила позивачу лист № 14-11-01392 від 19.07.2016, в якому зазначила, що позивачем як балансоутримувачем нерухомого майна не вказано розмір збитків, заподіяних державі, та не надано доказів їх завдання саме відповідачем. При цьому, третя особа висловила свою готовність вжити вичерпних заходів для захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в суді у разі наявності розрахунку розміру збитків, заподіяних державі в суді у разі наявності розрахунку розміру збитків заподіяних державі та документального підтвердження нанесених збитків відповідачем.

06.09.2016 року позивач направив третій особі лист № 17/1-7369, яким на підтвердження факту допущення з боку відповідача порушення вимог законодавства та договірних зобов'язань, що призвело до значного погіршення технічного стану орендованого майна надані копії кошторисної документації від 14.08.2015 на ремонт орендованого приміщення, листа № 128 від 27.05.2015, листа № 03/6-5336 від 16.06.2015, листа № 142 від 24.06.2015, листа № 03/6-6659 від 27.07.2015, листа № 14-11-01407 від 21.07.2015, листа № 03/6-6818 від 31.07.2015, листа № 03/6-7455 від 19.08.2015, листа № 03/6-8893 від 30.09.2015, Акту приймання-передачі від 02.06.2015, акту від 02.06.2015 про відмову від підпису, фото фіксації стану приміщень після закінчення строку дії договору, листа № 654 від 01.11.2013, листа № 03/6-10700 від 11.11.2013, листа № 678 від 14.11.2013, листа № 03/6-11092 від 20.11.2013, листа № 705 від 26.11.2013, листа № 03/6-11757 від 05.12.2013.

Одночасно, у вищевказаному листі позивач просив третю особу розглянути можливість здійснення захисту порушених прав та інтересів держави як власника майна в особі позивача шляхом прийняття участі у спорі в якості одного з позивачів.

У відповідь на цей лист третя особа повідомила позивача про те, що для можливості звернення до суду щодо стягнення з відповідача збитків, завданих при поверненні з орендного користування державного нерухомого майна, необхідно визначити їх розмір відповідно до п. 103 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891, та сплатити судовий збір. Проте кошторисом Регіонального відділення на 2016 рік не передбачено коштів на проведення такої оцінки та сплати судового збору (лист № 14-11-01880 від 07.10.2016).

09.12.2017 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 17/1-9778 про відшкодування збитків у розмірі 266 323, 01 грн., завданих внаслідок погіршення стану орендованого майна.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом № 11/01-18/01 від 11.01.2018 повідомив, що нерухоме майно було повернуто його власнику - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області, що підтверджується актом приймання-передачі від 31.05.2015, в якому зазначено, що майно повернуто в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, а сторони одна до одної претензій не мають. За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування збитків є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

02.08.2018 року на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності - Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області було складено Звіт, згідно з яким вартість ремонтно-будівельних робіт по визначенню вартості матеріального збитку в частині виробничої ділянки площею 535,0 кв.м. на 1-му поверсі 4-х поверхового цеху № 40 товарів народного споживання та прилеглої території - 65,9 м.кв. складає 426 821, 84 грн.

12.09.2018 року позивач знову звернувся до відповідача з претензією № 17/1-6498 про відшкодування збитків у розмірі 426 821, 84 грн., завданих внаслідок погіршення стану орендованого майна.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом № 10/10-18/01 від 10.10.2018 повідомив, що нерухоме майно було повернуто його власнику - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області, що підтверджується актом приймання-передачі від 31.05.2015, в якому зазначено, що майно повернуто в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, а сторони одна до одної претензій не мають. За недоліки майна, виявлені позивачем після повернення орендованого майна Орендодавцю відповідач відповідальності не несе.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму, до якого, з огляду на об'єкт оренди, застосовуються положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до статті 779 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Отже, лише у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків у вигляді вартості орендованого майна.

Аналогічне регулювання орендних правовідносин встановлено частиною 4 статті 285 Господарського кодексу України, яка передбачає, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна лише у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

У разі, якщо майно можна привести у придатний для використання стан, то воно підлягає відновленню за рахунок орендаря, і збитками орендодавця буде лише вартість такого відновлення за умови відмови орендаря від усунення власними силами погіршення речі.

Вказане кореспондується з положеннями частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з якою у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

В даному випадку, спірний Договір оренди укладено між третьою особою, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем.

Разом з тим, положення п.п. 1.1., 3.6., 3.7., 3.11., 5.2., 5.5., 5.9., 5.11., 6.2.,10.9, 10.10. Договору покладають відповідні права та обов'язки і на позивача, як Балансоутримувача переданого за спірним Договору об'єкту оренди, в тому числі на отримання від Орендодавця 30% орендної плати, на безперешкодний доступ до об'єкта оренди, на участь під час повернення майна з оренди та відшкодування збитків у разі погіршення стану орендованого майна.

Так, пунктом 5.11. Договору на Орендаря покладено обов'язок у разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Орендодавцю за участю Балансоутримувача орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

За умовами п. 10.9. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю за участю Балансоутримувача.

Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за участю Балансоутримувача (п. 10.10. Договору).

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ті положення Цивільного та Господарського кодексів України, якими врегульовано обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Проте, позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності надали суду можливість встановити обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, а саме розміру збитків, протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що погіршення стану орендованого майна було спричинено саме незаконними діями відповідача, а також доказів здійснення відповідачем робіт з реконструкції частини виробничого поверху на першому поверсі цеху № 40 площею 535 кв.м. та прилеглої території біля корпусу ВТНС площею 65,9 кв.м. за адресою: пр. Жовтневий, 42-а у м. Миколаєві, які б могли завдати шкоду орендованому майну.

Наданий позивачем Акт від 02.06.2015 року складений лише працівниками позивача без участі сторонніх (незацікавлених) осіб, а тому не може бути беззаперечним доказом того, що майно з оренди було повернуто відповідачем у неналежному стані.

Крім того, наданий позивачем Звіт про незалежну оцінку розміру матеріального збитку сам по собі не може вважатись належним доказом на підтвердження розміру завданих позивачу збитків з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивачем або залученими ним на підставі відповідного договору іншими особами були виконані роботи з відновлення орендованого нерухомого майна, відображені у доданій до цього Звіту кошторисній документації.

Так само, судом не встановлено, що позивачем зроблені витрати, пов'язані із відновленням порушеного права, зокрема витрати на ремонт спірного майна в сумі 426 821, 84 грн. (оплата придбаних для здійснення відновлювального ремонту будівельних матеріалів, оплату виконаних робіт тощо).

При цьому, суд зазначає, що наданий позивачем Звіт про оцінку розміру матеріального збитку складений Регіональним відділенням Торгово-промислової палати 02.08.2018 року, тобто більш ніж через три роки після звільнення відповідачем орендованого майна.

Таким чином, оскільки відшкодування збитків полягає у відновленні майнового стану потерпілої особи, а не у її безпідставному збагаченні, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у вигляді вартості ремонтно-будівельних робіт в сумі 426 821, 84 грн. на підставі Звіту є необґрунтованими.

Разом з цим, судом встановлено, що згідно з Актом приймання-передачі від 31.05.2015 у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди державного нерухомого майна від 28.06.2012 № РОФ-1114 та відповідно до умов п. 5.11. Договору Орендар передав, а Орендодавець прийняв із строкового платного користування державне нерухоме майно - частину виробничого поверху на першому поверсі цеху № 40 площею 535,0 кв.м. та прилеглу територію біля корпусу ВТНС площею 65,9 кв.м., розташоване за адресою: пр. Жовтневий, 42-а, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект». Майно, що повертається знаходиться в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторони претензій одна до одної не мають.

Означений акт підписаний з боку відповідача директором Євдокимовим Є.В., з боку Регіонального відділення ФДМУ по Миколаївській області - заступником начальника Костенко Н.В.

Суд вважає слушними доводи позивача в частині того, що вказаний акт всупереч п. 5.11. Договору складений без його участі, однак наведене не спростовує факт повернення відповідачем та прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області нерухомого майна з оренди 31.05.2015 року.

З огляду на вищевикладені обставини, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю останнім повного складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на безпідставність позовних вимог, питання щодо дотримання позивачем позовної давності при зверненні з цим позовом не вирішується судом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаремонтне підприємство УРАРП» про стягнення 426 821, 84 грн.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 20.03.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова