ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/15203/20 пров. № А/857/23522/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

           головуючого судді - Іщук Л.  П.,

           суддів – Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

           за участі секретаря судового засідання – Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року ( головуючий суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк )  у справі № 140/15203/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №  796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1  підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №  796-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 13.04.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

27.10.2023 до суду у порядку  статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України надійшла заява ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у цій справі.

Заявник просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у даній справі, щодо нарахування та виплати доплати до пенсії їй, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону №796-ХІІ, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 06.11.2023, відхилив доводи заявника, що боржник протиправно здійснив нарахування підвищення до пенсії із розрахунку двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не мінімальних заробітних плат та вказав, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Суд зазначив, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18 щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII,  після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, не відступав.

На думку суду першої інстанції вказаного правового підходу щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, необхідно дотримуватися і при визначенні конкретного розміру підвищення до пенсії, належного до виплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обгрунтовує тим, що підвищення до пенсії має виплачуватися в розмірі, визначеному з урахуванням судового рішення, зокрема, у даному випадку, визначеному  статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Зазначає, що відповідач, здійснюючи нарахування їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, фактично застосував розмір підвищення, який не відповідає двом мінімальним заробітним платам, чим порушив її право на отримання зазначеного підвищення у належному розмірі, встановленому судовим рішенням, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.

Просить скасувати ухвалу та прийняти постанову, якою задовольнити заяву в повному обсязі.

Відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, відтак суд ухвалив розгляд справи здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши письмові докази, які є в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За статтями 2 та 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У статті 370 КАС України закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення зумовлює відповідальність, встановлену законом.

Стаття 382 цього Кодексу передбачає можливість судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а стаття 383 цього Кодексу визначає право особи-позивача, на користь якого ухвалено рішення, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Враховуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення виконання судових рішень у публічно-правових спорах покладається, зокрема, на адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

У Рішенні від 26 червня 2013 № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження”) Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 1291 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що виконуючи рішення суду у даній справі, яким зобов`язано відповідача здійснити нарахування у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), ГУ ПФУ у Волинській області зобов`язаний застосувати саме такий розмір доплати - дві мінімальні заробітні плати, який встановлений рішенням суду у даній справі.

З матеріалів справи не вбачається, що спосіб або порядок виконання судового рішення змінювався.

Як встановлено, відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20 нараховано суму доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_1 із застосуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум.

Колегія суддів вважає такий перерахунок ГУ ПФУ у Волинській області вчиненим протиправно, оскільки відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20 при перерахунку пенсії позивачу застосуванню підлягає величина - мінімальна заробітна плата, установлена на відповідний календарний рік.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Колегія суддів наголошує, що оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.

Враховуючи, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20 визначено, що розмір доплати до пенсії, яку слід нарахувати та виплатити ОСОБА_1 визначається статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивача із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є протиправним, бо не відповідає резолютивній частині судового рішення.

Відтак, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення, а відтак ухвалу суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

З огляду на результат апеляційного розгляду та документально підтверджені судові витрати, понесені ОСОБА_1 у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2684 грн., відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України слід їх відшкодувати позивачеві шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Керуючись ст.ст. 243, 249, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 140/15203/20 скасувати і ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13.04.2020 доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з двох прожиткових мінімумів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20 перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 13.04.2020 доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам  (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №140/15203/20.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця  Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 21 лютого 2024 року