ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/2620/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Судової-Хомюк Н.М.,

секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС на рішення Любомльського районного суду Волинської області (головуючий суддя - Чишій С.С.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Любомль о 16 год. 44 хв. 31 січня 2019 року, повне судове рішення складено 05 лютого 2019 року, у справі №163/2080/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Волинської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,

В С Т А Н О В И В:

22.10.2018 ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Волинської митниці ДФС, просив визнати протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №5500/20500/18 від 03.10.2018.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що самі по собі документи митних органів Литовської Республіки не є виключними, беззаперечними і визначальними доказами винуватості позивача у порушенні митних правил та не доводять наявності у його діях умислу на неправомірне звільнення від сплати митних платежів в повному обсязі шляхом надання неправдивих відомостей щодо вартості товару. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що митниця під час розгляду справи про порушення митних правил жодним чином не обумовила підстав надання переваги в доказовій силі документам Литовської Республіки, аніж тим, що подані до митного оформлення на Волинській митниці ДФС. На підставі аналізу досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що по справі достатніх доказів такої вини і мети в діях позивача не зібрано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2019 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що отримане від митних органів Литовської республіки звернення щодо підтвердження факту ввезення на митну територію України та митного оформлення транспортного засобу марки «RENAULT», модель «MEGAN», номер кузова НОМЕР_1 за експортною митною декларацією MRN №18LTKC0100EK036924 та рахунком-фактурою (PAZYMA-SASKAITA) серії TSN №2561 від 23.04.2018 є належним та допустимим доказом в розумінні статті 495 МК України. Скаржник вказує, що позивач є особою, відповідальною за фінансове врегулювання. Зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги додані до відзиву витяг з бази даних АСМО «Інспектор» та попередню митну декларацію №UA205100/2018/006094, а також те, що у графі 40 митної декларації ІМ 40 ДЕ №UA205100/2018/006262 міститься посилання на попереднє повідомлення від 24.04.2018 № UA205100/2018/006094. Скаржник зазначає, що у позивача наявний інший пакет документів на вказаний транспортний засіб, де містились інформація про справжню та достовірну вартість авто, що вказує на прямий умисел позивача на вчинення правопорушення.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи в порядку встановленому статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи встановлено, що 26.04.2018 посадовою особою Волинської митниці ДФС за митною декларацією ІМ 40 ДЕ №UA205100/2018/006262 проведено митне оформлення товару «Легковий автомобіль» марка «RENAULT», модель «MEGAN», ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1, загальна кількість місць, включаючи місце водія за документами виробника - 5, призначений для використання по дорогах загального користування (для перевезення пасажирів), номер / модель двигуна - невизначений, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм двигуна циліндрів - 1461 см. куб., потужність - 81 кВт, тип кузова - хетчбек, колісна формула - 4х2, колір сірий, бувший у використанні, календарний рік виготовлення - 2010, модельний рік виготовлення - 2010, дата введення в експлуатацію - 15.04.2010, який відповідно до фактури від 23.04.2018 б/н слідував від продавця «ROUX ROMAIN» MONTRLIMAR в адресу фізичної особи «Sobkovskyi Ihor» Lutsk Ukraine 43006, за ціною 1200 Євро.

За митне оформлення даного транспортного засобу при його митній вартості у 40173,38 грн. сплачено митних платежів на загальну суму 18635,96 грн.

28.08.2018 до Волинської митниці ДФС з Державної фіскальної служби України листом від 17.08.2018 №25494/7/99-99-20-02-01-17 надійшло звернення митних органів Литовської Республіки щодо підтвердження факту ввезення на митну територію України та митного оформлення автомобіля марки «RENAULT», модель «MEGAN», ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 за експертною митною декларацією MRN №18LTKC0100EK036924 та рахунком-фактурою (PAZYMA-SASKAITA) серії TSN №2561 від 23.04.2018 щодо купівлі продажу вказаного транспортного засобу.

За результатами проведеного опрацювання вказаного звернення митних органів Литовської Республіки та товарно-супровідних документів до такого встановлено, що автомобіль марки «RENAULT», модель «MEGAN», ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 проданий компанією UAB «T&S MOBILE», Kauno g.151.68228, Marijampole LT громадянину Karpets Serhii FC118318 Centralnaya, 39, Lutsk, UA, за ціною 3500 Євро, що за курсом Національного банку України станом на 26.04.2018 становило 104034,64 грн.

Оскільки таким чином громадянин України ОСОБА_3 за посередництвом брокера ПП «Євромістброк» під час митного оформлення вказаного транспортного засобу вчинив дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати в повному обсязі митних платежів в сумі 20435,59 грн., тобто заявив у митній декларації типу ІМ 40 ДЕ №UA205100/2018/006262 від 26.04.018 неправдиві відомості щодо відправника, отримувача та неправдиві відомості необхідні для визначення митної вартості самого товару та надав з цією метою органу доходів і зборів документи, що містять такі відомості, постановою в справі про порушення митних правил №5500/20500/18 від 03.10.2018 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 61306,77 грн.

Вважаючи постанову в справі про порушення митних правил винесеною протиправно, та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_3 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Статтею 485 Митного кодексу України, в редакції чинній на час ввезення транспортного засобу позивачем, (далі - МК України) встановлено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Для притягнення до відповідальності, згідно з статтею 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості, вини у формі прямого умислу, а також наявність в діях особи особливої мети - ухилення від сплати податків та зборів, або зменшення їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

За змістом статті 10 Кодексу про адміністративне правопорушення України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

При цьому, статтею 485 Митним кодексом України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що вказує на те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

Згідно з частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до частини 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Частиною 2 статті 264 МК України встановлено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом із митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, установлених цим Кодексом, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною 3 статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їхні копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.

З метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам орган доходів і зборів здійснює перевірку митної декларації. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. (частини 5, 6 статті 264 МК України)

Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України.

З матеріалів справи встановлено, що під час митного оформлення транспортного засобу марки «RENAULT», модель «MEGAN», ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 з метою ідентифікації транспортного засобу та для підтвердження заявленої митної вартості, надано митну декларацію ІМ 40 ДЕ №UA205100/2018/006262, сертифікат відповідності та фактуру від 23.04.2018, згідно з якою вартість транспортного засобу, придбаного у «ROUX ROMAIN» MONTRLIMAR, становить 1200 Євро.

Будь-які докази щодо фальсифікації поданих до митного оформлення в Україні документів, зокрема, договору купівлі-продажу, відсутні, як і докази того, що позивач був обізнаний про оформлення експорту в країні-відправлення із зазначенням іншої (вищої) ціни вказаного автомобіля.

Так, підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил стали документи, надані митними органами Литовської Республіки, які містять невідповідності з документами, наданими позивачем для митного оформлення транспортного засобу на території України, щодо продавця і покупця, а також вартості транспортного засобу.

Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не перевірив обставин завершення експорту транспортного засобу, не направив запитів компаніям, які фігурують відправниками товару у документах, наданих митними органами Литовської Республіки та документах, поданих до митного оформлення позивачем, не вжив заходів щодо встановлення особи і опитування ОСОБА_4, який значиться покупцем автомобіля за документами, наданими митними органами Литовської Республіки, а тому отримані від митних органів Литовської Республіки документи, на переконання суду апеляційної інстанції, не є самодостатніми, беззаперечними і визначальними доказами винуватості ОСОБА_3 у порушенні митних правил та не доводять наявності у діях позивача умислу на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру шляхом надання неправдивих відомостей щодо відправника, отримувача та вартості товару.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані документи не виключають можливості переходу прав на автомобіль після такого оформлення до інших осіб, в тому числі, до продавця, зазначеного в поданих до митного оформлення документах, фірми, а факт спільного перетину митного кордону України позивача та ОСОБА_4 на придбаному автомобілі не доводить протиправних дій позивача.

Щодо покликань скаржника на попередню митну декларацію №UA205100/2018/006094, вказану позивачем у графі 40 митної декларації ІМ 40 ДЕ №UA205100/2018/006262, то суд апеляційної інстанції зауважує, що така не була покладена в основу прийняття рішення про притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил.

До того ж, доказів в підтвердження того, що фактурна вартість транспортного засобу у попередній митній декларації №UA205100/2018/006094 становила 3500 Євро, а не 1200 Євро, як це зазначено у поданій 24.04.2018 до митного оформлення позивачем декларації, відповідачем не надано.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, у справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у судовому рішенні за результатами розгляду справи обов'язково повинен бути дотриманий критерій переконливості, так як для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази однієї сторони переконували у наявності цих обставин більше, ніж докази іншої сторони переконували у протилежному.

За таких обставин, аналізуючи вимоги частини 1 статті 486, статті 489 МК України, щодо з'ясування обставин кожної справи та вирішення її з дотриманням вимог закону, а також приписів частини 1 статті 466 МК України, щодо застосування адміністративного стягнення за порушення митних правил не інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України, вимог пунктів 2 та 3 частини 1 статті 531 МК України, щодо підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем оскаржена постанова у справі про порушення митних правил №5500/20500/18 від 03.10.2018 винесена без дотримання законодавчих приписів та без врахування обставин у справі, оскільки відповідачем не доведено наявність умислу в діях позивача, спрямованого на вчинення порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, а також переслідування мети, спрямованої на неправомірне зменшення розміру митних платежів.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення постанови в справі про порушення митних правил від 03.10.2018 №5500/20500/18, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 230, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2019 року у справі №163/2080/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар

судді М. А. Пліш

Н. М. Судова-Хомюк