КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/7997/18 Головуючий у І інстанції - Кошель Л.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/4812/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Таргоній Д.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» - адвоката ТанцюриЮлії Борисівни на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2019 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_4, Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксани Петрівни про визнання договору недійсним,

встановив:

У липні 2018 року позивач Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

20 грудня 2018 року позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що неправомірними діями відповідачів порушено права позивача на оренду земельної ділянки. Вказував, що відповідач ОСОБА_4 може поділити земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача на підставі договору оренди, що унеможливить у подальшому виконання рішення суду про задоволення позовних вимог.

Тому позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» просив суд вжити заходи забезпечення позову ТОВ Агрофірма «Матюші» у даній справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 2,1401га., з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Вжити заходи забезпечення позову ТОВ Агрофірма «Матюші» у даній справі шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки, площею 2,1401га., з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2019 року у задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції, і задовольнити заяву ТОВ Агрофірма «Матюші» про забезпечення позову. Вказує, що позивач оспорює правочини щодо оренди земельної ділянки, на яке просить накласти арешт, а невжиття заходу забезпечення позову може в подальшому утруднити чи унеможливити виконання можливого судового рішення.

Відповідач ОСОБА_4, ТДВ «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. відзиви на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутня співмірність заходів забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, а тому відсутні підстави до забезпечення позову.

Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч.1 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» роз'яснено судам, що при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Судом встановлено, що ТзОВ «Агрофірма «Матюші» просить визнати недійсними договори оренди земельних ділянок та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, ТзОВ «Агрофірма «Матюші» посилається на те, що позивачу стало відомо про намір відповідача у найближчий час здійснити поділ земельних ділянок. У результаті поділу земельних ділянок будуть скасовані записи про державну реєстрацію старих земельних ділянок, їх кадастрові номери, а також будуть сформовані нові земельні ділянки із новими номерами.

Тобто, об'єкт оренди може припинити існування у такому стані, в якому він існував на момент виникнення спору.

Заявник вказує, що з метою унеможливлення виконання судових рішень у справі за позовом ТзОВ «Олійникова Слобода» було поділено земельні ділянки, щодо яких було заявлено аналогічні позовні вимоги.

ТзОВ «Агрофірма «Матюші» також посилається на висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та наказ Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року.

Апеляційний суд вважає такі доводи заявника необґрунтованими, оскільки спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ТзОВ Агрофірма «Матюші», не є співмірним з заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду.

У разі задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші», договори оренди землі вважатимуться недійсними, а рішення державного реєстратора скасованими з моменту набрання рішенням суду законної сили.

При цьому, зазначене судове рішення не потребуватиме примусового виконання, а отже, відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову, про які зазначає позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Крім того, право оренди позивача на момент розгляду справи не зареєстровано в установленому законом порядку, оскільки реєстрація договорів оренди землі була скасована уповноваженим органом Міністерства юстиції України.

У відповідності до вимог ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В той же час, позивач в своїй позовній заяві не заявляв жодних вимог про поновлення реєстрації права оренди чи будь яких інших вимог направлених на поновлення чи захист його права оренди, і які не можливо буде реалізувати без заявлених позивачем заходів забезпечення позову. При цьому виконання рішення суду в межах заявлених позовних вимог ніяким чином не залежить від заходів забезпечення позову, на яких наполягає позивач.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову ніяким чином не забезпечують виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову в межах заявлених позовних вимог і жодним чином не впливають на ефективний захист, або поновлення права оренди позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Посилання заявника на висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та наказ Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки ст.82 ЦПК України визначено, що обов'язковими для суду є лише судові рішення, які набрали законної сили. Зазначений позивачем наказ не стосується прав та обов'язків сторін у зазначеній справі, оскільки скасовує рішення державного реєстратора про припинення права оренди ТзОВ «Олійникова Слобода», яка не є учасником даної справи.

Обґрунтованість чи не обґрунтованість рішень державного реєстратора, які вчинені відносно ТзОВ «Олійникова Слобода», не стосуються предмету спору у даній справі і не вказують на законність чи незаконність дій державного реєстратора при прийнятті ним оскаржуваних рішень у даній справі.

Що стосується доводів заявника щодо наміру власника здійснити поділ земельних ділянок та припинення існування об'єкта оренди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.319, ч.4 ст.373 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно вимог ст.90 ЗК України власник земельної ділянки має право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, самостійно господарювати на землі, тобто використовувати своє право власності на власний розсуд.

Згідно ст.110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки.

З урахуванням положень вказаної статті поділ земельної ділянки, якщо він матиме місце, не припиняє дії договору оренди та не впливає на права та обов'язки орендаря та орендодавця.

Крім того, згідно вимогами ч.12 ст.186 ЗК України у разі поділу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, вимагається погодження технічної документації з землекористувачем.

У відповідності до вимог ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 386 глави 29 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Отже, у разі, якщо позивач вважає, що можливим поділом орендованих земельних ділянок, можуть бути порушені його права оренди, законом визначений чіткий спосіб захисту, а відтак не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги в частині можливого укладення відповідачами інших договорів оренди, розірвання оспорюваних договорів чи можливого скасування реєстрації земельних ділянок в результаті їх поділу.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем, відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах і доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст.375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374,375,381,382-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» - адвоката ТанцюриЮлії Борисівни залишити без задоволення.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 березня 2019 року.

Суддя-доповідач   К.П. Приходько

Судді Д.О. Таргоній

С.О. Журба