справа № 2-118/2010

 Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

      10 лютого  2010 року                                              м. Запоріжжя

    Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – ВАТ «Запоріжвогнетрив» про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що у квартирі АДРЕСА_1 разом із відповідачами з 1990 року. Зазначену квартиру отримав для власного проживання разом із сім’єю як працівник ВАТ «Запоріжвогнетрив». Рішенням Заводського районного суду від 21.03.01 він був визнаний особою, яка втратила право користування спірною квартирою, оскільки тимчасово перебував за місцем проживання у свого брата в Росії. З квітня 2001 року зі згоди позивачів повернувся проживати у спірну квартиру, де перебував до осені 2005 року, потім до 2007 року декілька разів повертався та уходив з дому, однак при цьому надавав гроші відповідачам для оплати житлово-комунальних послуг по спірній квартирі. У зв’язку із погіршенням стосунків між ним та відповідачами – не мав змоги постійно проживати у спірній квартирі. Змінивши замки на вхідних дверях відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірною квартирою. З урахуванням цього просить визнати за ним право на користування спірною квартирою, зобов’язати відповідачів не чинити  йому перешкоди у користуванні спірною квартири шляхом вселення.

    Представник  позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, зазначивши при цьому що позивач на даний час є безпритульною тяжко хворою людиною, яка на даний час перебуває на лікуванні у медичній установі.

    Відповідачі та їх представник проти позовних вимог заперечували, зазначивши, що позивач в спірній квартирі не проживає з січня 1997 року, його речей у квартирі не має. Його твердження про повторне повернення у спірну квартиру у квітні 2001 року не відповідає дійсності, оскільки останній взагалі не підтримує жодних відносин із своїми дітьми. Жодних письмових згод на проживання позивача у спірній квартирі після рішення суду відповідачі не давали. Після того, як позивач залишив родину, він тривалий час проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 б. 1, кВ. 85 із іншою жінкою.

Представник третьої особа – ВАТ «Запоріжвогнетрив» зазначив, що малосімейний гуртожиток  - вул.. Орджонікідзе б. 31 належить ВАТ «Запоріжвогнетрив» на підставі рішення міського виконавчого комітету від 16.11.90 за № 465. Підприємство ніяких позовів про втрату права користування житловим приміщенням за спірною квартирою не подавало.

    Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, свідка, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи всі надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено що в березні 1990 року на підставі постанови адміністрації Запорізького вогнетривкого заводу та профкому № 3 від 21.11.89 ОСОБА_3 була надана кімната 31 в малосімейному гуртожитку по вул. Орджонікідзе б. 31 у м Запоріжжі, як робітнику вказаного підприємства. Позивач працював на заводі з 1982 року водієм ЦБТ. На вселення в малосімейний гуртожиток позивачу був виданий ордер № 8 МС від 26.03.90. Разом з ОСОБА_3 в житлове приміщення вселилися члени його родини: ОСОБА_4 – дружина, ОСОБА_6 – син дружини, ОСОБА_8 – син.

Малосімейний гуртожиток належить ВАТ «Запоріжвогнетрив» на підставі рішення міського виконавчого комітету від 16.11.90 № 465.

Рішенням Заводського районного суду від 21.03.01 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 до ОСОБА_3, останнього визнано особою, яка втратила право користуватись квартирою 31 в будинку 31 по вул.. Орджонікідзе у м. Запоріжжя. Судове рішення набрало чинності 02.04.01.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 зазначила, що знає родину Дибинянських давно. Їй відомо, що ОСОБА_3 пішов із спірної квартири у січні 1997 році, разом із родиною після того не проживав. Вона була присутньою у березні 2001 року під час судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про визнання останнього особою, яка втратила право користування житловим приміщенням. ОСОБА_3 приймав участь у розгляді справи та проти позову заперечував. Тривалий час після того, як ОСОБА_3 пішов з сім’ї, він проживав на вул. Євпаторійській з іншою жінкою.

Статтею 60 ЦПК України  передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Дослідивши матеріали справи у сукупності із показами сторін,  суд приходить до висновку що позивачем не доведені ті обставини, що «з відома відповідачів у квітні 2001 року він проживав у спірній квартирі до осені 2005 року, а потім до 2007 року декілька разів уходив з дому та повертався», що «його речі залишились у спірній квартирі, та він сумлінно надавав колишній дружині кошти на оплату за квартиру».

Крім того, позивачем  не надано жодного доказу того, що з боку відповідачів чиняться будь-які перешкоди у користуванні спірною квартирою.

     На підставі викладеного та керуючись ст. 64, 65  ЖК України, ст.ст.57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – ВАТ «Запоріжвогнетрив» про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

            Суддя                           О.С. Яцун