ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/99/19

14 березня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Доскач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафів від 13.12.2018 року за №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС та за №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Тернопільського адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов: №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС від 13.12.2018 року про накладення штрафу у розмірі 446760,00 грн. та №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС від 13.12.2018 року про накладення штрафу у розмірі 11169,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до постанови Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року про застосування стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору та нерегулярну виплату заробітної плати, ним була понесена адміністративна відповідальність за вчиненні правопорушення, та сплачено штраф у розмірі 8500 грн. Відтак, накладення штрафів за ті самі правопорушення відповідно до постанов Управління Держпраці у Тернопільській області №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС та №ТР1555/415/АВ/ЗП-ФС від 13.12.2018 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме правопорушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних прав. Не погоджуючись із правомірністю даних постанов, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 28.01.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №500/99/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 15.02.2019.

У встановлений судом строк Управлінням Держпраці у Тернопільської області, через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідальність за частиною 2 статті 265 КЗпП України та частинами 1, 3 статті 41 КУпАП не можна розглядати, як один вид відповідальності, оскільки диспозиції вказаних статей в частині суб'єкта відповідальності не співпадають. Також зазначено, що постанова Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року по справі №602/1226/18, яка набрала законної сили 15.01.2019 року, лише підтверджує вчинені порушення законодавства про працю, за які на ФОП ОСОБА_3 постановами №TP 1555/415/АВ/ТД-ФС та №TP 1555/415/АВ/ЗП-ФС накладено штраф, а тому, відповідно, Управління не вчиняло ніяких дій щодо притягнення ФОП ОСОБА_3 до подвійної відповідальності.

У судовому засіданні 15.02.2019 року ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи було відкладено на 05.03.2019 року, для надання можливості представнику позивача ознайомитись із відзивом на адміністративний позов.

05.03.2019 року у розгляді справи оголошено перерву до 14.03.2019 року.

У судовому засіданні 14.03.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Управління Держпраці у Тернопільської області - підтримала пояснення, викладені у відзиві на позов, та посилаючись на наведене - просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, - суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_3, зареєстрований в як фізична особа - підприємець з 10.07.2000 року. Основним видом діяльності позивача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців серії ААБ №325703 від 17.01.2013 року, - є перевезення вантажним автомобільним транспортом. Свою діяльність позивач здійснює шляхом пасажирського перевезення наземним транспортом міського та приміського сполучення.

З метою виконання вимог окремого доручення Голови Державної служби України з питань праці від 24.07.2018 року №173/4.1-18, яким начальників Головних управлінь Держпраці в областях зобов'язано забезпечити аналіз стану оформлення трудових відносин суб'єктами господарювання всіх форм власності, що здійснюють транспортні пасажирські перевезення, - Управлінням Держпраці у Тернопільській області було надіслано Головному управлінню ДФС у Тернопільській області та ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" запит про надання інформації про осіб, які упродовж січня - червня 2018 року перебували у трудових відносинах з суб'єктами господарської діяльності, які надають на території області транспортні перевезення пасажирів.

На вищезазначений запит Управлінням отримано відповідь від 23.08.2018 року №7002/10/19-00-13-01-30/16920, у якій було надано запитувану інформацію, у тому числі, і по ФОП ОСОБА_3.

Згідно отриманої інформації від ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" щодо водіїв, які виконували рейси у суб'єктів господарської діяльності, встановлено наявність розбіжностей із інформацією, отриманою від Головного управління ДФС у Тернопільській області щодо осіб, які перебували упродовж січня - червня 2018 року у трудових відносинах з суб'єктами господарської діяльності, які надають на території області транспортні перевезення пасажирів, серед яких і ФОП ОСОБА_3

На підставі вищезазначеного, у відповідності до підпункту 3 пункту 5 Порядку 295, за рішенням керівника Управління 02 листопада 2018 року видано Наказ про проведення інспекційного відвідування № 693 та направлення № 1555/415 від 02 листопада 2018 року на проведення заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційне відвідування) - у ФОП ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Під час перевірки інспекторами встановлено, що підприємцем ОСОБА_3 не укладено трудових договорів в письмовій формі з найманими працівниками: водіями - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які періодично виконують рейси у ФОП ОСОБА_3, що підтверджено наданими для перевірки матеріалами. Крім того, заробітна плата найманим працівникам ФОП ОСОБА_3 на протязі 2018 року виплачувалась один раз в місяць, без виплат авансу.

15.11.2018 року, на основі виявлених порушень, інспектором праці Пугач Л.Є. складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ТР1555/415/АВ, у якому зафіксовані порушення законодавства про працю.

Крім того, за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Тернопільській області за вищенаведеними фактами були складені протоколи про адміністративне правопорушення від 15.11.2018 року №ТР1555/415/АВ/П/ПТ/1 та №ТР1555/415/АВ/П/ПТ/2, за вчинення адміністративних правопорушень передбачених частинами 1, 3 статті 41 КУпАП, які направлені для розгляду по суті до Лановецького районного суду Тернопільської області.

Вподальшому, 13.12.2018 року, в ході розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 за порушення законодавства про працю, було винесено постанову №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС про накладення на позивача, ФОП ОСОБА_3 штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, у розмірі 446760,00 грн. та постанову №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС про накладення штрафу у розмірі 11169,00 грн. на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України до Державного бюджету України. Дані постанови і є предметом оскарження у даній справі.

Судом також встановлено, що 03.01.2019 року постановою Лановецького районного суду Тернопільської області ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частинами 1, 3 статті 41 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500,00 гривень. 15.01.2019 року дана постанова набрала законної сили.

Визначену у вказаній постанові суму штрафу, 8500,00 грн., позивач сплатив до Державного бюджету 11.01.2019 року, - що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції №6 від 11.01.2019 року (а.с.75).

Разом з тим, враховуючи те, що позивача вже притягнуто до юридичної відповідальності за вчинені ним правопорушення відповідно до постанови Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року, а також надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства та встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо постанови від 13.012.2018 року №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС про накладення на позивача, ФОП ОСОБА_3 штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, у розмірі 446760,00 грн., - суд зважає на наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною третьою статті 24 КЗпП України визначено, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 Постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що підставою притягнення підприємця до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Закон не містить відповідальності за не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Щодо постанови від 13.12.2018 року №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС про накладення штрафу у розмірі 11169,00 грн. на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, підставою для винесення якої послугували встановлені в ході інспекційного відвідування порушення вимог ч.ч. 1-2 статті 115 КЗпП України та ч.1 статті 24 Закону України «Про оплату праці», - суд звертає увагу на наступні положення норм законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата та у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Статтею 259 КЗпП України встановлено, що Державна служба України з питань праці має реалізовувати державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Звернувшись до суду із даним позовом, позивач, фактично, не наполягає на тому, що відповідач, приймаючи оскаржувані постанови, неправильно визначив підстави для застосування штрафних санкцій, та відповідно, склад правопорушень, які вподальшому були причиною притягнення його до відповідальності за постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року.

Поряд з цим, позивач та його представник зосереджують увагу на тому, що наявність факту притягнення його до адміністративної відповідальності за судовим рішенням та до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю, - є подвійною відповідальністю за одне й те саме правопорушення, що, в свою чергу, порушує його права, передбачені статтею 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відтак, в ході розгляду даної справи, вказані твердження позивача, наведені в обґрунтування позову, - не можуть залишитись поза увагою суду без належної правової оцінки. Тому, оцінюючи вказані твердження позивача та наведені відповідачем заперечення проти них, - суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року, яка набрала законної сили, встановлені відповідні факти та визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушень, передбаченого частинами 1, 3 статті 41 КУпАП, та накладено на позивача штраф у розмірі 8500,00 грн. (який позивач сплати у добровільному порядку), - то вказані факти не потребують повторного доказування та є обов'язковими для врахування судом під час розгляду даної справи.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є питання про можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та окремих положень статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення, основною відмінністю яких є суб'єктний склад правопорушення, завдяки якому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП).

Оскільки в обох нормах (частині 2 статті 265 КЗпП України і положеннях статті 41 КУпАП) йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.

За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, частиною 2 статті 265 КЗпП України і положеннями статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу.

При цьому, штраф у відповідності до частини 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частинами 1 та 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість, стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи за порушення законодавства про працю - для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Тобто, відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення.

Завдяки цьому одночасно до відповідальності за порушення вимог законодавства про працю - може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (стаття 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (стаття 41 КУпАП).

Однак, у разі притягнення до відповідальності за порушення одних і тих самих вимог трудового законодавства фізичної особи-підприємця на підставі частини 2 статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і види порушення (як в даному випадку: допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та порушення встановлених термінів виплати заробітної плати).

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачені у частинах 1, 3 статті 41 КУпАП, належать до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка висловлена у рішеннях «Надточій проти України», «Озтюрк проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів» «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії», гарантії прав людини, передбачені Конвенцією щодо кримінального провадження, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке переслідування можливо визначити кримінально-правовим за національним правом; колом адресатів та правовими наслідками для адресатів.

Тобто, гарантії, передбачені статтею 4 Протоколу № 7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й - будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється державою.

Таким чином, з огляду на те, що норми частини 2 статті 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП поширюються на невизначене коло осіб, а також передбачають покарання особи у значному розмірі, - їх можливо розглядати як кримінальне переслідування у розумінні Конвенції, навіть враховуючи те, що національне законодавство не визначає його кримінальним.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що диспозиції частини 2 статті 265 КЗпПУ та частин 1, 3 статті 41 КУпАП в частині визначення зазначених правопорушень тотожні та не мають по суті відмінностей, суб'єкти відповідальності (особа ФОП/посадова особа, яка притягається до відповідальності - ОСОБА_3) - співпадають, а також те, що обох випадках у санкціях статей передбачений вид стягнення штраф у грошовій формі, - суд приходить до переконання, що обидві відповідальності, передбачені частиною 2 статті 265 КЗпПУ та частинами 1, 3 статті 41 КУпАП, - є за своєю сутністю штрафними (каральними), і жодна з них не має ознаки правовідновної (компенсаційної) відповідальності. Штрафний характер відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 265 КЗпПУ та відповідними частинами статті 41 КУпАП, дає підстави ототожнювати ці норми як один вид відповідальності, який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.

В даному випадку не може бути вирішальною та обставина, що передбачені частиною 2 статті 265 КЗпПУ та статті 41 КУпАП санкції містяться у різних нормативно-правових актах, та відповідно до національного законодавства не відносяться до кримінального переслідування, - з огляду на принцип верховенства права, закріплений, на лише статтею 129 Конституції України, а й статтею 6 КАС України, який застосовує суд при вирішенні справи з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень статті 129 Контитуції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Як вже було зазначено вище, постанова Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2019 року - є такою, що набрала законної сили, та, фактично, 11.01.2019 року була виконана позивачем шляхом сплати накладеного на нього штрафу у розмірі 8500,00 грн.

Отже, виходячи з вищевикладеного, логічним є висновок, що притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення порушує його права, передбачені статтею 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року, справа №814/2156/16, номер судового рішення в ЄДРСРУ 78771378, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частинах 1, 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Відповідно подвійне притягнення до відповідальності, як за окремо вчиненні правопорушення суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, зважаючи на те, що оскаржувані позивачем постанови на даний час становлять основу для притягнення позивача до повторної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, - то такі постанови на даний час є такими, що порушують права позивача, а відтак в розумінні положень чинного законодавства, - є протиправними та мають бути скасовані.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправними та скасування постанов Управління Держпраці у Тернопільській області - №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС від 13.12.2018 року та №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС від 13.12.2018 року.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає за необхідне в порядку відшкодування стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений за звернення до суду із даним позовом.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Тернопільській області (місце знаходження: вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль, 46006, код за ЄДРПОУ: 39777822):

- №ТР1555/415/АВ/ТД-ФС від 13.12.2018 року про накладення на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 446760,00 гривень:

- та №ТР 1555/415/АВ/ЗП-ФС від 13.12.2018 року про накладення на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 11169, 00 гривень.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Тернопільській області (місце знаходження: вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль, 46006, код за ЄДРПОУ: 39777822) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) документально підтверджений судовий збір: в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) - сплачений згідно квитанції №0.0.1232704062.1 від 10.01.2019 року та в розмірі 2658,29 грн. (дві тисячі шістсот п'ятдесят вісім гривень 29 копійок) - сплачений згідно квитанції №0.0.1246513406.1 від 22.01.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 березня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.