Справа № 2а-1888/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Васильєвої Т.М.

при секретарі Теличко А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним, позовом ОСОБА_1 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського голови Черновецького Леоніда Михайловича, треті особи: Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», Закрите акціонерне товариство «Екостандарт», Національна комісія регулювання електроенергетики України, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття

в с т а н о в и в:

В червні 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним адміністративним позовом до відповідачів Київської міської державної адміністрації та Київського міського голови Черновецького Л.М. і просив суд визнати неправомірними дії Київського міського голови Черновецького Л.М., щодо прийняття розпоряджень від 30 листопада 2009 р. за №№: 1332 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальної послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», 1333 «Про затвердження тарифів та теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», 1335 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №№978, 979»; від 30 березня 2010 року №191 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №№978, 979», від 31 травня 2010 року №392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», та визнати вищезазначені розпоряджень незаконними та нечинними з моменту прийняття.

В ході судового розгляду у якості третьої особи без самостійних вимог було залучено ОСОБА_4

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржувані розпорядження прийняті відповідачами із порушенням принципу розподілу владних повноважень, а саме як розпорядження Київської міської державної адміністрації, отже як нормативно-правові акти місцевої державної адміністрації, у той час, коли норми пп. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносять встановлення/погодження цін і тарифів на житлово-комунальних послуг до виключної компетенції виконавчого органу місцевої, у даному випадку Київської міської ради. Оскільки оскаржувані, розпорядження прийняті, як нормативні акти місцевої державної адміністрації, вони підлягають обов'язковій реєстрації у органах юстиції у відповідності до норм п. 1 Указу Президента України від 03 жовтня 1992р. за №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян), п. 2-4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992р. за №731 (нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян; нормативно-правові акти, що мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом); зачіпають соціально-економічні, особисті права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації).

Крім того, позивач наголошував,що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень відповідачами покладено обов'язки виконавців житлово-комунальних послуг на комунальні підприємства та підприємства інших форм власності без визначення цих виконавців у встановленому законом порядку,неправомірно погоджено тарифи на вироблення житлово- комунальних послуг ,хоча чинним законодавством України таке погодження не передбачено, так при прийнятті розпоряджень №1333 та №392 відповідачами неправомірно затверджено тарифи на теплову енергію у тому числі для підприємств комунальної власності. До того ж відповідачами при прийнятті оскаржуваних розпоряджень №№ 1335 та 191 порушено вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,оскільки даним законом не передбачене право виконавчого органу місцевої ради продовжувати дію своїх нормативно-правових актів, особливо у сфері тарифоутворення. При прийнятті оскаржуваних розпоряджень відповідачами порушено норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позові та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача КМДА позовні вимоги не визнав.

Відповідач Київський міський голова Черновецький Л.М. в судове засідання повторно не з'явився, про день час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Представник третьої особи: АЕК «Київенерго» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_4 просив слухати справу в його відсутності.

Представник третьої особи ЗАТ «Екостандарт» позовні вимоги не визнав.

Представники третіх осіб ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Національної комісії регулювання електроенергетики України зазначили, що при постановленій рішення покладаються на розсуд суду.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності нез'явившихся учасників процесу, відповідно до ст.128 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України №21-рп/2003 від 25 грудня 2003р., Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київраді, а з питань здійснення повноважень виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Втім, вказані норми не заперечують норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та спеціального Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», а як вказано у власне рішенні Конституційного Суду України дають їм тлумачення.

Так, п.2 розділу VII «Перехідні положення» Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київській міській раді та відповідним районним у місті Києві радам протягом місяця після набрання чинності цим Законом доручено вирішити питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади у місті Києві. Київська міська рада III, IV та V скликань, враховуючи вищенаведене рішення Конституційного Суду України №21-рп/2003 від 25 грудня 2003р., утворювала виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації, визначала його структуру та загальну чисельність у повній відповідності до п.5, 6 ч.1 cт.26, ст.51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», cт. 10 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ». Натомість, Київською міською радою VI скликання у порушення вказаних вище норм виконавчий орган не створено, не затверджено його структуру та кількісний склад, внаслідок чого прийняті відповідачем оскаржувані розпорядження є нормативно-правовими актами місцевої державної адміністрації. Це підтверджують рішення III сесії Київської міської ради XXIII скликання від 11 березня 1999р. за №161/262 «Про виконавчий орган Київської міської ради»; рішення IX сесії Київської міської ради XXIV скликання від 07 лютого 2002р. за №239/1673 «Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)»; рішення II сесії Київської міської ради XXVI скликання від 20 червня 2002р. №28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної чисельності»; рішення IV сесії Київської міської ради V скликання від 24 травня 2007р. за №721/1382 «Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».

Суд не може сприйняти твердження представника відповідача про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на основі рішення ІІІ сесії Київської міської ради XXIII скликання від 11 березня 1999 р. за №161/262 «Про виконавчий орган Київської міської ради», оскільки відповідно до ч.1 cт.51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий орган утворюється відповідною радою на термін її повноважень, а Київською міською радою приймались після того рішення у наступні скликання.

Таким чином, ані голова Київської міської державної адміністрації, ані Київська міська державна адміністрація як орган державної влади не наділені повноваженнями щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги. Натомість повноваження Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу починаються з моменту прийняття Київською міською радою конкретного скликання відповідного рішення.

Cт.21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регламентує порядок погодження проектів регуляторних актів, які розробляються органами виконавчої влади із спеціально уповноваженим органом або його територіальним представництвом. Так, відповідно до ч.2 cт.21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», проекти регуляторних актів, які розробляються місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади підлягають погодженню з відповідними територіальними органами спеціальної уповноваженого органу.

У той же час, представник відповідача зазначав, що оскаржувані розпорядження прийняті виконавчим органом Київської міської ради. Але ч.2 cт.31 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яка визначає організаційні засади здійснення державної регуляторної політики органами та посадовими особами місцевого самоврядування не передбачає аналогічного cт.21 порядку погодження проектів регуляторних актів. Вказаною нормою зазначено, що виконавчі органи міських рад з метою реалізації покладених на них Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють в межах граничної чисельності відповідальний структурний підрозділ, який у відповідності до ч.3 цієї статті здійснює організаційне забезпечення здійснення державної регуляторної політики.

Всупереч вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» проекти оскаржуваних нормативних актів не були погоджені в Представництві Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в м. Києві.

Відповідно до ч.1 cт.72 КАС України обставина необхідності реєстрації оскаржуваних розпоряджень у структурах Міністерства юстиції України не потребує доведення, оскільки неодноразово встановлювалась рішеннями судів, які є чинними на сьогодні, за аналогічними справами щодо визнання нечинними розпоряджень Київської міської державної адміністрації щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, а саме: рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2007 р. за аналогічним позовом у справі №2а-166/07, яке надалі залишено в силі згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 р. у справі №22-а-5383/08 та Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 р. у справі 5301/09. Відповідачем не проведено обов'язкової реєстрації оскаржуваних розпоряджень у структурах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень нечинними з моменту прийняття, а саме з 30 листопада 2009 р. та 31 травня 2010 року, оскільки відповідно до п. 3 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 р. за №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, зазначені в ст.1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. за №731 органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. Таким чином, можна вважати, що оскаржувані розпорядження не набули чинності на території міста Києва.

Пунктом 3 оскаржуваного розпорядження №1332 встановлено тарифи на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води виконавцям цих послуг комунальної форми власності для здійснення розрахунків з населенням, і погоджено на цьому ж рівні тарифи на зазначені послуги виконавцям усіх інших форм власності на січень-березень 2010 року. Пунктом 2 оскаржуваного розпорядження №1333 встановлено тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг комунальної форми власності для здійснення розрахунків з населенням та погоджено на цьому рівні тарифи на зазначені послуги виконавцям цих послуг інших форм власності та введено їх в дію з 01.01.2010 року. Пунктом 2 оскаржуваного розпорядження №392 встановлено тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг комунальної форми власності для здійснення розрахунків з населенням та погоджено на цьому рівні тарифи на зазначені послуги виконавцям цих послуг інших форм власності, та введено їх в дію з 01 липня 2010 р. Втім, у зв'язку із задоволенням Шевченківським районним судом м. Києва 25 червня 2006 р. позову Кулі. В.І. (постанова залишена без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2007 р. у справі №2а-1405/06) у Києві не визначено виконавців житлово-комунальних послуг, виконавчий орган Київської міської ради - Київську міську державну адміністрацію зобов'язано визначити виконавців житлово-комунальних послуг для мешканців багатоквартирних будинків згідно із Порядком, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України від 25 квітня 2005 р. за №60 (зареєстрованим Міністерством, юстиції України 19 травня 2005 р. за №541/10281).

Покладення обов'язків виконавців житлово-комунальних послуг на комунальні підприємства, підприємства, установи та організації інших форм власності не можливе до визначення цих виконавців у встановленому Законом порядку та суперечить принципу законності, який згідно ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є одним з основних принципів місцевого самоврядування.

Пунктом 1 оскаржуваного розпорядження №1332 погоджено ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» тарифи на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води, в тому числі холодної води, що використовується для вироблення/створення комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води та водовідведення холодної і гарячої води, для здійснення розрахунків виробника послуг ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» з виконавцями послуг усіх форм власності на січень-березень 2009 року.

П.1 оскаржуваного розпорядження № 1333 затверджено тарифи на теплову енергію,що виробляється АК «Київенерго» та ЗАТ «ДАРтеплоцентраль» для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, в тому числі житлово-експлуатаційним організаціям,житлово-будівельним кооперативам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим балансоутримувачам жилих будинків усіх форм власності, для вироблення/створення комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води населенню, за виключенням теплової енергії, що відпускається ЗАТ ЕК «ДАРтеплоцентраль» через теплові пункти, які знаходяться на балансі АК «Київенерго» та введено їх в дію з 01.01.2010 року.

Пунктом 1 оскаржуваного розпорядження №392 затверджено тарифи на теплову енергію, що виробляється АК «Київенерго» та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, в тому числі житлово-експлуатаційним організаціям, житлово-будівельним кооперативам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим балансоутримувачам жилих будинків усіх форм власності, для вироблення/створення комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води населенню, за виключенням теплової енергії, що відпускається ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» через теплові пункти, які знаходяться на балансі АК «Київенерго», та введено їх в дію з 01 липня 2010 р.

Слід звернути увагу, що у відповідності до норм пп.2 п.«а» ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів місцевих рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Таким чином, у зазначеній статті мова йде про надавачів комунальних послуг - підприємства, установи та організації комунальної та інших форм власності, які в розумінні ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є виконавцями житлово- комунальних послуг, тобто суб'єктами господарювання, предметом діяльності яких є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Цей висновок підтверджується п.2 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 р. за №955 та п.2 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. за №959, які зазначають, що тариф - це вартість надання одиниці послуги, а не її виробництва, оскільки витрати на виробництво цієї послуги включається до вартості надання такої комунальної послуги.

Чинним законодавством України, а саме нормами пп.2 п.«а» ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено повноваження виконавчих органів місцевих рад погоджувати тарифи на вироблення житлово-комунальних послуг. Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства до повноважень виконавчих органів місцевих рад віднесено виключно встановлення/затвердження тарифів виконавцям житлово-комунальних послуг комунальної форми власності та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги виконавцям цих послуг інших форм власності. Як зазначалось вище, виконавці житлово-комунальних послугу м. Києві не визначені.

Пунктом 1 оскаржуваного розпорядження №1333 затверджено тарифи на теплову енергію, що виробляється АК «Київенерго» та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, в тому числі житлово-експлуатаційним організаціям, житлово-будівельним кооперативам, об'єднанням, співвласників багатоквартирних будинків , іншим балансоутримувачам жилих будинків усіх форм власності, для вироблення/створення комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води населенню, за виключенням теплової енергії, що відпускається ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» через теплові пункти, які знаходяться на балансі АК «Київенерго» та введено їх в дію з 01.01.2010 року.

Пунктом 1 оскаржуваного розпорядження №392 затверджено тарифи на теплову енергію, що виробляється АК «Київенерго» та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, в тому числі житлово-експлуатаційним організаціям, житлово-будівельним кооперативам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим балансоутримувачам жилих будинків усіх форм власності, для вироблення/створення комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води населенню, за виключенням теплової енергії, що відпускається ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» через теплові пункти, які знаходяться на балансі АК «Київенерго» та введено їх в дію з 01.07.2010 року.

Відповідно до абз.7 ст.13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної форми власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Ані АЕК «Київенерго», ані ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» нині ЗАТ «Екостандарт» не є комунальними підприємствами, крім того АЕК «Київенерго» експлуатує установки комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, а отже вказані підприємства у розумінні вищенаведеного абз.7 ст.13 Закону України «Про теплопостачання» не є суб'єктами тарифоутворення з боку органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. З ст. 15 Закону України «Про теплопостачання» державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів господарювання у сфері теплопостачання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової та електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювальні джерела енергії і у розуміння пункту другого частини другої цієї ж статті провадиться у формі регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат.

Відповідно ж до абз.3 ст.17 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень Національної комісії регулювання електроенергетики України у сфері теплопостачання належить регулювання тарифів на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та конгенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії. Як вже вказувалось, у АЕК «Київенерго» та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» (нині ЗАТ «Екостандарт») підпадають під розуміння цієї статті, оскільки виробляють теплову енергію на теплоелектроцентралях: ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 для АЕК «Київенерго», Дарницька ТЕЦ для ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» (нині ЗАТ «Екостандарт»), а до складу АЕК «Київенерго» входить завод «Енергія», функцією якого є перероблення побутових і промислових відходів з подальшим виробництвом теплової енергії, тобто з використанням нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії.

Крім того, слід звернути увагу, що у відповідності до норм пп.2 п.«а» ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів місцевих рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Чинним законодавством України не передбачено повноважень органу влади затверджувати тарифи на теплову енергію для підприємств не комунальної форми власності. Вказане також встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 р. у аналогічній справі №53 01/09. АЕК «Київенерго» та «Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль» (нині ЗАТ «Екостандарт») є акціонерними товариствами та відповідно до ст.78 ГК України не відносяться до комунальних підприємств.

Оскаржуваними розпорядженнями №№1335 та 191 продовжено дію розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №№978, 979.

Дані розпорядження прийняті органом,який не має компетенції та з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовуються оскаржувані розпорядження, оскільки змушений вносити плату за надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Проте, відповідно ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Представником відповідача та представником третьої особи ЗАТ «Енергогенеруюча компанія ДАР теплоцентраль» (нині ЗАТ «Екостандарт») не надано належних і допустимих доказів правомірності дій відповідачів, щодо прийняття оскаржуваних розпоряджень, правомірності цих розпоряджень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні є такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.94 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3,4 грн.

Керуючись ст.ст.2, 10, 11, 17-19, 69-71, 86, 104, 158-163, 167, 171, 185, 186, 254 КАС України; ст.19 Конституції України; ст.ст.7, 21, 28, 31 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», ст.ст.4, 24, 26, 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.10, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст.ст.21,31 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ст.ст.13, 15, 17 Закону України «Про теплопостачання» суд

П О С ТА Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Київського міського голови Черновецького Леоніда Михайловича щодо прийняття 30 листопада 2009 року Розпоряджень: №1332 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»; №1333 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1335 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №978, №979»; 30 березня 2010 року розпорядження №191 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №978, №979; 31 травня 2010 року розпорядження №392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію ,встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».

Визнати незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження від 30 листопада 2009 року: №1332 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»; №1333 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1335 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №978, №979»; від 30 березня 2010 року №191 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року №978, №979; від 31 травня 2010 року №392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Судові витрати в сумі 03 грн. 40 коп. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а особами, які не брали участь в справі в цей же строк з моменту отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення зазначеного вище строку, або після розгляду справи апеляційним судом, якщо постанову її не скасовано.

Суддя