Дата документу 21.03.2019 Справа № 336/262/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/262/18 Головуючий у 1-й інстанції: Жупанова І.Б.

провадження № 22-ц/807/747/19 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       21 березня 2019 року                                                 м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого:        Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

        ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14.12.2015 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір №SAMDNWFD0070948467500 вклад «Депозит плюс», згідно з яким він передав банку грошові кошти у розмірі 2515 євро для розміщення на депозитному вкладі.

Дані за вкладом згідно до умов Договору:

- вклад «Депозит плюс» строком на 12 місяців Депозит + строчний №SAMDNWFD0070948467500, оформлено 14.12.2015р.

- початкова сума вкладу 2515,0 євро.

- залишок на вкладі на 14.12.2015р. 2515,0 євро.

- вклад на 366 днів до 14.12.2016р. включно

- банк відкриває особовий рахунок № 22635360181373, на який зараховується вклад

- на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 11,5 % річних.

- проценти за вкладом зараховуються на рахунок/картку №.

- період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць

- на суму кошті на вкладів «до запитання» № 26209607642212 нараховують проценти за ставкою 1% річних.

15 грудня 2016 року після закінчення терміну вкладу ОСОБА_5 звернувся до відповідача з проханням повернути кошти з депозиту, проте через націоналізацію ПАТ КБ «ПриватБанк» наприкінці 2016 року він продовжив строк дії договору ще на 1 рік. Договір був автоматично продовжений на тих самих умовах без оформлення додаткових угод.

11 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до банку з заявою про розірвання Договору, 18 грудня 2017 року Договір був розірваним, проте у поверненні коштів та виплаті відсотків за вкладом позивачу було відмовлено.

Враховуючи вищезазначене просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти за договором №SAMDNWFD0070948467500 вклад «Депозит плюс» строковий 12 міс. У розмірі 2515 євро; нараховані проценти за вкладом у розмірі 260,04 євро; пеню починаючи з 19.12.2017 року по 15.01.2018 року у розмірі 80735,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 пеню в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення за договором банківського вкладу від 14.12.2015 року №SAMDNWFD0070948467500 в сумі 80735,20 грн.; в частині позовних вимог ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми банківського вкладу за договором №SAMDNWFD0070948467500 від 14.12.2015 року в сумі 2515 євро та нарахованих відсотків в сумі 260,04 євро відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, однобічність та неповноту судового розгляду, просило рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що зазначений спір виник не з підстав, зазначених у ч. 4 ст. 274, предмет та ціну позову, апеляційну скаргу було призначено до розгляду порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.     

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 грудня 2018 року (а.с.130-131), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, учасникам справи надавався строк до 29 грудня 2018 року для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк».

28 грудня 2018року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував заяву ОСОБА_6 від 11.09.2018 року відповідно до якої позивач повідомив, що 08.08.2018 року АТ КБ «ПриватБанк» повернув йому банківський вклад у розмірі 2515 євро та відсотки по вкладу у розмірі 260,04 євро. Задовольняючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3%, суд першої інстанції виходив із того, що Банк повинен був виконати своє зобов’язання щодо повернення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків за вкладом 19.12.2017 року, проте цього не зробив, а отже вимога підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Доводами апеляційної скарги є зокрема те, що ОСОБА_3 не повідомляв ПриватБанк про намір розірвати Договір ані у передбачені Договором строки, ані за належною адресою, оскільки направив свою заяву за адресою, у відділені за якою відсутній відділ для обробки вхідної кореспонденції. В скарзі також зазначено, що під час розгляду справи з’ясувалось, що у позивача були невиконанні зобов’язання перед банком, а отже у відповідача були вмотивовані обставини про зарахування суми за договором банківського вкладу у рахунок простроченої заборгованості, а після скасування виконавчого напису, Банк добровільно сплатив ОСОБА_3 суми заборгованості, затримавши виплату суму банківського вкладу відповідно до умов Договору та Закону.

Проте, зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, та не ґрунтуються на законі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070948467500, тип вкладу «Депозит плюс», строк договору 12 місяців. На підставі договору банківського вкладу відкрито особовий рахунок № 22635360181373, на який позивачем внесено грошові кошти в розмірі 2515 євро. Строк вкладу 366 днів до 14.12.2016 року включно (а.с. 8).

Судом першої інстанції з'ясовано та встановлено факт наявності між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договорів банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові.

Пунктами 14, 15 договору № №SAMDNWFD0070948467500 від 14.12.2015р. передбачено, що якщо по закінченню терміну вкладу Клієнт не заявляє про намір повернути вклад, договір банківського вкладу продовжується на тих самих умовах.

В матеріалах справи вістуні відомості щодо звернень ОСОБА_3 14 грудня 2016 року до банку із заявою про повернення йому банківського вкладу. У результаті чого строк дії договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070948467500 від 14 грудня 2015 року було продовжено на тих же умовах і на такий же строк, тобто ще на 366 днів до 14 грудня 2017 року.

11 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» з завою про розірвання Договору. Дана заява оформлювалась персональним менеджером банку в електронному вигляді.

Доводи скаржника, щодо недоведеності звернень ОСОБА_3 з відповідною заявою не приймаються колегією до уваги, оскільки в матеріалах справи міститься лист, 04.01.2018 року надісланий ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_6 на його звернення, відповідно до якого Банком повідомлено, що депозитний договір №SAMDNWFD0070948467500 «Депозит плюс строковий на 12 міс.» від 14.12.2015р. було розірвано 18.12.2017р. (а.с.61).

Із заяви ОСОБА_6 від 11.09.2018 року вбачається. що 08.08.2018 року відповідач повернув йому банківських вклад у розмірі 2515 євро та відсотки по вкладу у розмірі 260,04 євро. Це також підтверджується копією квитанції від 08.08.2018р. (а.с. 90,91).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» самостійно поновлено право ОСОБА_3 на повернення вкладу та відсотків за вкладом.

Окрім цього, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо моменту виникнення у банку обов'язку з повернення сум вкладів та процентів, а саме з 19 грудня 2017 року – наступного дня з дати розірвання договору.

Доводи скаржника про відсутність доказів звернення ОСОБА_3 саме за юридичної адресою або адресою для листування АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про розірвання договорів вкладів колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки неналежне виконання банком своїх обов'язків щодо своєчасного повернення належних позивачу банківських вкладів та сум нарахованих відсотків на першу вимогу є порушенням норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому з урахуванням положення частини другої статті 1060 ЦК України підставою повернення грошових коштів була саме відповідна вимога позивача.

Згідно з положенням частини другої статті 1060 ЦК України звернення позивача із вимогою про повернення вкладу за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Таким чином, вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини та необхідність стягнення з відповідача пені на користь позивача.

21 лютого 2018 року Верховний Суд по цивільній справі № 759/13827/15 (провадження № 61-5543св18) зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. У зазначеній справі Верховний Суд навів формулу розрахунку вартості фінансової послуги та розрахунку пені, яку потім було відкореговано ухвалою Верховного Суду від 31.07.2018 року по цивільній справі № 759/13827/15 (провадження № 61-5543св18)про виправлення описки та арифметичних помилок, допущених у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по цивільній справі № 759/13827/15 (провадження № 61-5543св18).

Щодо посилань АТ КБ «ПриватБанк» на наявність у відповідача вмотивованих обставин про зарахування суми за договором банківського вкладу у рахунок простроченої заборгованості за Кредитним договором колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» невиплаченої заборгованості (а.с. 38).

Проте, як вже зазначалось вище та підтверджується матеріалами справи, договір банківського вкладу розірвано 18.12.2017 року, тобто до вчинення виконавчого напису, а отже у відповідача були відсутні підстави щодо використання коштів договору вкладу для погашення заборгованості.

Суд першої інстанції, оцінивши докази у справі та встановивши обставини справи на їх підставі відповідно до вимог статті 264 ЦПК України обґрунтовано встановив факт укладення між сторонами спору договорів банківського вкладу та їх відповідного невиконання відповідачем, чого відповідачем спростовано не було. Незгода сторони з оцінкою судом доказів у справі та встановленими судом обставинами справи не означає помилковість такої оцінки та встановлених обставин справи.

Таким чином, доводи апеляційної  скарги  не  спростовують  висновків суду  першої

інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Докази та обставини, на які посилається скаржник були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені районним судом були вірно застосовані норми матеріального та дотримані норми процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволенню.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, ст. 274, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегіясуддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»– залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року по цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 21 березня 2019 року.

Головуючий:

Судді: