ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

О К Р Е М А Д У М К А

04 березня 2019 року м. Київ № 826/9665/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С. висловлює окрему думку в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1, Громадської організації «Тарифна мобілізація»

до за участю третіх осібКабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, ОСОБА_4

провизнання протиправною (незаконною) постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016,

У даній справі колегіальний склад суду ухвалив рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та Громадської організації «Тарифна мобілізація» у повному обсязі, визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758» з моменту її прийняття, а саме: з 27.04.2016, дійшовши висновку, в першу чергу, про наявність порушеного права позивачів.

Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Не погоджуючись із прийнятим у даній справі судовим рішенням в частині наявності у позивачів порушеного права, викладаю свою окрему думку, яку обґрунтовую наступним.

Так, згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 26 червня 2018 року у справі № 802/1064/17-а, від 03 липня 2018 року у справі № 826/16634/16.

Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Водночас, КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.

Так, частиною 2 ст. 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, яким і є на мою думку оскаржуваний акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Таким чином, можливість обмеження права ініціювати судовий розгляд передбачена чинним законодавством та має легітимну мету.

Однією з цілей обмеження права доступу позивача до суду є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів відповідних актів.

На мою думку, такі обмеження мають законну мету та унеможливлюють порушення принципу диспозитивності.

Так, 27.04.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято оскаржувану постанову № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758», яка оприлюднена у виданні «Урядовий кур'єр» (2016, 04, 30.04.2016 № 83) та у виданні «Офіційний вісник України» (2016, № 35 (13.05.2016), ст. 1365).

Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758:

1. Пункт 2 постанови викласти в такій редакції:

"2. Установити, що в разі зміни факторів, які суттєво впливають на рівень регульованих роздрібних цін на природний газ, визначених Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженим пунктом 1 цієї постанови, зазначені роздрібні ціни можуть переглядатися щокварталу.".

2. У Положенні про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженому зазначеною постановою:

1) пункт 6 викласти в такій редакції:

"6. НАК "Нафтогаз України" з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) придбаває природний газ відповідно до абзаців першого та третього пункту 5 цього Положення за ціною, визначеною на рівні 4849 гривень за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість), що у відповідному випадку збільшується на тариф на послуги з транспортування природного газу в точці входу до газотранспортної системи.";

2) у пункті 12:

абзац третій замінити абзацами такого змісту:

"Ц опт - регульована оптова ціна на природний газ для постачальника природного газу на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу, що розраховується за такою формулою:

Ц опт = {(Ц NCG х К GCV х К євро/дол. США) + (С ф х К GCV х К євро/дол. США) + (ТВ імп х К GCV х К євро/дол. США) + Т вхГТС х К дол. США (гривень за 1000 куб. метрів),

де Ц NCG - ціна імпортованого природного газу на німецькому газовому хабі (NCG), визначена згідно з даними агентства "Platts European Gas Daily", розділ "Platts European assessments, NetConnect Germany", яку надає суб'єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки;

К GCV - коефіцієнт, який відображає значення співвідношень одиниць енергії (МВт·г) та об'єму (1000 куб. метрів) і визначається відповідно до інформації, наведеної на офіційному веб-сайті оператора газотранспортної системи Словаччини компанії "Eustream, a. s.", який надає суб'єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки;

К євро/дол. США - крос-курс євро до долара США, за даними агентства "Bloomberg";

С ф - прогнозна вартість транспортування природного газу від німецького газового хабу (NCG) до віртуальної торгової точки на території Словаччини, що визначається як найменша з двох величин: діючих тарифів європейських операторів газотранспортних систем або різниці в цінах на природний газ на віртуальній торговій точці на території Словаччини та на німецькому газовому хабі (NCG), яку надає суб'єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки;

ТВ імп - вартість транспортування природного газу від віртуальної торгової точки до західного кордону України (вартість "виходу" з газотранспортної системи Словаччини), яку надає суб'єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки;

Т вхГТС - тариф на послуги з транспортування природного газу транскордонними газопроводами для точок входу в газотранспортну систему України, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість);

К дол. США - прогнозний обмінний курс гривні до долара США.".

У зв'язку з цим абзаци четвертий - восьмий вважати відповідно абзацами одинадцятим - п'ятнадцятим;

абзац п'ятнадцятий виключити;

3) пункти 13 і 13-1 викласти в такій редакції:

"13. З 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) діє гранична роздрібна ціна на природний газ для побутових споживачів у розмірі 6,879 гривні за 1 куб. метр.

13-1. З 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) діють граничні роздрібні ціни на природний газ для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) у розмірі 3,913 гривні за 1 куб. метр.";

4) пункт 16 викласти в такій редакції:

"16. НАК "Нафтогаз України" у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 гривні за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб. метрів.".

Отже, враховуючи наведене у сукупності, право оскаржити вказаний нормативно-правовий акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У даному випадку, необхідно враховувати те, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких вона значиться платником та що, відповідно, є підтвердженням того, що вона є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються. А, зважаючи на те, що спірна постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, ОСОБА_1 не може бути суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 звернулась за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або інакше кажучи в інтересах невизначеного кола осіб, що не тільки не відповідає чинному законодавству України, а і прямо йому суперечить.

Стосовно ж позовних вимог Громадської організації «Тарифна мобілізація», слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 сформульовано такий висновок: громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Так, відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3 статуту Громадської організації «Тарифна мобілізація» (далі - ГО), остання здійснює та захищає, зокрема, права та інтереси громадян України, споживачів комунальних послуг, окрім іншого - у сфері газопостачання; ГО має право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів громадян, споживачів комунальних послуг.

Стверджуючи про наявність порушеного права, вищезазначена громадська організація вказує, що спірний акт в оскаржуваній частині застосовується до позивача та його членів, і позивач є суб'єктом правовідносин, на які спірна постанова поширюється, на підтвердження чого надано заяву члена організації ОСОБА_2 щодо захисту його прав, у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016, у тому числі у судовому порядку, а також виписку з реєстру членів Громадської організації «Тарифна мобілізація» відносно членства цього заявника у ній.

У той же час, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний член Громадської організації «Тарифна мобілізація» є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких вказаний член значиться платником, суду не надано. Так як і не надано таких доказів самою громадською організацією.

Виходячи з викладеного у сукупності, вважаю, що позивачі не довели, в контексті вимог ч. 2 ст. 264 КАС України, що спірний нормативно-правовий акт застосовано щодо них, або вони є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, у зв'язку з чим підстави для висновку про наявність порушеного права відсутні.

Повний текст окремої думки складений 14.03.2019

Суддя А.С. Мазур