Справа № 2-1/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02.03.2007 р.                                                                                                 смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Вотьканича В.А., при секретарі с/з Буцко СВ., з участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред'явила в суд зазначений позов до ОСОБА_2. обґрунтовуючи його тим, що відповідач незаконно заволоділа спадщиною її сестри ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі заповіту складеного 04.11.2002 р. в м. Твері Російської Федерації. В обгрунтування позову зазначала, що заповіт повинен бути визнаний недійсним з таких підстав: у ньому неправильно за­писана дата народження заповідачки; в заповіті відсутні дані про особу спадкоємця; почерк та пі­дпис заповідачки в заповіті не відповідають її справжньому почерку. Позивач висловила припу­щення, що підпис був підроблений відповідачкою, яка за твердженням позивачки на час складання заповіту перебувала в Росії.

Під час розгляду справи позивач підтримала позов, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2. заперечуючи проти позову пояснила, що вона дійсно на підставі за­повіту прийняла у спадщину грошові кошти ОСОБА_4, що знаходилися на банківському рахунку в Російській Федерації. Однак у період складання заповіту перебувала в Україні, на підтвердження чого представила табель обліку використання робочого часу на заводі «Електрон-сервіс» ДП З AT «Електрон-Воловець» і довідку з місця роботи про те, що 04.11.2002 р. вона знаходилася на роботі, а тому вплинути на складання заповіту або підписати його замість заповідачки не могла.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи суд встановив наступне.

04.11.2002 р. нотаріусом м. Твері Тверської області Російської Федерації зі слів заповідача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, записано заповіт на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування належних їй грошових вкладів, що знаходилися на рахунках у філії №0141 і філії №0013 Центрального відділення Ощадного банку Твері.

Дата народження ОСОБА_4 в заповіті зазначена з посиланням на паспорт НОМЕР_1, ви­даний ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом досліджено паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_2, виданий 27.04.1994 р. на ім'я ОСОБА_4, у якому в графі «дата народження» є запис «ІНФОРМАЦІЯ_2»

З тексту заповіту видно, що в ньому правильно записано дані про особу спадкоємця ОСОБА_2.

У заповіті міститься рукописний текст: «С моих слов записано верно, мною прочитано ОСОБА_5» і підпис.

На клопотання позивачки, яка висловила припущення що заповіт підписано не заповідач­кою, а відповідачкою ОСОБА_2, 29.05.2006 р. ухвалою суду була призначена судово-почеркознавча

2

експертиза, на вирішення якої поставлено питання про ідентифікацію виконавця тексту і підпису заповіту на підставі наданих сторонами матеріалів.

З повідомлення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №2436 від 07.12.2006 р. вбачається, що у зв'язку з відсутністю необхідних для дослідження документів експерт не має можливості дати висновок, про що у відповідності зі ст.59 ЦПК України складено повідом­лення.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та ін­шими особами, які беруть участь у справі.

Протягом розгляду справи позивач не надала доказів того, що текст і підпис заповіту вико­наний не заповідачкою.

Згідно з ч.З ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожно­го доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи табель обліку використання робочого часу на заводі «Електрон-сервіс» ДП ЗАТ «Електрон-Воловець» за листопад 2002 р. і довідку з місця роботи, видану директором підприємст­ва 06.04.2006 р. за НОМЕР_3 про те, що відповідач ОСОБА_2. 04.11.2002 р. знаходилася на роботі, суд ви­знав, що твердження позивачки про те, що ОСОБА_2. могла підписати заповіт, складений в м. Твері Російської Федерації замість заповідачки є припущенням, що не підтверджено доказами в судовому засіданні.

Відповідно до статті 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 p. N 2709-IV (далі - Закон) здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає ви­могам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця пере­бування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

За змістом ст. 6 Закону застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

У відповідності зі ст.1125 ЦК Російської Федерації нотаріально посвідчений заповіт повинен бути написаний заповідачем або записаний з його слів нотаріусом. Заповіт повинен бути власно­ручно підписаний заповідачем. Якщо заповідач через фізичні вади, тяжку хворобу або неграмот­ність не може власноручно підписати заповіт, його на прохання заповідача може бути підписано іншим громадянином в присутності нотаріуса.

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він був записаний зі слів заповідачки нота­ріусом і підписаний власноручно. Цю обставину позивач у судовому засіданні не спростувала.

Згідно з ч.І ст.1131 ЦК Російської Федерації у випадках порушення положень цього кодек­су, що тягнуть недійсність заповіту, залежно від підстав недійсності, заповіт є недійсним в силу ви­знання його таким судом (оспорюваних заповіт) або незалежно від такого визнання (нікчемний заповіт).

Дослідивши і оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів по даній справі у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивач не довела в судовому засіданні обставини, з якими закон пов'язує визнання заповіту недійсним, а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись CT.CT.10,11, 60, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійс­ним відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

3

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі вправі подати заяву про апеляційне оска­рження ували протягом десяти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду За­карпатської області через Воловецький районний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надси­лається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя:             В.А. Вотьканич