КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 111-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України

та

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

який обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1; ч. 2 ст. 28, ст. 111-2; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3 КК України,

за участю сторін провадження:

прокурора - ОСОБА_10 ,

захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5

та обвинуваченого - ОСОБА_7 , який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою підготовчого судового засідання Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про продовження строку тримання обвинувачених під вартою та продовжено строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 24 лютого 2024 року включно, без визначення розміру застави.

Цією ж ухвалою суд призначив до судового розгляду, кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР під № 22023000000000773 від 31.07.2023 року (провадження № 1-кп/824/760/3130/23, справа № 761/38036/23) за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 111-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1; ч. 2 ст. 28, ст. 111-2; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Приймаючи рішення про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, суд першої інстанції, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, виходив з того, що у відповідних клопотаннях прокурора, які в цілому відповідають вимогам ч. 1 ст.184 КПК України, викладені обставини, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, а також обґрунтування неможливості запобігання таким ризикам шляхом застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором дотримані вимоги ч. 3 ст.199 КПК України, а в судовому засіданні доведено, що існують обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_5 і ОСОБА_7 під вартою, не зменшилися, а саме ризик переховуватися від суду, оскільки останні в умовах воєнного стану обвинувачуються у низці злочинів, серед яких є особливо тяжкі, проти основ національної безпеки України та проти громадської безпеки, зокрема санкцією ч. 1 ст. 258-3 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої; відомості про утриманців у обвинувачених відсутні; їх родини проживають поза межами України; натомість в клопотаннях вказано про наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 громадянства РФ та значної кількості активів на території інших держав, у т.ч. РФ, обвинувачені мають сталі ділові зв`язки з громадянами РФ. Цей ризик ураховується судом у сукупності з іншим ризиком незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки останні в судовому засіданні не допитані, а деякі з них є працівниками АТ «Мотор Січ» та працювали разом з обвинуваченими.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27.12.2023 року, якою продовжено тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити альтернативний триманню під вартою запобіжний захід у вигляді застави.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник ОСОБА_6 посилається на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 177 КПК України та положень викладених у судових актах Європейського суду з прав людини, а тому вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а викладені в ухвалі висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

При цьому вказує, що ризики, на які посилається прокурор у своєму клопотанні відсутні, оскільки ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, має постійне місце роботи, характеризується позитивно, має неодноразові державні нагороди та подяки, до кримінальної відповідальності не притягався, що свідчить про відсутність кримінальних зв`язків, які б в майбутньому могли б надати йому допомогу в переховуванні, легалізації за підробленими документами на території України та за її межами, а також обвинувачений не має спеціальної слідчо-оперативної освіти, що свідчить і про відсутність навиків переховування від органів досудового розслідування та суду, а посилання органу досудового розслідування на те, що ОСОБА_5 усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання може виїхати за межі території України для переховування нічим не підтверджено. Крім цього, сторона захисту звертає увагу, що орган досудового розслідування в порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК України здійснив збір доказів інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень до внесення відомостей до ЄРДР, що додатково свідчить про відсутність ризику переховування, оскільки вже на стадії підготовчого судового засідання цілком очевидним є той факт, що всі зібрані стороною обвинувачення докази не відповідають критерію допустимості та не можуть бути взяті судом до уваги під час винесення вироку, а отже, сторона захисту припускає, що наслідком таких процесуальних порушень може стати винесення виправдувального вироку.

Також апелянт вказує про відсутність ризику того, що ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити будь-яку зречей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки під час досудового розслідування слідчі та оперативні органи отримали вичерпний перелік інформації та доказів в тому числі документів які вважали за потрібне отримати, що приєднані до матеріалів кримінального провадження, за наслідками вилучених документів, проведених оглядів проведені експертизи.Інших речей та предметів які б давали стороні обвинувачення безпідставно стверджувати про, начебто, винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 , окрім знайдених і вилучених правоохоронними органами не існує.

На обґрунтування відсутності ризику незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних та інших учасників кримінального провадження апелянт зазначає, що за час кримінального переслідування ОСОБА_5 орган досудового розслідування не отримав жодного підтвердження залучення посадових осіб органів державної влади до впливу на свідків чи інших підозрюваних, такий ризик є вигаданим та припущенням органу досудового розслідування, а тому не може існувати.

Крім того, дані про особу ОСОБА_5 , його вік та сімейний стан, який раніше не судимий і не притягувався до кримінальної відповідальності, є особою, що позитивно характеризується та притримується норм поведінки соціально пристосованої особи, свідчать про відсутність ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27.12.2023 року про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт.

Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , формально підійшов до розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, прийняв рішення без врахування всіх обставин справи та даних про особу обвинуваченого, а також не врахував вимоги ч. 5 ст. 199 КПК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що повідомлена ОСОБА_7 підозра є необґрунтованою, докази можливої його причетності до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень відсутні, а стороною обвинувачення неналежним чином викладено обставини, які б давали підстави підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема підозра не містить викладу фактичних обставин кримінальних правопорушень із зазначенням усіх елементів, які і утворюють склад злочину та обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і вагомих доказів вини ОСОБА_7 , які б обґрунтовували необхідність тримання його під вартою, не вбачається.

На думку захисника, всі ризики, на які посилався прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підтверджені належними доказами, оскільки ні в клопотанні, а ні під час судового розгляду не було доведено доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, або з'явлення нових ризиків, які б виправдовували обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, ОСОБА_7 утримується під вартою з 22.10.2022 року і за цей час усі заявлені раніше ризики зменшились, що залишилось без належної оцінки судом першої інстанції.

Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що ризик виїзду за кордон, на який посилається сторона обвинувачення та з яким погодився суд першої інстанції, має лише гіпотетичний характер і нічим не підтверджується. Наявність перешкод для ОСОБА_7 покинути межі України обумовлена діючим на території України режимом обмеження права військовозобов'язаних чоловіків у виїзді за кордон та свідчить про відсутність вказаного ризику. Крім цього, після початку війни, перебуваючи за кордоном з 22.03.2022 року та маючи реальну можливість там залишитись, ОСОБА_7 навпаки повернувся в Україну та продовжив працювати, незважаючи на наближеність м. Запоріжжя до території, де відбуваються бойові дії, а 22.10.2022 року (у день затримання) ОСОБА_7 , будучи відсутнім за місцем свого постійного проживання, після телефонного дзвінка працівників СБУ негайно та добровільно з`явився на їх вимогу, маючи реальну можливість переховуватись.

Крім того зазначає, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, одружений, на утриманні має батьків похилого віку з хронічними захворюваннями, які є пенсіонерами, а тому вказаний ризик нівелюється можливостями застосування електронного засобу контролю та покладанням на мого підзахисного певних обов`язків по пересуванню та здачі документів для виїзду за кордон.

Ризик знищення чи спотворення речей чи документів спростовується тими обставинами, що на підприємстві АТ «Мотор Січ» паралельно з затриманням ОСОБА_7 відбувся масштабний обшук, в результаті якого стороною обвинувачення були вилучені всі докази, які ОСОБА_7 гіпотетично міг би знищити чи спотворити. Цього ж дня правоохоронцями також здійснено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 та не виявлено речей чи документів, які б потрібно було знищувати чи спотворювати, мобільні телефони та вилучена комп`ютерна техніка відправлені для проведення відповідних експертиз. Вважає, реальна можливість у ОСОБА_7 вживати активні дії, спрямовані на знищення або приховання документів, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, відсутня.

На думку захисника ОСОБА_8 ризик впливу на свідків у ОСОБА_7 може бути нівельовано покладенням на нього обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками та іншими особами щодо обставин, які стосуються кримінального провадження. Після внесення відомостей до ЄРДР 21.10.2022 пройшло більше року, свідки вже допитані, досудове розслідування звершено. Крім того, цей ризик стороною обвинувачення наводиться як можливість не ОСОБА_7 , а іншого підозрюваного впливати на свідків, що не може бути віднесено до ризику, який існує для ОСОБА_7 .

Ризик продовження вчинення кримінальних правопорушень є гіпотетичним та нічим не підтвердженим. Захисник зазначає, що ОСОБА_7 не вчиняв інкримінованих йому кримінальних правопорушень і, підписуючи зазначені у підозрі контракти він діяв виключно у межах своїх службових повноважень та у відповідності зі стандартом підприємства, підпорядковуючись своїм безпосереднім керівникам.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки даним про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий та не притягувався до будь-якого виду відповідальності, не вчиняв жодного кримінально караного діяння, у тому числі тих, що відображені у повідомленні про підозру, йому не пред`явлено підозри у вчиненні інших правопорушень.

Як вважає апелянт, без належної оцінки суду залишились надані стороною захисту медичні документи, які свідчать про наявність у ОСОБА_7 ряду хронічних захворювань у тому числі кіста серця (цей діагноз підтверджено під час перебування у ВЗДС СБУ).

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено клопотання сторони обвинувачення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки доводи сторони обвинувачення, які містяться у клопотанні, є необґрунтованим, а ризики не підтверджені належними та достатніми доказами.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 також подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали; скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27.12.2023 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та постановити в цій частині нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, або про часткове задоволення клопотання прокурора та застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту або іншого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, або про задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою з визначенням застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у якості альтернативного запобіжного заходу.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження адвокат ОСОБА_9 посилається на те, що реалізація права на подання апеляційної скарги упродовж 5-денного строку з моменту проголошення оскаржуваної ухвали, тобто до 01.01.2024, була унеможливлена необізнаністю сторони захисту із мотивами прийнятої ухвали та її обґрунтуванням, оскільки повний текст цієї ухвали було отримано лише 08.01.2024.

Крім цього, як зазначає захисник, в період з 30.12.2023 по 07.01.2024 він перебував у відпустці на час новорічних свят, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 117 КПК України, пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.

Обґрунтовуючи вимоги самої скарги захисник ОСОБА_7 посилається на те, що останній утримується під вартою вже понад 14 місяців, а клопотання прокурора містить ідентичні доводи із доводами попередніх клопотань про продовження строку тримання під вартою. Заявлені прокурором ризики є не підтвердженими жодними доказами, при цьому судом не враховано тих обставин, що з перебігом досудового розслідування та після його завершення, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, поступово зменшуються самі по собі.

Також захисник вказує на те, що судом першої інстанції не були взяті обставини, які спростовують ризик переховування від суду, а саме те, що загальновідомою є заборона виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану чоловікам - громадянам України віком від 18 до 60 років, а ОСОБА_7 підпадає під дану категорію. До того ж, з огляду на бойові дії, жоден пункт перетину кордону з країною-агресором не працює, а тому втеча з території України в принципі є неможливою. Обидва паспорти громадянина України для виїзду за кордон наразі зберігаються у захисника ОСОБА_7 , і про готовність їх здачі на зберігання органу досудового розслідування у будь-який час сторона обвинувачення була повідомлена. ОСОБА_7 має сталі соціальні зв`язки, в тому числі сімейні, має батька похилого віку, який потребує догляду. Крім того, ризик переховування може бути нівельований шляхом застосування до ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із застосуванням засобів електронного контролю.

Що стосується ризику незаконного впливу на свідків, то, як вважає захисник, не можна виходити лише з теоретичної можливості такого впливу, а слід оцінювати дійсність такого ризику з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження та доказового значення відповідних показань свідків.

При цьому захисник ОСОБА_7 наголошує на тому, що з огляду на виклад обставин кримінальних правопорушень, які інкримінуються його підзахисному, доказове значення показань свідків в принципі виключає навіть теоретичну доцільність для обвинуваченого якимось чином впливати на свідків, оскільки всі епізоди, про які йдеться в повідомленні про підозру, мають повне документальне відображення на відповідних паперових або електронних носіях.

Також, захисник вважає безпідставним ризик продовження вчинення кримінального правопорушення, оскільки викриття злочину вже виключає можливість його продовження.

Звертаючи увагу суду апеляційної інстанції на поступове автоматичне зменшення ризиків з перебігом досудового розслідування, а також посилаючись на конкретні рішення ЄСПЛ, в яких зазначається про те, що визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду, захисник ОСОБА_7 зазначає про те, що відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Втім, незважаючи на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, на які суд першої інстанції послався в оскаржуваній ухвалі, захисник наголошує на тому, що реалізація права не визначати розмір застави є винятком із загального привила обов`язкового визначення застави, а отже потребує виняткових обставин, які мають бути доведені у судовому рішенні, існування яких нічим не підтверджується.

Крім цього, захисник звертає окрему увагу на невірне, з його точки зору, тлумачення в ухвалі суду приписів абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки виходячи з буквального тлумачення вказаної правової норми, вона передбачає право суду не визначати розмір застави виключно при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а не під час постановлення ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З урахуванням цих та інших, наведених у скарзі обставин, апелянт вважає, що суд при вирішенні питання про продовження строку тримання піл вартою не міг посилатися на право не визначати заставу, відповідно до положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, адже ними передбачене таке право виключно при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу, а отже визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, в даному випадку було обов`язковим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисників, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просив залишити ухвалу суду без змін; перевіривши надані суду апеляційної інстанції матеріали та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

По-перше, приймаючи до уваги обставини, наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , в тому числі про те, що з повним текстом оскаржуваної ухвали він ознайомився лише 08 січня 2024 року, колегія суддів вважає необхідним поновити захиснику ОСОБА_9 процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки цей строк було пропущено з поважних причин.

По-друге, що стосується самих апеляційних скарг захисників обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , то вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Судове рішення, як це передбачено ч. 1 ст. 370 КПК України, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За приписами вказаної вище статті, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими підчас судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши доводи апеляційних скарг захисників обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року про продовження обвинуваченим строкутримання під вартою, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо продовження строку тримання обвинувачених під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов`язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 можуть здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

З огляду на це, доводи апеляційних скарг захисників обвинувачених про те, щорішення суду першої інстанції про задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 строку тримання під вартою, є незаконним та невмотивованим через те, що прокурором не надано, а в ухвалі підготовчого судового засідання не наведено будь-яких доказів, які б свідчили про існування заявлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та що ці ризики не зменшились і виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою, не можуть бути визнані обґрунтованими та служити безумовними підставами для скасування ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено даних, які б дозволили зробити висновок про те, що зазначена ухвала є незаконною, необґрунтованою або невмотивованою.

Навпаки, всупереч доводам апеляційних скарг, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції, з достатньою повнотою та об`єктивністю дослідив усі обставини, з якими закон та судова практика Європейського суду з прав людини, пов`язують можливість продовження такого запобіжного заходу як тримання під вартою, в тому числі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, які повинні враховуватися не тільки при обранні такого запобіжного заходу, а й при його продовженні.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та те, що орган досудового розслідування, в порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК України здійснив збір доказів інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень до внесення відомостей до ЄРДР, що додатково свідчить про відсутність заявлених ризиків, у тому числі ризику переховування від суду, оскільки вже на стадії підготовчого судового засідання цілком очевидним є той факт, що всі зібрані стороною обвинувачення докази не відповідають критерію допустимості та не можуть бути взяті судом до уваги під час винесення вироку, а отже, сторона захисту припускає, що наслідком таких процесуальних порушень може стати винесення виправдувального вироку, так само як і посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на те, що повідомлена ОСОБА_7 підозра є необґрунтованою, докази можливої причетності останнього до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень відсутні, а тому не вбачається вагомих доказів, які б обґрунтовували необхідність його тримання під вартою, оскільки, як вбачається з оскаржуваної ухвали, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_7 тільки призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог закону, зокрема ст. 314 КПК України, на стадії підготовчого провадження, до суду першої інстанції, крім обвинувального акту та додатків, передбачених ч. 4 ст. 291 цього Кодексу, забороняється надання будь-яких інших документів, у тому числі доказів на підтвердження висунутого обвинуваченим обвинувачення, а тому питання щодо належності чи допустимості доказів, зібраних стороною обвинувачення, а тим більше питання доведеності чи недоведеності пред`явленого обвинувачення, взагалі не могли бути предметом розгляду на цій стадії судового провадження у першій інстанції, зокрема при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

Що ж стосується обґрунтування прокурором, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 199 КПК України, при поданні клопотання про продовження строку тримання під вартою, обставин, які свідчать не тільки про те, що заявлені ризики не зменшилися, а й виправдовують тримання особи, в даному випадку обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , під вартою, а також висновків, наведених в оскаржуваній ухвалі про те, що судом не встановлено підстав для застосування до обвинувачених інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, оскільки такі заходи не сприятимуть, як запобіганню встановленим судом ризикам, так і виконанню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 цього Кодексу та можуть негативно вплинути на перебіг судового розгляду даного кримінального провадження, то вони, на думку колегії суддів, відповідають вимогам щодо кримінального провадження, передбаченим КПК України, зокрема розділом ІІ цього Кодексу та обставинам, які були встановлені під час розгляду відповідних клопотань на стадії підготовчого провадження.

Безпідставними слід визнати також доводи апеляційних скарг про те, що, приймаючи рішення про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, суд першої інстанції, в порушення вимог, передбачених ч. 3 ст. 183 КПК України, не визначив розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов`язків, передбачених цим Кодексом, оскільки положення 8 абзацу ч. 4 вказаної вище статті надавали суду право, під час дії воєнного стану, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, перерахованих у цьому абзаці, в тому числі щодо злочинів, передбачених статтями 111-1, 111-2, 258-3 КК України, у вчиненні яких обвинувачуються як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_7 .

Більш того, колегія суддів звертає увагу на неспроможність доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 про те, що передбачене вказаною вище нормою процесуального закону виключення із загального правила щодо визначення розміру застави поширюється лише на випадки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не можуть поширюватися на випадки продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки таке тлумачення положень частини 3 та 4 ст. 183 КПК України не ґрунтується на вимогах цього Закону, в тому числі загальних засадах кримінального провадження.

Таким чином, перевіркою доводів, наведених в апеляційних скаргах захисників обвинувачених, колегією суддів не встановлено будь-яких обставин, у тому числі з урахування даних про особу кожного із обвинувачених, на які посилаються їх захисники, які б могли служити законними підставами для скасування оскаржуваної ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та задоволення вимог апеляційних скарг їх захисників.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають право поваги до особистої свободи (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Отже, за висновком колегії суддів, приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про особу кожного із них, а також наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, а тому прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких порушень норм КПК України з боку суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками апеляційного розгляду, прийняти рішення, яким ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до 24 лютого 2024 року включно, залишити без змін, а апеляційні скарги їх захисників - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419 та 422-1 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Поновити захиснику обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_9 процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року у справі № 761/38036/23.

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, відповідно до якої суд продовжив строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 24 лютого 2024 року включно, без визначення розміру застави, - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: _____________ _____________ _____________

( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )

Номер справи : 761/38036/23

Номер провадження : 11-кп/824/2333/2024

Категорія: ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 111-2, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_16

Доповідач - суддя ОСОБА_1