Справа № 22 - 3856/2008 рік

Головуючий в 1-й інстанції  Залімська Н.В.

Категорія 22

Доповідач -  Осіян О.М.

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» жовтня 2008 року.     м.  Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області   в складі:

головуючого    судді - Осіяна О.М.

судців     - Каратаєвої Л.О.,  Дерев'янко О.Г.,

при секретарі     - Горобець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м.  Дніпропетровськ від 02 червня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту належності домоволодіння,  визнання частково недійсним договору довічного утримання та визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за заповітом,  -

встановила:

ОСОБА_1 . звернулася до суду із позовом,  в якому вказувала на те,  що домоволодіння АДРЕСА_1 належало її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  які побудували його перебуваючи у шлюбі. Домоволодіння було зареєстроване на батька - ОСОБА_3,  який 12/25 частин подарував їй,  а на 13/25 частин уклав договір довічного утримання із сином ОСОБА_2 - відповідачем у справі. Після смерті матері їй видали свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.08.1996 року на частину спадкового майна. Після смерті батька у 2004 році вона із відповідачем не змогла поділити будинок,  а тому вона просила визнати частково недійсним договір довічного утримання від 24.12.1993 року,  укладений батьком із відповідачем,  оскільки договір укладений без годи матері,  яка мала право на частину будинку.

Рішенням Ленінського районного суду м.  Дніпропетровськ від 02 червня 2008 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування вказаного рішення суду,  оскільки суд порушив норми матеріального права та не повністю врахував всі обставини у справі. Судом не враховано,  що про наявність договору довічного утримання вона дізналася тільки у попередньому судовому засіданні. її ж мати за життя не знала про укладений договір між батьком та сином і не давала своєї згоди на такий договір,  хоча ця згода потрібна була відповідно до вимог закону,  чим були порушені права матері. Також було порушено сторонами договору і порядок його укладання.

Перевіривши матеріали справи,  законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог,  колегія суддів,  вважає,  що апеляційну скаргу слід відхилити,  а рішення суду першої інстанції залишити без змін із наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову,  суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того,  що домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстроване за батьком сторін - ОСОБА_3 на підставі договору забудови. Вказаний будинок був побудований під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4. 03.09.1992 року ОСОБА_3 подарував 12/25 частин цього домоволодіння ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування.

24 грудня 1993 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання,  посвідчений Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою,  відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 13/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1,  а останній взяв зобов'язання довічно утримувати ОСОБА_3

Оскільки за час свого життя ОСОБА_4 не оспорювала ні договір дарування,  ні договір довічного утримання,  то суд прийшов до правильного висновку про те,  що ОСОБА_3 діяв за згодою своєї дружини при укладенні зазначених договорів. Таким чином відсутні підстави для визнання договору довічного утримання недійсним.

Тому,  врахувавши пояснення сторін та оцінивши докази у справі суд прийшов до обґрунтованого висновку про те,  що відсутні будь-які порушення прав матері позивачки при укладенні договору довічного утримання.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те,  що про наявність договору довічного утримання позивачка дізналася тільки у попередньому судовому засіданні,  то суд не може вважати їх підставою для скасування рішення,  оскільки ці доводи є не достовірними. Так приймаючи спадщину після смерті матері,  в своїй заяві до нотаріальної контори у 1996 році позивачка не вказувала в переліку спадкового майна частину спірного будинку (а.с.  87),  що свідчить про її обізнаність щодо договору довічного утримання. За таких обставин немає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись  ст.  307, 308, 315 ЦПК України,  колегія суддів,  -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.  Дніпропетровська від 02 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення,  але може бути
оскаржена до Верхрвного Суду України протягом двох місяців з моменту її
проголошення.