Справа № 455/387/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"28" лютого 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: позивача-відповідача ОСОБА_1,

представника позивача-відповідача адвоката Рабіновича М.П.,

відповідача-позивача ОСОБА_3,

представника відповідача-позивача адвоката Бущака Р.Є.,

представника третьої особи ОСОБА_20.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Старосолянська селищна рада Старосамбірського району Львівської області, - про визнання права власності у частках на спадкове майно та визнання незаконними Державних актів про право власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 03.04.2015 року звернулася до місцевого суду із цивільним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно; у наступному в її інтересах представниками подавались аналогічні уточнені звернення, але із зміною підстав позову (Т. 1 а. с. 2 - 7; Т. 3 а. с. 44 - 47; а. с. 158 - 162). В обґрунтування своїх вимог про визнання у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року та в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року матері ОСОБА_7, - права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 та, відповідно, на земельні ділянки на території Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області, що також належали цим спадкодавцям, - сторона позивача вважає себе єдиним спадкоємцем цього майна і, в тому числі після смерті НОМЕР_10 року рідного брата ОСОБА_8, котрий був одружений у період із 10.02.2011року до дня смерті з відповідачем ОСОБА_3, - з ким по суті виник цивільний спір. Останньою 06.05.2015 року був поданий у справі зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності у частках на спадкове майно та визнання незаконними Державних актів про право власності на землю. Відповідач-позивач у свою чергу себе уважає спадкоємцем чоловіка по закону, котрий проживав у спірному будинку як член колгоспного двору і фактично прийняв спадщину після смерті батьків ОСОБА_6 та матері ОСОБА_7, а саме на 3/8 частини житлового будинку з господарським спорудами у АДРЕСА_1; стосовно земельних ділянок, то правовстановлюючі документи були видані наведеним вище спадкодавцям вже після їх смерті, відтак ОСОБА_3 у власному позові просила за судовим рішенням визнати незаконними і скасувати Державні акти на право приватної власності на спірні земельні ділянки та нормативні документи, що передували і були підставою для видачі цих Державних актів (Т. 1 а. с. 70 - 78). Ухвалою суду від 06.05.15р. у прийнятті до спільного розгляду вимог про визнання недійсними Державних актів було відмовлено та запропоновано особі звернутись із адміністративним позовом у цій частині (Т. 1 а. с. 150). У наступному 08.06.17р. ОСОБА_3 подала суду уточнену зустрічну позовну заяву про визнання права власності у частках на спадкове майно, у якій вже просила за судовим рішенням визнати за нею право власності у частці 3/8 на спірний житловий будинок та на земельні ділянки (Т. 3 а. с. 68 - 74).

Під час судового розгляду кожна із сторін підтримали власні позиції та посилались на обставини, викладені у зверненнях до суду; у свою чергу судом було установлено в судовому засіданні предмет та підставу позову, роз'яснено про коло осіб у цивільному спорі, про права та обов'язки сторін.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду та перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно підлягає задоволенню, а в зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Старосолянська селищна рада Старосамбірського району Львівської області, - про визнання права власності у частках на спадкове майно та визнання незаконними Державних актів на право приватної власності на землю, слід відмовити за безпідставністю, оскільки судом із позиції відповідача-позивача не з'ясовано, які реально права ОСОБА_3 порушені позивачем-відповідачем ОСОБА_1, в який спосіб і які конкретно несприятливі наслідки спричинило для неї це порушення; а також те, чи є метою пред'явлення позову відповідачем-позивачем захист (відновлення) її прав і законних інтересів і чи можливо при обраному нею способі захисту відновити (захистити) її права.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов'язок доказування і подання доказів.

Відповідно до передбачених Цивільним Законом засад захисту права власності держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів прав власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню; також власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Згідно ст. 391 ЦК України у спосіб захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тому, в результаті тривалого провадження у цивільній справі та під час її розгляду судом установлено законну позицію ОСОБА_1 як єдиного спадкоємця всього майна та, як власника спірного будинку і земельних ділянок, виходячи із наступних встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин:

Судом установлено, що згідно Книги обліку трудового стажу Колгоспу ім. XXII з'їзду КПРС ОСОБА_6 із 1966 року працював у цьому колгоспі, а 1 березня 1968 року відбулось засідання правління колгоспу ім. XXII з'їзду КПРС, де слухали його заяву, котрий просив виділити площу під забудову хати між ОСОБА_10. і ОСОБА_3 (Т. 3 а. с. 226, 227 - 232).

Рішенням зборів уповноважених колгоспу імені XXII з'їзду КПРС села Стара Сіль Старосамбірського району Львівської області протокол №3 від 01 березня 1968 року зафіксовано про розгляд заяви члена колгоспу імені XXII з'їзду КПРС ОСОБА_6, який працює (тоді) в тракторній бригаді і проживає в селі Стара Ропа збори уповноважених колгоспу вирішили згідно затвердженого проекту планування і забудови села Стара Сіль, заключення районного архітектора і головного інженера-землевпорядника районного управління сільського господарства виділити за рахунок вільного земельного фонду колгоспу члену колгоспу ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,09га для будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1. Надалі особою було у визначеному порядку отримано План забудови і 26.03.1985 року згідно Акту закінчено будівництво та введено в експлуатацію індивідуальний житловий будинок під АДРЕСА_1 (Т. 1 а. с. 44, 45, 46).

Рішенням виконавчого комітету Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області від 24.11.1968 року №22 «Про відвід земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку в селищі Стара Сіль ОСОБА_6» було визначено виділити земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку громадянину ОСОБА_6 в селищі Стара Сіль між сусідами на присадибних ділянках ОСОБА_10 і ОСОБА_3 в кількості 0,09га (Т. 1 а. с. 43).

Після зведення житлового будинку згідно Акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 26.03.1985 року комісія вирішила прийняти в експлуатацію індивідуальний житловий будинок громадянина ОСОБА_6 в АДРЕСА_1(Т. 1 а. с. 46).

У наступному рішенням виконавчого комітету Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області від 11.06.1985 року №67 «Про затвердження акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку громадянина ОСОБА_6» було вирішено прийняти цей житловий будинок за цією ж адресою в експлуатацію і зобов'язано особу оформити право власності в Самбірському бюро технічної інвентаризації, але ОСОБА_6 за життя не провів реєстрації будинковолодіння, що відомо із довідок Самбірського МБТІ від 19.09.2014 року №1072 та від 16.01.2014 року №35, що будинковолодіння в АДРЕСА_1 є незареєстрованим. Однакове встановлено згідно довідки виконкому Старосолянської селищної ради Старосамбірського району від 07.10.2014 року, що селищна рада рішення про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 не видавала (Т. 1 а. с. 42, 47, 107, 108, 109, 115-124).

Окрім наведеного у судовому засіданні встановлено, що згідно довідки виконавчого комітету Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області №941 від 07.10.2014 року господарство за адресою в АДРЕСА_1 належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір, що однозначно підтверджене рішенням зборів уповноважених колгоспу, про що було вказано вище (Т. 1 а. с. 44, 48).

Згідно довідки виконкому Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області від 07.10.2014 року №942 відомо, що станом на 01.07.1990 року та на 15.04.1991 року у житловому будинку в АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали батько позивача ОСОБА_6, мати позивача ОСОБА_7, рідний брат ОСОБА_8, ОСОБА_1, - позивач у цивільній справі (Т. 1 а. с. 49 - 51).

Зазначене є також підтверджене даними дослідженої судом Будинкової книги та відомостей, що у ній містяться про прописку (тепер реєстрацію) наведених осіб у спірному будинковолодінні, а разом з тим із першого запису від 13.04.1974 року прописаним значиться ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і стовно особи також вказано, що він займав тоді посаду тракториста у колгоспі імені XXII з'їзду КПРС (Т. 1 а. с. 125-128).

Отже, як установлено із наведеного та в судовому засіданні, домогосподарство за адресою в АДРЕСА_1 було колгоспним двором, що в суді також показали допитані свідки ОСОБА_20 ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17

Із показань допитаної свідка ОСОБА_16 також установлено, що вона проживала по-сусідству із родиною ОСОБА_17. ОСОБА_8 був призваний на строкову службу до Армії у 1985 році, потім був на роботі в Якутії з рідним братом свідка у період із весни 1988р. по 1992р.; у 1995 році одружився та проживав до 2004 чи 2005 року в дружини ОСОБА_17; до батьківського будинку прибував по святах. На час смерті батька у 2000р. він жив у будинку першої дружини, також на час смерті матері в 2009р. він у цьому будинку не проживав. Періодично до будинку навідувалася ОСОБА_1, котра брала участь в його утриманні. Коли ОСОБА_8 одружився з ОСОБА_3, то вони разом проживали у с. Морозовичі в її будинку.

Сторона відповідача суду вказала недовіряти наведеним показанням свідка, оскільки вона працює в підпорядкуванні чоловіка позивачки сільського голови ОСОБА_20. Але суд не погоджується із такою позицію, оскільки свідком суду повідомлено про такі деталі (період перебування на заробітках, час і місце проживання із першою дружиною), що не могли бути відомі жодним чином відповідачу ОСОБА_3, - про час, коли ОСОБА_8 ще не був із нею знайомий.

Свідок ОСОБА_17 суду показала, що вона одружилася із ОСОБА_8 у січні 2000р. та проживали в її будинку по АДРЕСА_2 до кінця жовтня 2009р.; батько чоловіка помер у липні 2000р., він працював у колгоспі трактористом, був інвалідом 2-ї групи.

Допитаний свідок ОСОБА_18 суду показав, що із ОСОБА_8 був не менше трьох років на заробітках у Сибіру, - 1988-1991рр., потім ще у 1992-1993рр. були разом на тимчасових роботах у Москві, у 1994 році ліс різали. У ці періоди ОСОБА_8 лише на свята приїжджав до батьківського будинку в село.

Наведені свідками аргументи були також здобуті у судовому засіданні з допитаної безпосередньо позивача-відповідача ОСОБА_1, котра підтвердила про будівництво будинку на земельній ділянці, отриманій від колгоспу, про власне проживання у цьому будинку та рідного брата ОСОБА_8, про перебування останнього на тимчасових роботах, про його перший шлюб та окреме проживання поза спірною адресою у АДРЕСА_1.

Всі наведені вище показання перерахованих осіб не мають розбіжностей, узгоджуються між собою та відсутні будь-які протиріччя, через що суд надає їм віри та приходить до переконання, що ОСОБА_8 у такий спосіб не проживання у житловому будинку в АДРЕСА_1 втратив членство у колгоспному дворі, а відтак, не міг претендувати на часткову власність у будинковолодінні з тих правових підстав чи внаслідок можливого тоді у встановлений законом строк ймовірного спадкування майна батьків; у період із лютого 2011р. по серпень 2013р. до дня власної смерті не набув жодних правових підстав на проживання у цьому будинку та даних про таке судом із жодних представлених сторонами доказів не здобуто, а тому суд прийшов до висновку, що встановлено ряд обставин, які мають істотне значення для вирішення даного спору. Зокрема, що ОСОБА_8 втратив право на членство у колгоспному дворі, за період укладеного шлюбу із ОСОБА_3 із 2011р. по час смерті у 2013р. не вчиняв жодних дій з оформлення спадкування після смерті своїх батьків, напротивагу чому ОСОБА_1 постійно реалізовувала свої спадкові права, що знайшло своє підтвердження у судовому засіданні із урахуванням наведеного, копій спадкових справ ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 (Т. 1 а. с. 174-237) та далі викладеного:

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Ст. 1223 ЦК України передбачає, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Також у ст. 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Крім цього ст. 1262 цього ж Кодексу вказує, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

За ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Крім цього ст. 1270 ЦК України зазначає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Також, згідно ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Окрім наведеного за ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Тому, беручи до уваги наведені норми Цивільного Закону, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 стала єдиним спадкоємцем житлового будинку та земельних ділянок у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року та в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року матері ОСОБА_7.

Стосовно питання належності спадкового майна житлового будинку під АДРЕСА_1 до колгоспного двору свого часу, суд констатує наступне:

У відповідності до ст. ст. 100, 101, 109, 120-127 ЦК УРСР (1963 року) в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його) . У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку. Проте в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру. Особисті трудові доходи і заощадження члена колгоспного двору, а також майно, придбане ним на особисті кошти або одержане в порядку спадкоємства чи дарування, є особистою власністю окремих членів колгоспного двору, якщо ці доходи, заощадження і майно не передані ними у власність колгоспного двору. В особистій власності громадянина, який є членом колгоспного двору, не може бути майно, яке відповідно до статуту колгоспу може належати тільки колгоспному двору.

Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред'явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, може бути пред'явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном.

По угодах, укладених главою колгоспного двору, відповідає своїм майном колгоспний двір, якщо з обставин справи не випливає, що угода укладена в особистих інтересах самого глави двору. Інші члени двору відповідають по своїх зобов'язаннях своїм особистим майном і своєю часткою в майні двору (стаття 123 цього Кодексу), якщо з обставин справи не випливає, що угода укладена в інтересах двору. Стягнення відшкодування за шкоду, заподіяну злочинною дією члена колгоспного двору, може бути звернене на майно двору, якщо вироком суду встановлено, що це майно придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом, або збільшилось за рахунок цих коштів. Перелік майна колгоспного двору, на яке не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом Української РСР.

Частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору. При виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. При неможливості виділити належну членові двору частку майна в натурі її вартість виплачується йому грішми. Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають члени двору, які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх батьки (усиновителі) або опікун.

При поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.

Працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

У власності господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві, що ґрунтується виключно на особистій праці членів господарства, крім майна, зазначеного в статті 120 цього Кодексу, може бути робоча худоба і сільськогосподарський реманент, необхідні для обробітку ділянки землі, відведеної в користування цим громадянам. Майно господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві, зазначене у частині першій цієї статті, належить їм на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). До відносин сумісної власності господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві, застосовуються правила статей 121-126 цього Кодексу. В особистій власності окремих членів господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві, не може бути майно, зазначене в частині першій цієї статті.

Згідно ст. ст. 2 - 4, 11 - 13, 15, 19 Закону України «Про власність» право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими . Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України. Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

Також, відповідно до п. п. 3, 6, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 13 Закону «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав. Роз'яснено судам, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Ураховуючи вимоги наведених норм Законів, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_8 втратив право на частку в майні господарства за адресою в АДРЕСА_1, що належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір. У свою чергу таке право залишалось постійно до дня смерті у батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року та ІНФОРМАЦІЯ_4 року - матері ОСОБА_7, котра заповіла на випадок смерті все своє майно, на яке мала чи за законом могла мати право, - дочці ОСОБА_1 (Т. 1 а. с. 16).

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 27.05.2013 року, яке набрало законної сили, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 було позивачу визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 (Т. 1 а. с. 17-18).

Окрім цього про реалізацію спадкових прав ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердили допитані свідки та ствердила сама позивач, що вона фактично забезпечена житлом, але постійно мала намір успадкувати батьківський будинок як після смерті батька, так і матері, котра останніх років десять перед смертю хворіла, а тому вона її догляд здійснювала за місцем власного проживання; у селище Стара Сіль до спірного будинку періодично навідувалась і його утримувала; у зв'язку з чим відповідач у цій цивільній справі ОСОБА_3 може претендувати на частку в спадковому батьківському майні, їй невідомо; чому потягнуло вирішення такого спору в суді - ОСОБА_1 вважає позицію відповідача безпідставною.

Напротивагу цьому та у зв'язку із таким висновком суду про задоволення первинного позову, суд переконаний, що в зустрічному позові ОСОБА_3 слід відмовити повністю у тому числі виходячи з того, що ОСОБА_8 не реалізував і не робив таких спроб успадкувати майно батьків, а також суду ніким із учасників судового розгляду про це не представлено жодного належного чи допустимого доказу (Т. 1 а. с. 70-78).

Дійсно у період із 10.02.2011 року по НОМЕР_10 року до дня смерті ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі та проживав із ОСОБА_3 (Т. 1 а. с. 80, 81).

У зв'язку з цим ОСОБА_3 звернулася до місцевого суду із зустрічним позовом про визнання права власності у частках на спадкове майно та визнання незаконними Державних актів про право власності на землю, але ні в своїй письмовій позиції, ані в доданих до позову письмових даних, ані з показань свідків не установлено, що її чоловік ОСОБА_8 був спадкоємцем майна своїх батьків, чи вона може претендувати на чуже спадкове майно; ОСОБА_3 суду жодним чином не навела мотивів захисту права власності виходячи із змісту ст. ст. 328, 392 ЦК України, у суді встановлено лише можливе право її чоловіка за свого життя претендувати на спадкове майно батьків, що ним не було реалізовано. Отже, ОСОБА_3 не може бути спадкоємцем права на майно, бо таке право не було оформлене і спадкодавець не був власником будь-якого майна (житлового будинку чи земельних ділянок), про що ставить питання у зустрічному позові ОСОБА_3, - право на майно це не є правом власності на майно. Тому помилковою і безпідставною є позиція відповідача-позивача у зустрічному позові до ОСОБА_1, через що суд у цьому відмовляє.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 не мала суб'єктивного права на оскарження Державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_9, НОМЕР_8, що були видані у 2004 році на ім'я ОСОБА_6 чи нормативних документів, що передували їх видачі також на його ім'я, оскільки були прийняті чи видані вже після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Судом ураховано наведені раніше правовідносини, пояснення про це сторін під час провадження у цивільній справі та свідків у сукупності з поданими матеріалами та судом з'ясовано про відсутність у відповідача-позивача ОСОБА_3 суб'єктивного права, про захист якого нею подано власний позов до відповідача-позивача ОСОБА_19, тобто її позовні вимоги про визнання незаконними Розпоряджень та недійсними Державних актів спрямовані на захист неіснуючого суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу; пред'явлені в цій частині позовні вимоги не ґрунтуються на законі, тобто заявлені з підстав, не передбачених законодавством.

За змістом ст. 19 Конституції України, ст. 14 ЦК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007р. №8 «Про незалежність судової влади» не допускається постановлення судових рішень, які зобов'язують до вчинення дій, які не є обов'язковими для відповідача за законом, а також рішень, які передбачають втручання в компетенцію відповідача.

Як раніше було наведено, що суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1, а відтак, визнання за нею права власності вцілому і, на ці ж земельні ділянки правовстановлюючі документи про що спадкоємцю були видані вже після його смерті, ураховуючи, що первинне рішення про включення особи до списків на розпаювання земель були сформовані за життя ОСОБА_6 у 1996 році, про що суду посвідчив представник третьої особи ОСОБА_1., у подальшому було виготовлено технічну документацію на ці землі, тому формально видані Державні акти на право власності на земельні ділянки серій НОМЕР_2, НОМЕР_7 від 04.02.2004 року на ім'я ОСОБА_6 по суті є знівельованими та не можуть бути вже ніким використані, про що встановлено у спірних правовідносинах. Тому недоцільно визнавати їх недійсними, а за судовим рішенням визнати ОСОБА_1 власником цих земельних ділянок у порядку спадкування із цими ж кадастровими номерами. Решту спірні земельні ділянки загальною площею 0,3882га на території Старосолянської селищної ради Старосамбірського району із кадастровими номерами НОМЕР_3; НОМЕР_4 і НОМЕР_6 належали ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5 від 10.01.2001 року (Т. 1 а. с. 26-40).

У зв'язку з таким вирішенням цивільного спору (первинного і зустрічного позовів) суд не може залишити поза увагою питання становища ОСОБА_3 на можливе пред'явлення позову до ОСОБА_1 щодо відшкодування шкоди, оскільки як було вказано раніше за ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У той же час, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Тому до спадщини переходять: обов'язки, що випливають з цивільно-правових договорів (крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця); обов'язки з відшкодування матеріальної шкоди (збитків); обов'язки по відшкодуванню моральної шкоди (присудженої судом за життя спадкодавця); обов'язки по виплаті неустойки у вигляді штрафу або пені (присудженої судом за життя спадкодавця); витрати на утримання догляд, лікування, поховання спадкодавця (але не більш, ніж за 3 роки); обов'язки за договором оренди житла з викупом. На переконання суду таке право у неї може бути через встановлене у судовому засіданні, що під час спільного проживання із ОСОБА_8 ними сплачувалось за комунальні послуги, були замінені вікна, двері у спірному будинку, чи проводились будь-які ремонтні роботи, було отримано фінансовий кредит для цього, - докази про що слід представити у новому спорі, що нею були використані особисті кошти.

Тому, враховуючи все раніше наведене, суд прийшов до такого вирішення спору виходячи із засад змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи пояснення сторін, подані ними суду матеріали; також із опитаних осіб - сторін у справі, із показань свідків. Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 таким чином як вона ставить власні питання слід відмовити за безпідставністю позовних вимог; судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України. Під час провадження в справі відповідачем-позивачем ОСОБА_3 не подано суду клопотань про доказування чи про звільнення від доказування існування у спадкодавця її чоловіка нереалізованого права на спірний будинок чи під ним земельну ділянку із посиланням на пропущений ним строк спадкування, - коли насправді вона на думку суду переслідує мету отримати компенсацію, а не стороннє спадкове майно не маючи на це юридичного права.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованою та проживаючою в ІНФОРМАЦІЯ_3«а»/24, ІПН НОМЕР_1, - у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року та в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року матері ОСОБА_7, - право власності на:

-будинковолодіння АДРЕСА_1;

-земельну ділянку площею 0.6133га на території Старосолянської селищної ради Старосамбірського району із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_9, що була оформлена на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 04.02.2004 року на ОСОБА_6;

-земельну ділянку площею 0.2262га на території Старосолянської селищної ради Старосамбірського району із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_8, що була оформлена на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 від 04.02.2004 року на ОСОБА_6;

-земельні ділянки загальною площею 0,3882га на території Старосолянської селищної ради Старосамбірського району, з яких: 0,15га із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_3; 0,0696га із цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер НОМЕР_4; 0,1686га із цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, що належали ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5 від 10.01.2001 року.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Старосолянська селищна рада Старосамбірського району Львівської області, - про визнання права власності у частках на спадкове майно та визнання незаконними Державних актів про право власності на землю, - відмовити за безпідставністю.

Стягнути із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 1712,42(одну тисячу сімсот дванадцять гривень 42коп.)грн. понесених документально підтверджених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення 11 березня 2019 року повного судового рішення.

Суддя