Дата документу 18.03.2019

Справа № 334/2361/17

Провадження № 2/334/319/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Піка А.А.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов обґрунтований тим, що 7 березня 2017 року позивачем було отримано листа за підписом голови Спеціальної комісії з приватизації Верховної Ради України, в якому повідомлялося про надходження звернення трудового колективу та акціонерів ПАТ «ЗАлК». Копія зазначеного звернення було додано до вказаного листа.

Вказане звернення відповідачів містить інформацію, яка є неправдивою та такою, що шкодить діловій репутації позивача, принижує його честь та гідність.

Вказана інформація містить обвинувачення у вчиненні позивачем злочину, проте жодних доказів немає. Вимоги відповідачів створюють негативне враження і відношення до позивача як до непрофесіонала, наведені цитати є також припущеннями і неправдивою інформацію, які порочать ділову репутацію позивача, як професіонала у своїй сфері та принижують честь, гідність та ділову репутацію його, як генерального директора, оскільки наведені висловлювання не відповідають дійсності.

Позивач просить визнати недостовірною інформацію, яка була зазначена у зверненні представників трудового колективу та акціонерів ПАТ «ЗАлК», що було направлено до спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та як таку, що принижує честь, гідність та порочить ділову репутацію ОСОБА_6, а саме:

«разом із своїми подільниками, яких він працевлаштував на комбінаті на керівних посадах, довели комбінат до кризової межі»;

«всі ті події, що відбувалися на протязі директорства ОСОБА_6, та які цілком тягнуть на кваліфікацію - злочин, відбувалися під прикриттям так званого «фінансового плану» Товариства на 2016 року. Цей документ по суті є фікцією, та який був прийнятий та затверджений Фондом держмайна України без заперечень, передбачав прибуткову діяльність підприємства на протязі 2016 року, насправді ж комбінат ніякого прибутку не отримав»;

«ніякого відродження виробництва на «ЗАлК» так і не відбулося, незважаючи на неодноразові заяви та обіцянки особисто ОСОБА_6 та заявлену шалену «прибутковість» фінансового плану «ЗАлК»;

«так звані прибутки, за планом ОСОБА_6, комбінат мав отримувати, начебто від процесу виробництва алюмінієвої катанки. Однак слід звернути увагу, що обладнання для виробництва катанки у власності ПАТ «ЗАлК» відсутнє до теперішнього моменту»;

«за час перебування ОСОБА_6 на посаді генерального директора «ЗАлК» остаточно знищено обладнання електролізного цеху, порізані та вивезені, як металобрухт 608 електролізерів, продані за заниженою ціною унікальні трансформатори - перетворювачі (23 шт.), вивезено з території обладнання власної ТЕЦ, вивезено в невідому напрямку майно ЖДЦ (вагони, тепловози та інше), вирізається та реалізовується за злочинними схемами все, що містить будь-яку цінність - під'їзні колії, залізні ворота, залишки ТМЦ, запчастини, майже все…»;

«сьогодні можна остаточно констатувати, що Запорізький алюмінієвий виробничий комбінат опинився в руках злочинців, які відчувають свою безкарність ,та користуючись підтримкою впливових осіб, продовжують зухвале пограбування підприємства»;

Також позивач просить суд зобов'язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення спростування на ім'я спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України.

Позивач в судове засідання не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала вказаний позов. Зазначила, що інформація, викладена відповідачами у зверненні до спеціальної комісії Верховної Ради України, не відповідає дійсності. Відповідачами в судовому засіданні не доведено її правдивість. Просила суд врахувати висновок лінгвіста, відповідно до якого в окремих фрагментах тексту наявна інформація, що має негативний зміст та може зашкодити гідності та честі, діловій репутації позивача. Свідок ОСОБА_9 працював на підприємстві до призначення позивача на посаду генерального директора, тому його пояснення не можуть бути враховані судом.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила можливість задоволення позовних вимог. Вказала, що підприємство під час здійснення позивачем повноважень генерального директора зазнало збитків, частина майна розтрачено, знищено та продане. В зв'язку із викладеним вони звернулися до спеціальної комісії Верховної Ради України з відповідним зверненням. Просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 заперечив можливість задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_4 заперечив можливість задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засіданні не з'явилася, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечила можливість задоволення позову. Вказала, що судження відповідачів у зверненні до спеціальної комісії Верховної Ради України носить оціночний характер. Вказала, що метою звернення була організація перевірки діяльності керівництва підприємства.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

В рамках досліджуваного предмету спору, до Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України було направлено лист «Щодо кризової ситуації на ПАТ «ЗАлК» за підписом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7.

Зі змісту вказаного листа особи, які його підписали зазначають, що є представниками трудового колективу та акціонерами ПАТ «ЗАлК».

Суду не надано доказів офіційного делегування цим особам повноважень трудового колективу ПАТ «ЗАлК» тому суд виходить з того, що вказані особи діяли довільно, не на виконання якихось обов'язків та від свого імені.

Стаття 32 Конституції України гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.

Разом з тим у статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Враховуючи наведене, беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За приписами ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову даної категорії, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічні висновки викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей). Конституційний Суд вирішив, що положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР "поширив такі відомості" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Розглядаючи кожне з тверджень, які на думку позивача підлягають спростуванню, а саме: «разом із своїми подільниками, яких він працевлаштував на комбінаті на керівних посадах, довели комбінат до кризової межі»; «всі ті події, що відбувалися на протязі директорства ОСОБА_6, та які цілком тягнуть на кваліфікацію - злочин, відбувалися під прикриттям так званого «фінансового плану» Товариства на 2016 року. Цей документ по суті є фікцією, та який був прийнятий та затверджений Фондом держмайна України без заперечень, передбачав прибуткову діяльність підприємства на протязі 2016 року, насправді ж комбінат ніякого прибутку не отримав»; «ніякого відродження виробництва на «ЗАлК» так і не відбулося, незважаючи на неодноразові заяви та обіцянки особисто ОСОБА_6 та заявлену шалену «прибутковість» фінансового плану «ЗАлК»; «так звані прибутки, за планом ОСОБА_6, комбінат мав отримувати, начебто від процесу виробництва алюмінієвої катанки. Однак слід звернути увагу, що обладнання для виробництва катанки у власності ПАТ «ЗАлК» відсутнє до теперішнього моменту»; «за час перебування ОСОБА_6 на посаді генерального директора «ЗАлК» остаточно знищено обладнання електролізного цеху, порізані та вивезені, як металобрухт 608 електролізерів, продані за заниженою ціною унікальні трансформатори - перетворювачі (23 шт.), вивезено з території обладнання власної ТЕЦ, вивезено в невідому напрямку майно ЖДЦ (вагони, тепловози та інше), вирізається та реалізовується за злочинними схемами все, що містить будь-яку цінність - під'їзні колії, залізні ворота, залишки ТМЦ, запчастини, майже все…»; «сьогодні можна остаточно констатувати, що Запорізький алюмінієвий виробничий комбінат опинився в руках злочинців, які відчувають свою безкарність ,та користуючись підтримкою впливових осіб, продовжують зухвале пограбування підприємства» суд приходить до висновку про те, що у своєму листі відповідачі реалізували своє право на звернення.

Зі змісту листа вбачається, що відповідачі звертаються до Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України як до компетентного органу та привертають увагу на неефективність керівництва ПАТ «ЗАлК» в особі генерального директора ОСОБА_6, просять його відсторони від посади та призначити іншого фахівця.

За таких обставин, суд, проаналізувавши надані учасниками справи докази та фактичні обставини справи, дійшов до висновку, що відповідачі реалізовували право на звернення, у зв'язку із чим суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням викладеного позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 263-265, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення буде виготовлений 18 березня 2019 року.

Суддя О.М. Гнатюк