ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2019 року м. Херсон

справа № 766/18678/17

провадження №22-ц/819/401/19

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Пузанової Л.В.,

Чорної Т.Г.,

секретар Геленко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Дорошинської В.Е. від 22 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Акціонерне товариство «Мегабанк» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.

Позовна заява мотивована тим, що з березня 1999 року по вересень 2014 року вона разом з відповідачем проживала однією сім'єю без шлюбу. Зазначений факт встановлено рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 28.11.2014 року. 08.05.2008 року ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду), за умовами якого остання передала у власність відповідачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Позивач зазначає, що вона займалась прибиранням спірної квартири, придбавала ліки ОСОБА_4, доглядала її та лікувала, прала її одяг. Відповідач переоформив особові рахунки на своє ім'я, проводив поточні ремонтні роботи. За спільні кошти вони разом виконували договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. З 20 січня 2017 року вона зареєструвала місце проживання у спірній квартирі та проживає там разом із сином. Відповідач добровільно планував здійснити відчуження Ѕ частини квартири на її користь. Разом з тим, цього так і не зробив. У зв'язку з наведеним просить:

1)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2;

2)поділити майно подружжя, яке проживало однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнавши за нею право власності на Ѕ частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2;

3)стягнути з відповідача судові витрати;

Ухвалою суду від 22 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Акціонерне товариство «Мегабанк» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2. Поділено майно: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі АТ «Мегабанк» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 грудня 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що надані позивачем докази не є належними, достатніми і достовірними, та не дають можливості підтвердити заявлені вимоги, зокрема: додані фіскальні чеки про придбання ліків не є доказом придбання позивачем ліків для ОСОБА_4, оскільки позивачем не доведено, що ці ліки призначались саме для ОСОБА_4, а не для іншої особи; вони не містять даних про особу покупця; покази свідка ОСОБА_5 не свідчать про солідарне з відповідачем виконання обов'язків ОСОБА_2 за договором довічного утримання;

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Проніна О.О. доводи скарги не визнала, рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на обставини викладені у позові, встановлені у судових рішеннях, виконання позивачкою умов спірного договору разом з відповідачем, придбання квартири в інтересах сім'ї, не за кредитні кошти, не забезпечення спірною квартирою кредитних зобов'язань, а також на правові висновки Верховного Суду України та норми матеріального права

Заслухавши доповідача, позивача, представника позивача, відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заявлене до поділу майно є спільним майном подружжя, так як ця обставина визнається учасниками справи і спору щодо джерел набуття майна немає. Обтяження майна у вигляді арешту, що підтверджено матеріалами справи, не перешкоджає його поділу між подружжям, так як предметом поділу може бути будь-яке спільне майно, крім виключеного з цивільного обороту.

Суд встановив та з матеріалів справи вбачається наступне.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 28 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 16.12.2014 року встановлений факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, а саме встановлено факт, що з березня 1999 року по вересень 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без шлюбу /а.с.4/. Як вбачається з вказаного рішення ОСОБА_3 підтвердив проживання однією сім'єю, спільне ведення господарства.

Суд першої інстанції також зазначав, що задоволення заяви надасть заявникові (ОСОБА_2.) можливість здійснювати свої майнові права та охоронювані законом інтереси щодо об'єктів спільної сумісної власності.

Сторони по справі мають повнолітнього сина - ОСОБА_7 /а.с.13/.

08 травня 2008 року відповідач уклав з ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого остання передала у власність ОСОБА_3 належну їй двокімнатну квартиру, житловою площею 29,4 кв.м., загальною площею 49,9 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_2. Відповідач, в свою чергу, зобов'язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_4, довічно забезпечувати її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, житлом, зберігаючи в її довічному безкоштовному користуванні вказану квартиру в цілому. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу) визначена сторонами у розмірі 300 гривень на місяць /а.с.5/.

15.07.2014 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 / а.с.72/

28.07.2014 року ОСОБА_3 набув право власності на квартиру за договором довічного утримання ( догляду) /а.с. 6/

20.01.2017 року ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі /а.с.12,14 зв.с./

02.08.2012 року ухвалено рішення суду першої інстанції, яке набрало чинності про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» кредитної заборгованості в сумі 45 630,74 дол. США та 136080,32 грн. /а.с.41-42/ за кредитним договором / а.с.33-35/

02.10.2014 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо виконання зазначеного рішення суду першої інстанції /а.с.40/

15.09.2015 року державним виконавцем складений акт опису й арешту майна спірної квартири /а.с.39/

07.06.2016 року державним виконавцем складений акт опису й арешту майна Ѕ частини чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 59, 2 кв.м., житловою площею 42, 8 кв.м./а.с.36-38/

22.11.2018 року ОСОБА_3 надав суду заяву про визнання позовних вимог, зазначив, що дійсно договір довічного утримання укладений в інтересах сім'ї, підтверджує, що позивачка займалась прибиранням, доглядом за ОСОБА_4, лікувала її та придбавала ліки / а.с.89/.

Згідно з положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Договір довічного утримання згідно з даним у законі (стаття 744 ЦК України) визначенням - це договір, за яким відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.

За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Договір довічного утримання згідно з даним у законі (ст. 744 ЦК України) визначенням - це договір, за яким відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За правилами ст. 746 ЦК України сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. При цьому закон допускає, що набувачами за договором можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності, та відповідно несуть солідарний обов'язок перед відчужувачем (ч. 3 ст. 746 ЦК України). Зміст обов'язків набувача за договором довічного утримання визначений у ст. 749 ЦК України.

Таким чином, цивільне законодавство визначає, що виникнення спільної сумісної власності кількох осіб на майно, передане за договором довічного утримання, зумовлює солідарне виконання ними обов'язків за цим договором на користь відчужувача.

За результатами розгляду справи № 6-2891цс15 Верховний Суд України прийняв постанову від 13 квітня 2016 року, згідно з якою зробив наступний правовий висновок: визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеним під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

Так, з матеріалів справи вбачається, що договір довічного утримання укладений 08.05.2008 року з набувачем ОСОБА_3, та як пояснили позивач та відповідач, відчужувач за договором, ОСОБА_4, була рідною тіткою відповідача, за життя мала обмежене родинне коло спілкування, а тому забажала договір укласти з родичем, відповідачем по справі.

Відповідно до п. 5 цього договору обов'язки набувача полягали у довічному забезпеченні харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, житлом, зберігаючи в її довічному безкоштовному користуванні вказану квартиру цілому. Вартість матеріального забезпечення ( харчування, одягу) визначена була сторонами у розмірі 300 гривень на місяць. /а.с.5/.

Надані позивачем та відповідачем докази на виконання умов договору свідчать про те, що його умови виконувалися: сплачувалися комунальні послуги / а.с.60-64/, надавалася інша допомога (замовлення гідравлічного розрахунку) /а.с.65/, матеріальне забезпечення ОСОБА_4 в сумі от 200 до 300 грн. за період з червня 2008 року по вересень 2013 року / а.с. 66-71/, придбання ліків, здійснені витрати на поховання / а.с.72/.

Суду апеляційної інстанції надано на огляд оригінал медичної книги ОСОБА_4 з діагнозами та призначеннями, оригінали рецептів.

Копії чеків на придбання ліків /а.с.9-11/ та записи в медичній картці ОСОБА_4 щодо їх співвідношення апелянтом не спростовані.

Суд першої інстанції взяв також до уваги покази свідка ОСОБА_5, які також апелянтом не спростовані.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач позов визнав, надавши письмову заяву про укладення договору довічного утримання в інтересах сім'ї, виконання позивачкою дій по догляду за ОСОБА_4 /а.с.89/, підтвердив ці обставини і в суді апеляційної інстанції, надавши оригінали медичних документів, які підтверджують придбання ліків для ОСОБА_4, необхідність за нею догляду в тому числі із боку жінки, позивачки по справі.Презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період сумісного проживання однією сім'єю відповідач визнав, не оспорив.

До укладення спірного договору сторони не мали окремого спільного житла для своєї родини. Зазначили, що договір довічного отримання укладався в інтересах сім'ї, в тому числі і з метою подальшого проживання в ній сина.

Позивач та відповідач визнали, що виконання обов'язків за спірним договором було сумісним як внаслідок сумісного проживання однією сім'єю, що встановлено судовим рішенням, так і внаслідок особливостей догляду за відчужувачем, як жінкою, позивачкою по справі.

Отже колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що солідарне виконання умов договору позивачкою разом з відповідачем доведено.

Спірна квартира не є предметом забезпечення кредитного зобов'язання, укладеного з третьою особою.

Спростування презумпції спільності права власності подружжя (чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю без укладення шлюбу) покладено на іншого із подружжя. Проте, банк вважаючи, що задоволенням позову порушуються його права кредитора при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з відповідача, як не наділений правом спростування такої презумпції, так і за матеріалами справи її не спростував.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наведених на сумісне солідарне з відповідачем виконання умов договору довічного утримання за час їх спільного проживання однією сім'єю, а тому підлягають відхиленню.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.В.Склярська

Судді: Л.В.Пузанова

Т.Г.Чорна

Дата складання повного тексту постанови 18 березня 2019 року

Суддя І.В.Склярська