Постанова

Іменем України

11 березня 2019 року

м. Київ

справа № 362/2567/17-ц

провадження № 61-28795св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 рокуу складі колегії суддів: Олійника В. І., Коцюрби О. П., Фінагєєва В. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, права власності на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,06 га (кадастровий № НОМЕР_2), у садовому товаристві «Фізик» (далі - СТ «Фізик») на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, що була придбана ним у шлюбі з відповідачкою.

У визначений законом строк вона звернулася із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом вона не може, оскільки таке право зареєстровано за дружиною її померлого батька, а тому вона була вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведена співучасть померлого батька ОСОБА_4 у купівлі спірної земельної ділянки та її придбання не за особисті кошти відповідачки.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на ј частину земельної ділянки, площею 0,06 га, кадастровий НОМЕР_3, у СТ «Фізик» на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, після смерті її батька ОСОБА_6

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, а суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення всупереч положенням норм сімейного та цивільного права і висновки суду суперечать обставинам справи.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:

03 листопада 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду апеляційної інстанції необґрунтований, оскільки не підтверджений належними доказами та фактичними обставинами, а лише ґрунтуються на звіті з оцінці майна продажу квартири АДРЕСА_1. Дана оцінка не може визначити дійсну вартість проданої квартири, оскільки суд не вивчав та не прийняв до уваги основний доказ - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, з якого вбачається дійсна ціна продажу квартири. Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, що земельна ділянка у СТ «Фізик» була придбана на особисті кошти ОСОБА_5, які надала тітка ОСОБА_9, з метою в подальшому будівництва будинку на даній земельній ділянці та переїзду в даний будинок.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу до суду не надано.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:

Позивачка ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_6 від першого шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 30 листопада 1978 року.

Відповідачка ОСОБА_5 22 квітня 2000 року уклала шлюб з ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про одруження.

Встановлено, що ОСОБА_6 належала на праві власності двокімнатна квартира загальною площею 45,10 кв.м., що знаходиться в місті Києві і яка була продана згідно договору купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року. Згідно звіту вартість вказаної квартири на час продажу становила 670 709 грн.

15 листопада 2011 року, відповідачка за 20 000,00 доларів США придбала земельну ділянку, площею 0,0600 га, у СТ «Фізик» на території Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області (кадастровий НОМЕР_3, цільове призначення для ведення колективного садівництва), що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

13 вересня 2016 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Качельнікова С.В. з заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_6, у зв'язку з чим була заведена спадкова справа № 1118/16.

09 листопада 2016 року відповідачка також звернулася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого її чоловіка ОСОБА_6

Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 грудня 2016 року підтверджується належність 1/4 частки автомобіля марки «ToyotaCamry», 2012 року випуску, державний № НОМЕР_1, відповідачці в 1/2 частці спадкового майна, ОСОБА_6

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 2016 року 1/4 частка автомобіля марки «ToyotaCamry», 2012 року випуску, державний НОМЕР_4 від 1/2 частки спадкового майна, ОСОБА_6 належить позивачці.

Норми права, які підлягають застосуванню:

Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

У частині першій статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз статті 60 СК України підтверджує встановлення законодавцем презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, така презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до положень статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За статтею 126 ЗК України (який діяв на момент виникнення права спадкодавця на земельну ділянку) право власності на земельну ділянку посвідчувалося державними актами.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою, була придбана під час шлюбу з ОСОБА_6 Підстав визнавати майно, набуте за час шлюбу, особистою приватною власністю ОСОБА_5, не має.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання майна спільною частковою власністю та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Щодо доводів касаційної скарги:

Посилання ОСОБА_5 у касаційній скарзі на те, що судом не взято до уваги, що спірна земельна ділянка придбана нею за особисті кошти є безпідставним, оскільки останньою не надано належних та допустимих доказів про те, що спірне майно відповідно до положень статті 57 СК України було набуте нею за час шлюбу, які належали їй особисто, що могло бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська