ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2019 року  Справа № 160/851/19

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1  

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Першотравенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.01.2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першотравенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач 1), ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправними дії Першотравенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, з квітня 2017 року;

- зобов’язати Першотравенське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату та нарахування пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, починаючи з дня припинення, тобто з квітня місяця 2017 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць;

- розподілити судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2004 року перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком, однак з квітня 2017 року виплата пенсії з боку відповідача була припинена. У жовтня 2018 року позивач через законного представника звернувся до відповідача із заявою щодо причин припинення виплати пенсії, на що було отримано лист №960/04-22/29 від 13.12.2018 року, яким позивача було повідомлено, що виплату пенсії припинено, а у поновленні соціальних виплат відмовлено на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Межівської районної державної адміністрації №97 від 16.07.2018 року. Однак, позивач вважає, що відповідач діяв всупереч чинному законодавству, приймаючи рішення про припинення виплати пенсії, оскільки були відсутні підстави, передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування» для такого припинення. В обґрунтування своєї позиції також посилався на рішення Конституційного Суду України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

01.02.2019 року ухвалою суду зазначений адміністративний позов було залишено без руху (а.с. 24).

13.02.2019 року позивачем було усунуто недоліки адміністративного позову в строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України, шляхом надання доказів на усунення недоліків адміністративного позову.

21.02.2019 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі, залучено у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 15.03.2019 року та зобов’язано відповідачів надати відзив на позов (а.с. 3).

Представник відповідача 1 ухвалу суду від 21.02.2019 року отримав 05.03.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 33).

Представник відповідача 2 ухвалу суду від 21.02.2019 року отримав 26.02.2019 року, що підтверджується розпискою (а.с. 30).

Станом на дату розгляду справи судом – 15.03.2019 року відзив на позовну заяву ані від відповідача 1, ані від відповідача 2 до суду не надходили.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, а також відсутність з боку відповідача 1 та відповідача 2 будь-якого обґрунтування поважності причин не надання до суду відзиву по позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрований за адресою: вул. Морозова, б. 32, кв. 54, м. Макіївка, Донецька область, 86133, є пенсіонером за віком з 01.06.2004 року, що підтверджується копією паспорта та копією пенсійного посвідчення, наявних у матеріалах справи (а.с. 12-13, 15).

Відповідно до довідки, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації №0000437408 від 12.12.2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання позивача є вул. Молодіжна, б. 20, село Райполе, Межівський район, Дніпропетровська область, 52940 (а.с. 14).

Як вбачається із матеріалів справи, на запит позивача від 24.10.2018 року листом Межівського сектору обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №555/02-32 від 14.11.2018 року було повідомлено, що виплата пенсії проводилася за фактичним місцем проживання за період з липня 2014 року по березень 2017 року. З квітня 2017 року по листопад 2018 року виплата пенсії не проводилась. Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Межівській районної державної адміністрації (протокол від 16.07.2018 року №97) винесено рішення про відмову в поновленні соціальних виплат по причині не підтвердження факту проживання на території Межівського району (а.с. 19).

Крім того, листом Управління застосування пенсійного законодавства ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №960/04-22/29 від 13.12.2018 року додатково було повідомлено позивача, що борг до виплати за період з 01.04.2017 року по 31.07.2018 року складає 99 069,90 грн., який обліковується в органах Пенсійного фонду України, буде виплачений на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с. 20-21).

Отже, спір між сторонами виник з підстав невиплати відповідачем пенсії за період з 01.04.2017 року по 31.07.2018 року у розмірі 99 069,90 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Так, представник відповідача як на підставу для припинення виплати пенсії посилається на не підтвердження факту проживання позивача на території Межівського району.

При цьому, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії як виявлення розбіжностей при звірці бази даних внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 року по 31.07.2018 року у сумі 99 069,90 грн., без урахування вимог обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.

При цьому, суд зауважує, що не здійснюючи виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто допущення бездіяльності, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Також, суд дійшов висновку, що підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання відновити виплату та нарахування пенсії позивачу, починаючи з дня припинення, тобто з квітня місяця 2017 року, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача.

При цьому, суд зауважує, що такі вимоги повинні бути спрямовані до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на яке покладено завдання щодо здійснення призначення (перерахунки) і виплат пенсій відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 року №28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за №40/26485.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб’єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов’язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до ОСОБА_4 Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_5 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб’єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил  правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” №7 від 20.05.2013 року суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого  суб’єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій.

За приписами пункту 4 ч. 2 ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дій.

При цьому, суд вважає за необхідне задовольнити і вимогу щодо негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць, керуючись приписами ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких негайно виконуються рішення суду про, зокрема присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України  покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставного, всупереч чинному законодавству припинення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі з боку ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн., понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1266050560 від 13.02.2019 року (а.с. 3).

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись   ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263   Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Першотравенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі Першотравенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, з квітня 2017 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату та нарахування пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, починаючи з квітня місяця 2017 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплатити позивачу пенсію в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     Н.Є. Сліпець