П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 755/12050/17

Номер провадження 22-ц/824/3899/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В.В., Поліщук Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Астахової О. О., у справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання недійсним з моменту його вчинення іпотечного договору №02-10/3986 від 30 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, судові витрати стягнути з відповідачів.

Позовну заяву мотивувала тим, що 30 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Гончар Т.В. та зареєстрований в реєстрі № 2602. Вказаний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання відновлюваної лінії № 10-29/3829, укладеним між Банком та ОСОБА_4 30 листопада 2007 року.

Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_4 передав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: садовий будинок АДРЕСА_1, який складається з: садового будинку загальною площею - 389,4 кв.м, житловою площею 76,00 кв.м., споруджень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2007 року, право власності на які зареєстровані відповідно до Реєстраційного напису на правовстановлюючі документи, вчиненого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 31 травня 2007 року за реєстраційним номером 9006; та земельну ділянку, площею 0,0592 гектара, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2, виданого 09 листопада 2005 року ОСОБА_2 управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 07 грудня 2004 року ОСОБА_7 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 5415, призначена для садівництва, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_3.

У жовтні 1998 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вступили у фактичні шлюбні відносини, з моменту перебування у фактичних шлюбних відносинах останні проживали разом, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.

Відтак, нерухоме майно, що було предметом договору іпотеки належить позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Крім того, факт проживання останніх однією сім'єю без шлюбу з жовтня 1998 року по серпень 2013 року підтверджується рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/27067/13-ц від 19 листопада 2013 року.

Крім того, вищезазначеним рішенням суду визнано спільним сумісним майном подружжя земельну ділянку та садовий будинок, які були предметом договору іпотеки від 30 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Гончар Т.В. та зареєстрованим в реєстрі № 2602. В порядку поділу спільного майна подружжя за сторонами визнано право власності по Ѕ частині на вказане нерухоме майно.

Посилаючись на ст. 578 Цивільного Кодексу України та ст. 6 Закону України «Про Іпотеку» позивач вказує, що майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. При цьому, виходячи із положень ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 3 ст. 65 Сімейного Кодексу України, для укладання одним із подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) Державної реєстрації, згода другого із подружжя має бути посвідчена нотаріально, та є обов'язковою. Таким чином, згода на укладання договору іпотеки мала бути надана другим із подружжя та посвідчена нотаріально, оскільки за своєю формою договір іпотеки нерухомого майна передбачає його нотаріальне посвідчення.

Разом з тим, при укладанні вказаного договору іпотеки не було отримано згоди другого з подружжя - а саме позивача ОСОБА_3 на його укладання, що виходячи із положень ст. 215 ЦК України є наслідком визнання такого договору іпотеки недійсним з моменту його вчинення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року (а.с.95-97) позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 29 грудня 2018 року направив апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що Дніпровським районним судом міста Києва у справі №755/27067/13-ц від 19 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділу майна подружжя, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу з жовтня 1998 по серпень 2013 року, а також визнано спільним сумісним майном подружжя та поділено по Ѕ частці між сторонами нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0592 га, що розташована у АДРЕСА_1, загальною площею 389,4 кв.м., житловою площею 76 кв.м. з спорудженнями.

Таким чином, вищевказане нерухоме майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частці кожному.

Крім того, суд також проігнорував той факт, що відповідно до ст.578 ЦК України та ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного іпотечного договору, обов'язковою умовою для дійсності правочину необхідна була нотаріальна згода другого з подружжя - ОСОБА_3, однак такої згоди не дано не було. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання недійсним іпотечного договору №02-10/3986 від 30 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, без нотаріальної згоди ОСОБА_3

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2019 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подачу відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням учасників справи.

У судове засідання учасники справи та/або їх представники не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу та завершити судовий розгляд за відсутності учасників справи.

12 лютого 2019 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_2 про уточнення прохальної частини апеляційної скарги. Разом з тим, враховуючи, що дане клопотання направлено поза межами строку на апеляційне оскарження судового рішення, колегія суддів не приймає зазначене клопотання до уваги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено в ході судового розгляду, 30 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3829.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 30 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 02-10/3986, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. та зареєстрований в реєстрі № 2602 (а.с.7-10).

Предметом вищезазначеного договору іпотеки є передача в іпотеку наступного нерухомого майна:

- садового будинку АДРЕСА_1, загальною площею - 389,4 кв.м, житловою площею 76,00 кв.м., споруджень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2007 року, право власності на які зареєстровані відповідно до Реєстраційного напису на правовстановлюючі документи, вчиненого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 31 травня 2007 року за реєстраційним номером 9006;

- земельної ділянки, площею 0,0592 га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_2, виданого 09 листопада 2005 року ОСОБА_2 управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 07 грудня 2004 року ОСОБА_7 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 5415, призначена для садівництва, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_3.

За п. 1.6 договору іпотеки ОСОБА_4 як Іпотекодавець гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

07 жовтня 2008 року та 09 листопада 2011 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено зміни до іпотечного договору щодо переоцінки предмета іпотеки та порядку виконання зобов'язнь визначені п.п. 1.4.1 та 1.4.2 Іпотечного договору. (а.с. 11-13)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у цивільній справі № 755/27067/13 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя задоволено, встановлено факт проживання сторін однією сім'єю без шлюбу з жовтня 1998 року по серпень 2013 року. Визнано земельну ділянку, площею 0,0592 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, спільним сумісним майном подружжя. Визнано садовий будинок АДРЕСА_1, який складається з: садового будинку, що позначений на плані літерою «А», загальною площею 389,4 кв.м., житловою площею 76 кв.м., та споруджень, позначених на плані «№1-3», І», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спільним сумісним майном подружжя. В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частині вищевказаних об'єктів нерухомого майна, за кожним (а.с.18-19).

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у встановленому законом порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 30 листопада 2013 року.

Під час розгляду вищезазначеної цивільної справи встановлено, що відповідної письмової, нотаріально посвідченої заяви - згоди ОСОБА_3 на укладання оспорюваного договору іпотеки від 30 листопада 2007 року позивач не надавала. Дана обставина визнавалась сторонами, не викликала у суді першої інстанції обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. А тому в силу положень ч.1. ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Залишаючи без задоволенні позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 лютого 2014 року, реєстраційною службою Головного управління юстиції у міста Києві зареєстровано заяву позивача ОСОБА_3 про реєстрацію за нею на праві спільної власності Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_1 та на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (дата реєстрації - 25 лютого 2014 року). Наведене свідчить про те, що ОСОБА_3 дізналась та/або мала дізнатись про наявність обтяження на зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки №02-10/3986, укладеного 30 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4

Разом з тим, з даним позовом щодо оскарження договору іпотеки з підстав ненадання нею згоди на його укладення, остання звернулась лише 07 серпня 2017 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою відмови в позові.

Більше того, ОСОБА_3 та її представник не звертались із заявами про поновлення процесуального строку, причин поважності його пропуску не наводили, що є самостійною підставою відмовити в позові саме у зв'язку зі спливом строків позовної давності.

Разом з тим, суд першої інстанції також дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного іпотечного договору ОСОБА_4 діяв недобросовісно, оскільки він не повідомив Банк про проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 та гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, у тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, за змістом ст. ст. 572, 575, Цивільного Кодексу України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель (відповідач 1), має права в разі невиконання боржником (відповідач 2) забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову особою, право якої порушене, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 лютого 2014 року, реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано заяву позивача ОСОБА_3 про реєстрацію за нею на праві спільної власності Ѕ частини садового будинку за адресою: місто Київ, СТ «Радист», Дніпровський район, вул. Садова, 2, земельна ділянка, 12 та на Ѕ частини земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої за адресою: місто Київ, СТ «Радист», Дніпровський район, вул. Садова, 2, земельна ділянка 12. Дата та час державної реєстрації: 25 лютого 2014 року (а.с.14-17).

Таким чином, саме з 25 лютого 2014 року позивач ОСОБА_3 дізналась та/або могла дізнатись про наявність обтяження на вказане нерухоме майно на підставі оспорюваного договору іпотеки, укладеного 30 листопада 2007 року між відповідачами Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 № 02-10/3986.

Разом з тим, із позовом про оспорювання вказаного договору іпотеки з підстав не надання нею згоди на його укладання, позивач звернулась до суду лише 07 серпня 2017 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності.

Крім того, ОСОБА_3 та/або її представник, діючий від імені останньої та в її інтересах, не звертались із заявою про поновлення пропущеного строку на звернення з даним позовом, з наведенням поважності причин його пропуску.

В свою чергу, відповідач у суді першої інстанції порушив питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності для відмови в позові.

У зв'язку з наведеними вище обставинами, проаналізувавши норми діючого законодавства України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність відмовити ОСОБА_3 в позові з підстав пропуску нею строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Втім, колегія суддів не може не погодитись з висновками суду в частині того, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

У даному випадку, в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 не повідомив Банк про проживання однією сім'єю із ОСОБА_3 Більше того, як вбачається з п.1.6 іпотечного договору, він гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. Таким чином, можна дійти висновку, що при укладанні оспорюваного іпотечного договору ОСОБА_4 діяв недобросовісно, крім того, не отримував згоди на укладення іпотечного договору другого з подружжя - ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги в даному випадку зводяться, в основному, до того, що вищевказане нерухоме майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частці кожному, а отже на момент укладення оспорюваного іпотечного договору обов'язковою умовою для дійсності правочину необхідна була нотаріальна згода другого з подружжя - ОСОБА_3, однак такої згоди надано не було. Наведене, на думку скаржника, не врахував суд першої інстанції, чим порушив норми матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції, встановивши в повному обсязі фактичні обставини справи, з вірним застосуванням норм матеріального права, не порушуючи норми процесуального права, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення та відмовив ОСОБА_3 в задоволенні її позову про визнання недійсним договору іпотеки з підстав пропуску нею строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складене 14 березня 2019 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: В.В. Саліхов

Н.В.Поліщук