ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/4191/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Журавель В.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Мельничука В.В.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року (розглянута у порядку письмово провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 26 листопада 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дії, скасування висновку та наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП у Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму та скасувати висновок від 30 жовтня 2017 р. та наказ № 2032 від 15 листопада 2017 р. про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, якими позивачу призначено та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі, меншому 200-кратного прожиткового мінімуму;

- зобов'язати відповідача скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, з урахуванням виплаченої допомоги в розмірі 144000 грн. 00 коп. в загальному розмірі 176000 грн. 00 коп.;

- зобов'язати відповідача надати протягом місяця з дня набрання рішення законної сили звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 26 січня 2016 р. звільнений з поліції за станом здоров'я, має втрату 70% працездатності, є інвалідом ІІ групи, захворювання пов'язане з проходженням служби в міліції.

Вважає, що за таких обставин він має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" та абзацу 3 пункту 15 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму.

Стверджує, що відповідачем без урахування обставин, які визначені в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 р., було складено висновок та видано наказ про виплату допомоги в 90-кратному розмірі прожиткового мінімуму, а не в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, чим порушив права позивача.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таеу, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що відповідно до наявних в цій адміністративній справі рішень суду першої та апеляційної інстанції в адміністративній справі № 357/522/17 встановлено, що у період з 13 лютого 1995 р. по 6 листопада 2015 р. позивач проходив службу в органах внутрішніх справ - в ГУ МВС України в Київській області.

Із 7 листопада 2015 р. на підставі наказу №1о/с від 7 листопада 2015 р. позивача зараховано на службу в Головне управління Національної поліції в Київській області. Із 26 січня 2016 р. позивача - заступника начальника Білоцерківського відділу поліції - начальника кримінальної поліції, звільнено зі служби в поліції.

Згідно з свідоцтвом про хворобу № 53/Зв від 21 січня 2016 р. захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а згідно з копією довідки МСЕК серії АВ № 0198477 із 18 липня 2016 р. позивачу встановлено другу групу інвалідності від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. У позивача ступінь втрати професійної працездатності становить 70 %.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 р. в адміністративній справі № 357/5212/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії позов задоволено. Зокрема, було визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у проведені виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням групи інвалідності ОСОБА_2 та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням групи інвалідності в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 р. в цій адміністративній справі № 357/5212/17 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Київській області задоволено частково, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року скасовано в частині про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням групи інвалідності в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб. Прийнято в цій частині нову постанову, а саме: "Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Київській області повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 як інваліду ІІ групи, захворюванням якого пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти відповідне рішення за його заявою від 5 квітня 2017 р.". В решті постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Постанова набрала законної сили 7 вересня 2017 р.

За результатом повторного розгляду заяви позивача від 5 квітня 2017 р. про виплату одноразової грошової допомоги, позивачем отримано лист відповідача № 29/Г-821 від 23 липня 2018 р., до якого додано копію висновку від 30 жовтня 2017 р. та копію витягу з наказу № 2032 від 15 листопада 2017 р. про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Як вбачається з висновку від 30 жовтня 2017 р. та з витягу з наказу № 2032 від 15 листопада 2017 р., відповідачем нараховано позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 144000 грн. 00 коп., що становить 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Позивач не погоджується із розміром нарахованої одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо вимоги про нарахування одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму, колегія суддів зазначає наступне.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України від 2 липня 2015 р. № 580-VIII "Про Національну поліцію".

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 р. № 565-XII "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію" постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. затверджено Порядок № 850.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07 листопада 2015 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

Разом з тим, за змістом пункту 15 Прикінцевих положень Закону України "Про Національну поліцію України" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Згідно з частиною 2 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 99 Закону України "Про Національну поліцію" розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, у разі визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону України "Про Національну поліцію", наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Судом встановлено, що 7 листопада 2015 р. позивача прийнято на службу до Національної поліції, тобто, з цієї дати на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України "Про Національну поліцію", а порядок та умови призначення одноразової грошової допомоги із січня 2016 р. урегульовано Порядком № 4.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2016 року №916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Підпунктом 4 пункту 5 розділу 1 Порядку № 4 роз'яснено значення терміну "пов'язаного з проходженням служби в поліції", що визначає випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського. Так, пов'язаною з проходженням служби в поліції (пункти 4, 6 частини першої статті 97 Закону) є обставина, яка виникла внаслідок отриманого захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

Предметом спору у цій справі є визначення розміру одноразової грошової допомоги та застосування норм матеріального права щодо виплати цієї допомоги особам, що проходили службу в органах внутрішніх справ або в поліції, в залежності від дати їх звільнення, органу, в якому вони проходили службу, та дати встановлення інвалідності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як відповідно до Порядку № 850, так і відповідно до Порядку № 4, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції чи поліції інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як установлено, позивач отримав статус інваліда ІІ групи 18 липня 2016 р. по захворюванню, пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Отже із 18 липня 2016 р. на підставі приписів пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 4 у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

За змістом підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 99 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Оскільки позивачу з 18 липня 2016 р. встановлено IІ групу інвалідності в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тобто після звільнення останнього з органів Національній поліції та у період коли діяв Закон України "Про Національну поліцію", то позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 99 Закону України "Про Національну поліцію".

З огляду на зазначене, оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції в Київській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України "Про Національну поліцію", у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 4.

Надаючи оцінку твердженням позивача про те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги саме в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму згідно з Порядком №850 та на підставі статті 23 Закону України "Про міліцію" і абзацу 3 пункту 15 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначене вище посилання є помилковим та вказує на те, що згідно з пунктом 15 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

На підстаіввище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку , що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України "Про Національну поліцію".

У зв'язку з цим зауважує, що позивачу підлягає нарахуванню і виплаті одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом України "Про Національну поліцію", а не Законом України "Про міліцію", оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби в Національній поліції України.

Це означає, що одноразова грошова допомога позивачу має визначатись на підставі норм Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №4.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 5 червня 2018 р. у справі № 810/2646/16, від 31 липня 2018 р. у справі № 761/22895/17 і відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин (встановлення позивачу інвалідності та звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги) та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Щодо посилання позивача на неврахування відповідачем обставин, викладених в судових рішеннях, колегія суддів зазначає наступне.

Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було враховано всі обставини та вірно виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 р.: висновком від 30 жовтня 2017 р. та протоколом № 9 від 30 жовтня 2017 р. вирішено призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу у сумі 144000 грн., а 15 листопада 2017 р. видано наказ № 2032 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, зокрема щодо заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції Білоцерківського відділу поліції ГУ НП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_2.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем вже виконано наказ № 2032 від 15 листопада 2017 р,. згідно з яким позивачу призначено 144000 грн. 00 коп. одноразової грошової допомоги.

Ця інформація підтверджується платіжним дорученням № 5652 від 21 червня 2018 р. та інформаційним витягом Ощадбанку, згідно з яким позивач 22 червня 2018 р. отримав 144000 грн. 00 коп.

Як встановлено, при вирішенні питання про застосування норм законодавства для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги відповідачем правильно застосовано положення Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС України від 11 січня 2016 р. № 4 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського".

Таким чином, встановлено, що наказ від 30 жовтня 2017 р. та наказ № 2032 від 15 листопада 2017 р. Головного управління Національної поліції в Київській області про призначення одноразової грошової допомоги позивачу у розмірі 144000 грн. 00 коп., що дорівнює 90-кратному прожитковому мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності позивачу, прийнято відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, здійснюючи нарахування одноразової грошової допомоги, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розмір виплати вказаної допомоги, та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у передбаченому чинним законодавством розмірі не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки відмовлено у задоволенні позову, то зазначена вимога задоволенню тж не підлягає.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 14 березня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.П. Мельничук