Справа № 496/2216/18

Провадження № 2/496/499/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого суді – ОСОБА_1

при секретарі – Кузьміній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить суд визнати договір позики від 03.04.2004 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - недійсним в наслідок його фіктивності. Свої вимоги мотивує тим, що у 2004 року ОСОБА_2 познайомилась з ОСОБА_4. З 2006 року вони почали проживати у цивільному шлюбі. У 2009 році накопивши певну суму коштів, позивачка разом з ОСОБА_4 вирішили придбати власне житло і 25.12.2009 року відповідач ОСОБА_4 підписав з ОСОБА_5 договір про відступлення прав вимоги інвестора. При цьому, квартира була придбана за спільні кошти подружжя, договір інвестування було оформлено на ім’я ОСОБА_4. На момент оформлення договорів на придбання квартири, у позивачки та ОСОБА_4 були відсутні кошти в повному обсязі для виплати інвестиційного внеску за квартиру, а тому, 25.06.2010 року було сплачено перший внесок у розмірі 172 800 грн., а решта суми виплачувалась на умовах розстрочки помісячно рівними частинами (по 10000 грн.) за період з 16.07.2010 по 20.04.2011 року. Після виплати грошових коштів за квартиру в повному обсязі та по завершенню будівництва, на підставі акту приймання – передавання об’єкту будівництва передало ОСОБА_4 квартиру, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. генерала Бочарова, 44А кв. 176. Згодом 27.08.2016 року ОСОБА_4 під час сварки вигнав позивачку з квартири, а 08.09.2016 року ОСОБА_4 взагалі змінив замки на вхідних дверях до квартири. В зв’язку з чим, позивачка звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права, оскільки в період спільного проживання сторонами було спільно нажито майно, до якого окрім спірної квартири відноситься також побутова техніка, меблі тощо. Так рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 24.05.2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод у користуванні власністю, було задоволено. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу за результатом розгляду якої, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24.05.2017 року було скасовано. Під час розгляду судом вищезазначеної справи, ОСОБА_4 надав до суду пояснення, в яких посилався на те, що спірну квартиру ним було придбано на власні кошти, які ним було отримано в борг від ОСОБА_3 На підтвердження ОСОБА_4 надав копію рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.03.2017 року, яким було задоволено позов ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 Вказана обставина, та зокрема розписка від 03.04.2004 року мала значення під час розгляду Апеляційним судом Одеської області, оскільки скасовуючи рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24.05.2017 року, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність у ОСОБА_4 власних коштів на придбання спірної квартири. Наведені обставини свідчать про те, що правочин вчинений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в значній мірі вплинув на права та інтереси ОСОБА_2 В зв’язку з тим, що за період з 2006 по 2016 роки, доки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім’єю, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу. За весь час спільного проживання, включно до 2016 року ОСОБА_4 жодного разу не згадував про існування у нього невиконаних боргових зобов’язань перед ОСОБА_3 наведені обставини у своїй сукупності дають позивачці обґрунтовані підстави вважати, що розписка від 03.04.2004 року яка видана ОСОБА_4 ОСОБА_3 на підтвердження укладання договору позики не свідчить про реальне вчинення сторонами правочину, а вказує на штучне створення відповідачами фіктивного доказу, який було використано для ведення суду в оману під час розгляду справи Комінтернівським районним судом Одеської області, вказаною розпискою були порушені права ОСОБА_2, в зв’язку з чим, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом

В судовому засіданні, позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити. Також позивачка надала, в якості свідка, наступні пояснення, що в 2004 році вона познайомилась з ОСОБА_4, з 2006 року вони стали проживати однією сім’єю. В 2010 році вони склали договір переуступки квартири. Стороною в договорі інвестування був ОСОБА_4 В 2011 році вони засилилися до купленої квартири, та почали там робити ремонт. В 2016 році, між ними виник конфлікт, після якого ОСОБА_4 вигнав з квартири ОСОБА_2, замінивши замки. Після чого вона звернулась до Комінтернівського районного суду Одеської області, для поділу майна. Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволенні. Постановою Апеляційного суду Одеської області рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, було скасовано. Про існування спірного договору, вона ніколи не знала та не чула. Про розписки вона також нічого не знала та не чула про таке від ОСОБА_4 ніяких грошових коштів в квартирі вона не бачила.

ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, але надав до суду відзив та пояснення, відповідно до якого, він просив в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а також пояснив наступне, що грошові кошти він отримав у борг у ОСОБА_3, до знайомства з ОСОБА_2, у розмірі 80000 доларів США, даний факт було встановлено рішенням Біляївського районного суду Одеської області. Вказані кошти звергалися ним, для купівлі майна, а саме квартири, яку він сам обирав де і коли купувати, на що в майбутньому він витратив грошові кошти взяті в борг у ОСОБА_3. Як вказує в своєму відзиві ОСОБА_4, боргові зобов’язання перед ОСОБА_3, ним на даний час виконанні. ОСОБА_4 в своєму відзиві вважає, що вказане в позові питання не стосується предмету доказування, так як факт отримання грошових коштів було встановлено рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16.03.2017 року.

ОСОБА_3 в судове засідання також не з’явилась, надавши до суду заву, відповідно до якої вона просила в задоволенні позову відмовити, а також надала пояснення, що з ОСОБА_4 та його сім’єю, вона знайома дуже багато років. Мати ОСОБА_4, в скрутний час допомагала їй та її родині, а тому коли до неї звернувся ОСОБА_4 та просив надати кошти в борг, вона погодилась. В свою чергу ОСОБА_4 надав їй розписку про отримання ним від неї грошових коштів на відповідну суму. Після того як сплинули строки на повернення грошових коштів, вона звернулась до ОСОБА_4 з вимогою повернути борг, але отримала відповідь, що на даний час він не має грошових коштів та не може повернути борг, та просив ОСОБА_3 почекати, відкладаючи момент повернення коштів на більш пізню дату. Вказана поведінка ОСОБА_4 змусила ОСОБА_3А, звернутися до суду за захистом своїх прав до суду, який задовольнив поданий позов. Отримавши рішення суду та виконавчі листи, ОСОБА_3 не звернула їх до виконання, в зв’язку з тим, що на сьогоднішній день, їй необхідно було при подачі виконавчого листа сплатити виконавчий збір, сума якого в ОСОБА_3 немає, в зв’язку з чим, вона була вимушена накопичити необхідну суму. При цьому ОСОБА_4 запевняв ОСОБА_3, що обов’язково поверне борг. В кінці 2018 року ОСОБА_4 повернув ОСОБА_3 грошові кошти в повному обсязі, в свою чергу ОСОБА_3 повернула ОСОБА_4 розписку від 03.04.2004 року. В зв’язку з чим, ОСОБА_3А, вважає, що зобов’язання які виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ніяким чином не порушує права ОСОБА_2, тому вважає, що позов є необґрунтованим, тому просить відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Комінтерніського районного суду Одеської області від 24.05.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного сумісного майна чоловіка та жінки, що проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу було задоволено.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 26.04.2018 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області було скасовано, та постановлене нове рішення, відповідно до якого в задоволенні позову було відмовлено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно рішення Біляївського районного суду Одеської області, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 було стягнуто грошові кошти у розмірі 2166360 грн., рішення набрало законної сили та не оскаржувалось в вищих інстанціях.

Виходячи з пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_3 грошові кошти були взяті в борг, ще до знайомства позивачки та ОСОБА_4, тому суд вважає, що розписка ніяким чином не могла порушувати права позивачки.

Положеннями ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч.3 вказаної статті, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо недоведеності вимог ОСОБА_2, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 141, 263, 264 ЦПК України, ст.ст. 203-205, 1046, 1047, 1051 ЦК України, суд,

                                                ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 березня 2019 року.

Суддя                                                Драніков С.М.