Ухвала

13 березня 2019 року

м. Київ

справа №676/4989/17

провадження №61-4412ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

Висоцької В. С. розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, змінення формулювання підстави звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2), у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 11 жовтня 2016 року

по 30 червня 2017 року у розмірі 23 700 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 74 560 грн, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, поновити строк на звернення до суду із позовними вимогами щодо зміни формулювання підстав звільнення, визнати незаконним звільнення з 30 червня 2017 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та змінити формулювання причини звільнення з пункту 4 статті 40 на пункт 1 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади медичної сестри ФОП ОСОБА_2 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_3 з посади медичної сестри ФОП ОСОБА_2 з 30 червня 2017 року з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 1 статті 36 КЗпП України. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 23 700 грн з урахуванням податків, обов'язкових зборів та платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24 000 грн, 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 762 грн. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу у за один місяць у розмірі 3 200 грн допущено до негайного виконання.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вимог відмовлено.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі змінено, зменшивши суму заборгованості по заробітній платі до

22 785,70 грн; в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судового збору змінено, зменшено суму судового збору до 857,64 грн. Компенсовано ФОП ОСОБА_2, сплачений нею судовий збір в розмірі 1 005,53 грн за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року, ФОП ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2019 року п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 960 500 грн (1 921 * 500).

Предметом спору в даній справі є вимоги як майнового характеру - стягнення коштів, так і немайнового характеру - щодо зміни формулювання підстав звільнення.

Вимоги майнового характеру,108 260 грн, станом на 01 січня 2019 року не перевищують п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 960 500 грн (1 921 * 500).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність та прийшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Вказівка в резолютивній частині постановиХмельницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у малозначній справі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня

1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, змінення формулювання підстави звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. С. Висоцька