ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5849/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Павліша О.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5272-13 від 19.04.2017 в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 7991,85 грн.;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5273-13 від 19.04.2017 року в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 20096,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки податковим органом було зроблено неправильний розрахунок розміру податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за базовий період 2016 рік. Зокрема, позивач звертав увагу на те, що відповідачем застосовані більші ставки податку, ніж встановлені рішенням Старояричівської сільської ради, у зв'язку з чим спірні повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою від 06.12.2018 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 17.12.2018 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 19.12.2018 року відкрито провадження та призначено підготовче засідання у справі на 29.01.2019 року.

29.01.2019 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.02.2019 року.

19.02.2019 року оголошено перерву у судовому засіданні до 07.03.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та винесені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні. Також представник відповідача зазначив, що позивач не звертався до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд оскаржуваних податкових повідомлень-рішень згідно ст.56 Податкового кодексу України, якою передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

28.02.2019 року позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій вказує, що рішенням №1 від 14.07.2015 року Старояричівська сільська рада встановила розмір податку для об'єкта нежитлової нерухомості, які використовуються, як склади 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м оподаткованої площі, за інші приміщення у розмірі 0,5%. Позивач також зазначає, що він не заперечує свого обов'язку по сплаті податку за нерухомість, але визнає його розмір 0,1 %, що відповідає 2232,91 грн за площу 1620,4 кв.м. та 887,98 грн за площу 644,4 кв.м.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд виходив з наступного.

ОСОБА_3 є фермером і спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарської продукції.

Згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно, ОСОБА_3 на праві власності належать:

-нежитлова будівля (телятник), поз.1 А-1, загальною площею 1620,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

-нежитлова будівля (телятник) А-1, загальною площею 644,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

19.04.2017 року Головним управлінням ДФС у Львівській області прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Ф":

-від 19.04.2017 №5272-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2016 рік на суму 8879,83 грн.;

-від 19.04.2017 №5273-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2016 рік на суму 22329,11 грн

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладений обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Статтею 266 Податкового кодексу України врегульовані питання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств

Положеннями підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України зазначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Судом встановлено, що у податковий (звітний) період - 2016 рік позивач був власником об'єктів нежитлової нерухомості, у зв'язку з чим, він, в розумінні положень Податкового кодексу України, є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції 2017 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування

Відповідно до п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом встановлено, що при визначенні податкових зобов'язань податковий орган безпідставно застосував ставку податку на рівні 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2016 року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням №1 від 14.07.2015 року Старояричівською сільською радою встановлено розмір податку для об'єктів нежитлової нерухомості, які використовуються як склади 0,1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м оподаткованої площі, а за інші приміщення у розмірі 0,5 відсотка.

Таким чином, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень, органом місцевого самоврядування на базовий податковий (звітний) період 2016 рік встановлена ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві власності належать нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, загальною площею 1620,4 кв.м, та нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, загальною площею 644,4 кв.м,, яке позивач використовує, як складські приміщення, що підтверджується довідкою ВК Старояричівської сільської ради №199 від 26.02.2019 року.

Станом на 01.01.2016 року мінімальна заробітна плата в Україні становила 1378 грн., а відтак, податок за один квадратний метр площі становить 1378,00 грн.

З урахуванням вказаної ставки у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування сума податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за площею 1620,4 кв.м. становить 2232,91 грн. та за площею 644,4, кв.м. становить 887,98 грн

Враховуючи наведене, відповідачем неправомірно застосовані більші ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, ніж встановлені рішенням Старояричівської сільської ради, у зв'язку з чим спірні повідомлення-рішення підлягають частковому скасуванню.

При вирішенні даного спору, суд також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену в рішеннях від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України».

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобовязання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу повязана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав та при прийнятті оскаржуваних рішень не врахував рішення органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень.

Позов слід задоволити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5272-13 від 19.04.2017 в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 7991,85 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5273-13 від 19.04.2017 року в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 20096,20 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.14, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5272-13 від 19.04.2017 в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 7991,85 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №5273-13 від 19.04.2017 року в частині визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в розмірі 20096,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700) судовий збір у сумі 704,80 грн. на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13 березня 2019 року.

Суддя Крутько О.В.