Дата документу 06.03.2019 Справа № 334/4437/14-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/4437/14 Головуючий у 1 інстанції Мусієнко Н.М.

Провадження № 22-ц/807/1010/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року у справі за поданням начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх обов'язків,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року начальник Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх обов'язків.

В поданні зазначав, що на виконанні у Орджонікідзевского відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3933/11 від 07.08.2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк" заборгованості у розмірі 1264159,42грн.

13.08.2013 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та направлена сторонам виконавчого провадження для відома та виконання. Рішення у строк для самостійного виконання не виконане.

Боржником борг у добровільний строк не сплачено.

Просив суд обмежити тимчасово обмежити право ОСОБА_3 на виїзд з території України до виконання ним своїх зобов'язань за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.09.2012 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року подання задоволено.

Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу боржника ОСОБА_3 до виконання ним своїх обов'язків.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції повністю, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні подання відмовити.

Головним державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Задовольняючи подання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3 до виконання ним своїх обов'язків, суд першої івнтснації виходив з з наявності у ОСОБА_3 невиконаних зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на виконанні в Орджонікідзевському (Вознесенівському) відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3933/11 від 07.08.2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь AT „Брокбізнесбанк"" заборгованості у розмірі 1264159,42грн. 13 серпня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та направлена сторонам виконавчого провадження для відома та виконання. Рішення у строк для самостійного виконання не виконане. На сьогоднішній день боржником сума боргу не сплачена, рішення суду у добровільному порядку не виконується.

Відповідно до положення ст. 377-1 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених Законом України „Про виконавче провадження", неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі ст.6 Закону України „Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України" громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених закон випадках або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань.

Крім того, судом встановлено, що згідно Акту № 393/6, що міститься у матеріалах справи, ОСОБА_3 відмовився відчиняти двері і спілкуватися з державним виконавцем щодо виконання покладених на нього зобов'язань судовим рішенням (а.с. 6).

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у ОСОБА_3 існують невиконані зобов'язання щодо виконання рішення суду. На теперішній час зобов'язання ОСОБА_3 - не виконанні, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення подання.

ОСОБА_3 не надав суду доказів того, що зобов'язання з примусового виконання виконавчого листа №2-3933/11 від 07.08.2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь AT „Брокбізнесбанк"" заборгованості у розмірі 1264159,42грн. на теперішній час виконані.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування чи зміни при апеляційному розгляді не встановлено.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення подання.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 березня 2019 року.

Головуючий:

Судді: