Ухвала

07 березня 2019 року

м. Київ

справа № 592/2710/17

провадження № 61-3899ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», подану представником Мусійченком Данилом Леонідовичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року.

Позовна заява мотивована тим, що предметом угоди є розстрочення боргу за кредитним договором від 24 березня 2008 року № SAMDN56000020593830, проте єдиним договором з цим номером є договір, який він укладав відповідно до заяви від 16 квітня 2008 pоку, заборгованість по якому є предметом угоди. Відповідно до його заяви ОСОБА_2 24 березня 2008 року була надана кредитна карта «Универсальна, 55 днів льготного периоду». Угодою передбачена реструктуризація його заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням протягом дії договору умов щодо погашення боргу в розмірі 12 300,93 грн, з якої предметом угоди стали 11 948,07 грн боргу на умовах розстрочення до 22 лютого 2019 року та фактично прощення відсотків на 347,71 грн, комісії на 5,15 грн. ОСОБА_2 в уточнених позовних вимогах зазначав про те, що з висновку судової почеркознавчої експертизи йому стало відомо, що підпис від його імені на даній угоді вчинено не ним а іншою особою, тому він не мав вільного волевиявлення на її укладання.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року, укладену між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк»недійсною.

Постановою Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2018 року змінено. Визнано нікчемним договір - Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року, сторонами якого зазначені Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2

У лютому 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через свого представника Мусійченка Д. Л. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі євизнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року.

Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому є малозначною в силу своїх властивостей.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки зазначена касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому увідкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником Мусійченком Данилом Леонідовичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 лютого 2016 року.

Додані до скарги матеріали повернути заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. О. Кузнєцов