Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" червня 2007 р. Справа № АС-40/34-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Токар М.В., суддя Сіверін В.І.
при секретарі Саутенко К.О.
за участю представників сторін:
позивача –Боледзюк В.М. дов. від 25.01.2007 р.,
відповідача - Літовченко В.М. дов. №25/16/4148 від 08.06.2004 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 978Х/1-10) на постанову господарського суду Харківської області від 09.02.2007 року по справі №АС-40/34-07
за позовом Дочірнього підприємства “Дослідний завод Державного наукового центру лікарських засобів “ДАК “Укрмедпром”, м. Харків
до Контрольно - ревізійного управління в Харківській області, м. Харків
про визнання протиправними дій та визнання відсутності компетенції
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2007 року по справі №АС-40/34-07 (Хотенець П.В.) позов задоволено. Визнано протиправними дії Контрольно-ревізійного управління в Харківській області, а саме проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Дочірнього підприємства "Дослідний завод Державного наукового центру лікарських засобів" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром". Визнано відсутність компетенції (повноважень) органів Державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення державного фінансового контролю шляхом проведення державного фінансового аудиту та/або інспектування у формі ревізії фінансово-господарської діяльності Дочірнього підприємства "Дослідний завод Державного наукового центру лікарських засобів" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром".
Відповідач із постановою суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та не відповідність висновків, викладених у рішенні суду фактичним обставинам справи.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначив, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржена постанова прийнята при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, вона є обґрунтованою і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі позивач просить суд постанову господарського суду Харківської області від 09 лютого 2007 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправними дії Контрольно-ревізійного відділу в м. Харкові щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства позивача та визнати відсутність компетенції (повноважень) органів Державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення державного фінансового контролю шляхом проведення державного фінансового аудиту та/або інспектування у формі ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він не є суб'єктом державного сектору економіки або підприємством, яке отримує (отримувало в періоді, який планується до перевірки) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовує (використовувало у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно і тому відповідно не входить до переліку суб'єктів, що підлягають перевірці органами контрольно-ревізійної служби.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дії Контрольно-ревізійного відділу в м. Харкові щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства позивача виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року встановлено, що право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Як вбачається з матеріалів справи, про проведення планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року відповідач повідомив позивача повідомленням від 04 січня 2007 року за № 123-15/01.
Відповідно до відтиску штампу поштового відділення зв'язку на конверті, вказане вище повідомлення про проведення планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності на ДП "ДЗ ДНЦЛЗ" ДАК "Укрмедпром" було відправлене Контрольно-ревізійним відділом в м. Харкові 10 січня 2007 року.
Як вбачається з листа Харківського поштампу від 15.06.07р. рекомендований лист №04341752 на адресу позивача надійшов до відділення поштового зв’язку 11.01.07р. та був вручений представнику позивача 11.01.07р.( зареєстровано позивачем 15 січня 2007 року за вх. № 04/3).
В повідомлені вказано, що ревізію на ДП "ДЗ ДНЦЛЗ" ДАК "Укрмедпром" буде проведено відповідачем в період з 15 січня 2007 року по 16 лютого 2007 року.
15 січня 2007 р. згідно з направленням № 88 Контрольно-ревізійного відділу в м. Харкові для проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності на ДП "ДЗ ДНЦЛЗ" ДАК "Укрмедпром" прибув Головний контролер-ревізор Гузеватий Геннадій Віталійович.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідачем були порушені вимоги щодо порядку проведення перевірок, а саме стосовно строку повідомлення про проведення перевірки, а тому правові підстави приступати до здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача у відповідача були відсутні.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача про визнання відсутності компетенції (повноважень) органів Державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення державного фінансового контролю шляхом проведення державного фінансового аудиту та/або інспектування у формі ревізії фінансово-господарської діяльності Дочірнього підприємства "Дослідний завод Державного наукового центру лікарських засобів" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром", виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 08 вересня 2000 року Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про реорганізацію державних підприємств та передачу їх майна до статутного фонду ДАК "Укрмедпром" № 213 було прийнято рішення реорганізувати державні підприємства за переліком, що наданий в додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості" № 897 від 05 червня 2000 року та створити шляхом перетворення дочірні підприємства ДАК "Укрмедпром". Також зазначеним Наказом Міністерства охорони здоров'я України було визнано, що дочірні підприємства ДАК "Укрмедпром" є правонаступниками майнових прав та обов'язків державних підприємств, на базі яких вони утворені. Відповідно до Статуту Позивача:
- п.1.1: Дочірнє підприємство "Дослідний завод Державного наукового центру лікарських засобів" є ... заснованим Державною акціонерною компанією "Укрмедпром" згідно з Законами України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про власність" та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 897 "Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості" та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08 вересня 2000 року № 213 "Про реорганізацію державних підприємств та передачу їх майна до статутного фонду ДАК "Укрмедпром".
- п.1.2: Засновником Дочірнього підприємства (надалі Підприємство) є Державна акціонерна компанія "Укрмедпром" .., надалі - "Засновник", яка створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 897 "Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості".
- п.1.3: Підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованого Дослідного заводу Державного наукового центру лікарських засобів.
- п. 4.2: Майно підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, яке належить йому на праві повного господарського відання, в межах, що не суперечать чинному законодавству, меті діяльності Підприємства, вимогам Засновника та цьому Статуту;
- п. 4.4: Статутний фонд Підприємства утворюється за рахунок переданих засновником Підприємству на праві господарського відання основних засобів, обігових коштів, нематеріальних активів та інших цінностей, що є власністю Засновника.
Таким чином, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості" № 897 від 05 червня 2000 року та Наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про реорганізацію державних підприємств та передачу їх майна до статутного фонду ДАК "Укрмедпром" № 213 від 08 вересня 2000 року, Державне підприємство "Дослідний завод ДНЦЛЗ", м. Харків, було реорганізоване (перетворене) в дочірнє підприємство ДАК "Укрмедпром" - ДП "ДЗ ДНЦЛЗ" ДАК "Укрмедпром".
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач є дочірнім підприємством ДАК "Укрмедпром", яке створене на базі відокремленої частини його майна.
Згідно з положеннями частини 1 статті 12 Закону України "Про господарські товариства" № 1576 від 19 вересня 1991 року господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Таким чином, згідно з положеннями законодавства, майно, передане засновниками (акціонерами) до статутного фонду господарського товариства, в тому числі й акціонерного, є власністю господарського товариства.
З 01 січня 2004 року вступив в дію Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.
Згідно з положеннями Конституції України та статей 325, 326, 327 Цивільного кодексу України право власності в залежності від суб'єктів права поділяється на право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.
Відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Відповідно до статті 115 Цивільного кодексу України та статті 85 Господарського кодексу України господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Згідно статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" № 1201 від 18 червня 1991 року (в редакції, що була чинною на дату створення ДАК "Укрмедпром"), акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Згідно статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" № 3480-І\/ від 23 лютого 2006 року, акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Згідно частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таким чином, корпоративними правами у відношенні акціонерного товариства володіють особи, які є власниками акцій, емітованих цим господарським товариством, тобто його учасники (акціонери).
Таким чином, форма права власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і форма права власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, є різними поняттями, оскільки акції та майно є окремими об'єктами права власності. Тому поняття "власник майна" та "власник корпоративних прав" не є тотожними і не означають, що власник корпоративних прав є в той же час і власником майна.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи). При цьому державний фінансовий контроль здійснюється у формі державного фінансового аудиту та інспектування (у формі ревізій).
Згідно приписів статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є: суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, та суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Отже, законодавством України чітко визначено перелік суб'єктів, щодо яких органи державної контрольно-ревізійної служби мають повноваження (компетенцію) проводити державний фінансовий контроль фінансово-господарської діяльності. Такими суб'єктами є: міністерства та інші органи виконавчої влади; державні фонди; бюджетні установи, суб'єкти, що діють на основі лише державної власності; суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; підприємства та організації, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.
Статтею 75 Господарського кодексу України встановлено особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств та передбачено, що державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Однак, відповідачем не було надано суду доказів про те, що позивач був зобов'язаний приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми.
Крім цього, слід зазначити, що позивач не належить до числа розпорядників державних коштів, передбачених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти":
- ч. 1 ст. 2: цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і
послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за
умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або
перевищує ЗО тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень;
- Вказаним Законом також встановлено ,що державні кошти - це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти державних, казенних, комунальних підприємств та господарських товариств, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг;
Розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів, державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків.
Таким чином, законом встановлено вичерпний перелік осіб, які є розпорядниками державних коштів і тому інші особи, відмінні від тих, які зазначені в переліку, не можуть набувати статусу розпорядників державних коштів і, відповідно, на них не розповсюджується дія Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
Як вже зазначалось, перелік суб'єктів господарювання щодо яких органи державної контрольно-ревізійної служби мають повноваження (компетенцію) проводити ревізію фінансово-господарської діяльності, встановлений частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ, є вичерпним.
Враховуючи викладене, позивач не є суб'єктом державного сектору економіки або підприємством, яке отримує (отримувало в періоді, який планується до перевірки) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовує (використовувало у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно і тому відповідно не входить до переліку суб'єктів, що підлягають перевірці органами контрольно-ревізійної служби. Відповідно, позивач як суб'єкт приватного права що здійснює свою діяльність на базі майна приватної форми власності не підпадає під суб'єктивний склад частина 1 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" .
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач не має ознак суб'єкта держаного сектору економіки.
Таким чином, Контрольно-ревізійний управління в Харківській області не має повноважень (компетенції) щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "ДЗ ДНЦЛЗ" ДАК "Укрмедпром".
На підставі викладеного судова колегія вважає, що постанова господарського суду Харківської області 09.02.2007 року по справі №АС-40/34-07 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства та матеріалів справи, господарський суд правильно застосував норми процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим, постанова господарського суду Харківської області від 09.02.2007 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача –залишенню без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 195, 196, п. 1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 205, статтями 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 09.02.2007 року по справі №АС-40/34-07 залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали у повному обсязі.
Справу направити до господарського суду Харківської області.
Ухвалу складено у повному обсязі 22 червня 2007 р.
Головуючий суддя (підпис) Лакіза В.В.
суддя (підпис) Токар М.В.
суддя (підпис) Сіверін В.І.