Справа №521/11377/16-ц

Провадження №2/521/137/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«05» березня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді - Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СП ТОВ «Дунай-Транзіт» про стягнення заробітної плати, повернення трудової книжки та відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до СП ТОВ «Дунай - Транзіт» про стягнення заробітної плати, майнової та моральної шкоди та повернення трудової книжки.

Вимоги мотивовані тим, що позивач працював в СП ТОВ «Дунай-Транзіт» на посаді водія з 09 лютого 2016р. по 31 березня 2016р. на підставі трудового договору № 09022016/1. Предметом договору було здійснення позивачем транспортного перевезення вантажу за маршрутом м. Баштанка (Миколаївська область, Україна) м. Ауденарде (Бельгія) - м. Єреван (Вірменія) з використанням вантажного транспортного засобу марки DAF FT XF105 460 з державним номером НОМЕР_1 .

07.03.2016 року позивач, перебуваючи на території митниці "Аповен" (м. Єреван, Вірменія) отримав тілесні ушкодження, після яких свої обов`язки виконувати не зміг, а тому 31 .03.2016 року звернувся до відповідача із заявою про звільнення та вимогами виплатити заробітну плату та повернути трудову книжку на що отримав відмову.

З врахуванням остаточних уточнень позовних вимог від 08.10.2018 року, позивач просить суд встановити факт перебування в трудових відносинах з відповідачем та зобов`язати відповідача внести запис про трудову діяльність до трудової книжки починаючи з 09 лютого 2016р. по день звільнення і повернути належним чином оформлену трудову книжку, стягнути з відповідача 2650 євро невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47100 євро, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4200 євро, вихідну допомогу при звільненні 4500 євро, а також моральну шкоду в розмірі 50 0000 гривень, матеріальні збитки за послуги парома 22993 гривні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що позивач працював за договором підряду, свої зобов`язання за цим договором не виконав, завдав матеріальної шкоди майну товариства, а тому ніякої заборгованості перед позивачем у відповідача немає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, майнової та моральної шкоди та повернення трудової книжки не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачем в період з 10 лютого по 07 березня 2016 року здійснювались перевезення вантажу за маршрутом м. Баштанка ( Миколаївська область, Україна ) – м. Ауденарде (Бельгія) – м . Єреван (Вірменія ) - м. Кату (Польща) з використанням належного відповідачеві вантажного транспортного засобу марки DAF FT XF105 460 з державним номером НОМЕР_1. Довіреністю від 10 лютого 2016 року відповідач уповноважив позивача управляти (користуватись) вищезазначеним транспортним засобом. Посилаючись на отримані тілесні ушкодження, позивач 07.03.2016 р. припинив виконання вищевказаного перевезення і повернувся до м. Одеси.

18 квітня 2016 року, Головним управлінням Держпраці в Одеській області було розглянуто звернення позивача від 05.04.2016 р. щодо невиплати йому заробітної плати та невидачі трудової книжки, невиплати матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності адміністрацією СП ТОВ "Дунай-Транзит", а також було здійснено первинну позапланову перевірку вказаного підприємства щодо дотримання законодавства про працю, за наслідками якої складено Довідку №15-001-0014/0072 (а.с.120).

Зокрема, вказаним державним органом, в межах належних йому повноважень, було встановлено, що між сторонами наявні цивільно-правові відносини на підставі договору підряду № 09022016/1 від 09.02.2016р., натомість, факт перебування позивача з відповідачем в трудових відносинах не знайшов під час перевірки підтвердження.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч.4 ст. 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю).

Результати та висновки вищевказаної перевірки позивачем не оскаржувались.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб`єктами владних повноважень, владними суб`єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» надано роз`яснення, що при вирішенні питання про підвідомчість таких справ суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Таким чином, Пленум Верховного Суду України вказав, що, не зважаючи на те, що суди мають право встановлювати юридичні факти, але при цьому вони повинні керуватися або законами, або підзаконними актами, якими керуються сторони правовідносин у позасудовому порядку.

Також, суд враховує, що згідно п. 6 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи. Натомість, встановлення судами факту перебування в трудових відносинах нормами діючого ЦПК України не передбачено.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування (початку, тривалості та закінчення трудових відносин, розміру нарахованої, але не сплаченої заробітної плати і інш.). Надана позивачем світлокопія трудового договору №09022016/1 від 09.02.2016р. судом не приймається до уваги, оскільки оригінального примірника цього договору до суду не було подано, відповідач заперечує факт укладання цього договору і перевірити його достовірність процесуальної можливості не існує.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, то суд також не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не надано доказів існування обставин, які б свідчили про наявність збитків (шкоди) та з якими закон пов`язує виникнення у особи права на їх відшкодування. Факт понесення особою певних витрат на замовлення/отримання послуг сам по собі ще не свідчить про те, що ці витрати є збитками (шкодою).

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Керуючись ст. ст. 21, 24 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 213 - 215, 292, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай-Транзіт» про встановлення факту трудових відносин, зобовязання внести записи та видати трудову книжку, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ