Дата документу 12.03.2019 Справа № 336/4610/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1253/19 Головуючий у 1-й інстанції: Суркова В.П.

Є.У.№ 336/4610/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3, Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулося до суду з вищевказаним позовом. Зазначав, що 20.07.2014 року він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України та в той же день йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб. 22.07.2014 року до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 25.07.2014 року був замінений на заставу в розмірі 13 000 грн.

01.10.2014 року кримінальне провадження відносно нього надійшло для розгляду до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. В ході судового розгляду 18.05.2015 року прокурором заявлено про відмову від обвинувачення та долучено постанову від 09.04.2015 року про відмову від підтримання державного обвинувачення у зв'язку із не підтвердженням пред'явленого обвинувачення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.08.2015 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора та потерпілої від обвинувачення.

Внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості, йому завдано майнову шкоду, оскільки він поніс витрати на правову допомогу адвоката у кримінальній справі. та моральну шкоду, яку він оцінює в 109 952, 60 грн.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд на підставі ст.56 Конституції України, ст.ст.1167, 1176 ЦК України та ст.ст.1-3, 12-14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнути з Державної казначейської служби України 94 438, 91 грн. на відшкодування моральної шкоди і 11 246, 40 грн. - майнової шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби (ЄДРПОУ 37567646) України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20 426,66 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646) шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2816 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, розмір моральної шкоди суд оцінив у сумі 20 426,66 грн. При цьому визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції виходив із мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року, яка становила 1 600грн. Вимоги про відшкодування майнової шкоди суд залишив без задоволення за недоведеністю.

В апеляційній сказі ОСОБА_3 вказує, що суд безпідставно відмовив йому у відшкодуванні моральної шкоди у визначеному ним розмірі. Вважає, що його вимоги підтверджені належними і допустимими доказами, просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційних скаргах Державна казначейська служба України і Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області вказують, що судом першої інстанції неповно з'ясовані фактичні обставини справи. Вважають, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди і її розміру. Державна казначейська служба також звертає увагу суду на те, що вона не є учасником спірних правовідносин з позивачем, її визначено учасником процесу виключно у зв'язку із тим, що чинним законодавством на неї покладено обов'язок із виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України. Стягнення шкоди і судових витрат з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р №845.

Відзиви на апеляційні скарги особами, які приймають участь у розгляді справи, не надавалися.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 і Державної казначейської служби України підлягають частковому задоволенню, а скарга Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області є безпідставною з огляду на такі обставини.

Судом установлено, що 20 липня 2014 року старшим слідчим СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Сіренком Р.М. в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_3 (а.с. 3-5).

В цей же день ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (а.с. 6-8).

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Сіренка Р.М. про обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовано до останнього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Запорізькому слідчому ізоляторі УДПтСУ строком на 60 днів з моменту взяття під варту, визначена застава у розмірі 13000 грн. (а.с. 9-11).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2014 року апеляційна скарга захисника - адвоката Козлова О.Ю. задоволена частково, скасована ухвала слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2014 року. У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Сіренка Р.М. про застосування щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу тримання під вартою відмовлено, застосовано до нього запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 13000 грн. на 2 місяці, тобто до 25 вересня 2014 року. У відповідності до вимог ч. 5 ст. 194 КПК України зобов'язано ОСОБА_3 прибувати за кожною вимогою до суду або іншого визначеного органу державної влади; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або роботи (а.с. 12-16).

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2014 року задоволено клопотання слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Сіренка Р.Н. про проведення обшуку, надано дозвіл на проведення обшуку у будинку АДРЕСА_1, де мешкає ОСОБА_3 (а.с. 17).

09 квітня 2015 року старший прокурор м. Запоріжжя відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_3 та інших осіб за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 1 ст. 340 КПК України, у зв'язку із не підтвердженням пред'явленого особам обвинувачення (а.с. 20-22).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080010000342 від 20.07.2014 року відносно ОСОБА_3 та інших осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відмовою прокурора та потерпілої від обвинувачення (а.с. 23-25).

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Обґрунтовуючи розмір майнової шкоди, позивач вказував, що вона полягає у витратах на правову допомогу адвоката у кримінальній справі.

Проте жодного належного і допустимого доказу на підтвердження як факту надання ОСОБА_3 оплатної правової допомоги адвокатом, так і розміру таких витрат позивач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

При цьому, за вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження майнової шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у її відшкодуванні за недоведеністю.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги позивача про незаконність судового рішення в частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди є безпідставними.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався такими обставинами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося позивачем у позовній заяві.

Позивач зазначав, що спричинена йому моральна шкода полягала у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, перебуваючи під слідством та судом з 20.07.2014 по 12.08.2015, будучи п'ять днів ув'язненим внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, - що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначені судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Аналогічні роз'яснення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.

Відтак, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати суд повинен був обчислити розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Отже розмір морральної шкоди, обрахованої у відповідності до вищевказаних норм права повинен становити 47 532 грн. (12 міс. х 3 723 грн. =44 676 грн. + 2 856 грн. за 23 дні).

Застосування судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн. з посиланням на п.3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є неправомірним.

Вказаним пунктом установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Тобто, зазначені положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII не поширюються на спірні правовідносини, оскільки ними не передбачено вищевказаного обмеження при обчислення розміру моральної шкоди, що визначається на підставі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а розповсюджується саме на обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, якими не може вважатися моральна шкода.

Крім того, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII взагалі не вносилися відповідні зміни до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також, застосування судом до спірних правовідносин п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII призвело до порушення принципу верховенства права та суперечить вищенаведеному правовому висновку Верховного Суду України.

Апеляційний суд вважає, що в спірних правовідносинах розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, підлягає визначенню з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом протягом 1 року 23 днів, та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи судом першої інстанції за кожен місяць.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Позивач в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди послався на те, що шкоду заподіяно незаконним звинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушенню середньої тяжкості, незаконним обшуком, тощо. Оскільки його звинувачено у вчинені злочину середньої тяжкості, розмір мінімальної моральної шкоди має бути збільшено вдвічі.

Проте, ступінь тяжкості звинувачення не є підставою для відступлення від визначеного законом мінімального розміру відшкодування, а із матеріалів кримінального провадження, що долучені до даної справи (процесуальні документи та рішення) не випливає, що позивач протягом всього часу проведення досудового розслідування та судового розгляду оскаржував незаконні дії правоохоронних органів з приводу його затримання, незаконного утримання в СІЗО, тощо.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Доводи відповідачів про недоведеність моральної шкоди є безпідставними, оскільки факт незаконного перебування позивача під слідством і судом є достатньою підставою для морального відшкодування у розмірі, визначеному законом.

Дійшовши обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачеві моральна шкода має бути відшкодована за рахунок державного бюджету, суд першої інстанції помилково стягнув шкоду з Державної казначейської служби, некоректно виклав резолютивну частину свого рішення.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, за ст.1176 ЦК України покладається на державу, а не на СБУ, прокуратуру чи Казначейську службу, то і моральна шкода та судові витрати мають бути компенсовані позивачеві за рахунок держави, а не за рахунок відповідних юридичних осіб.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що за положеннями ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, повноваження представника позивача адвоката Козлова О.Ю. підтверджуються ордером на надання правової допомоги від 01.08.2018 року, договором про надання правової допомоги від 01.08.2018 року та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.07.2006 року.

На підтвердження наданих адвокатом послуг надано акт № 1 виконаних робіт від 10.08.2018 року та квитанція до прибуткового касового ордера від 10.08.2018 року на загальну суму 2816 грн. (а.с. 30-31). Доказів здійснення адвокатом інших витрат позивачем не надано, тому суд обґрунтовану відшкодував позивачеві вказану суму судових витрат.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК підлягає зміні, з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню 47 532 грн. моральної шкоди і 2 816 грн. компенсації судових витрат у цій справі з надання правової допомоги адвокатом.

Керуючись ст. ст. 268, 369 ч.1, 374,376,382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України задовольнити частково, апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2019 року по цій справі змінити, стягнувши з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 47 532 грн., на відшкодування судових витрат 2 816 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді