Єдиний унікальний номер 236/2941/18 Номер провадження 22-ц/804/630/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М.

за участю:

секретаря судового засідання Розпутько Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 236/2941/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час простою, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року у складі судді Ткачова О.М., -

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі ПАТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час простою, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,.

Зазначала, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Наказом № 502/ОС від 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнена у зв'язку із скороченням штату.

При звільненні відповідач не виплатив їй суми, належні від підприємства.

Згідно довідки про заборгованість по заробітній платі така становить: за лютий - липень 2016 року - 7 728,47 грн., за березень - квітень 2017 року - 2 271,58 грн.

Наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року № 58-ДН та наказом в.о. начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" від 17 березня 2017 року № 104/ОД, починаючи з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" встановлено простій по причинам, не залежних від працівників. Під час простою встановлено щоденний режим роботи з обов'язковою явкою на робоче місце всіх працівників, які повинні розписуватись в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої". Оплату за час простою провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою.

Проте оплата простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року їй не здійснена та згідно довідки - розрахунку складає 7 611,77 грн.

Згідно наказу про звільнення № 502/ОС від 17 липня 2017 року вона має право на компенсацію 38 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі одного середньомісячного заробітку, які відповідач їй при звільненні також не виплатив.

Посилаючись, що відповідач до теперішнього часу розрахунок з нею не провів, просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість по заробітній платі за лютий - липень 2016 року, за березень - квітень 2017 року в сумі 10 000,05 грн.;

- заробітну плату за час простою за березень - липень 2017 року в сумі 7 611,77 грн.;

- компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 5 182,44 грн.;

- вихідну допомогу при звільненні у сумі 4 477,86 грн.;

- відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який дорівнює добутку середнього (годинного) заробітку та кількості робочих днів за період з 18 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення;

- відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати станом на місяць ухвалення судового рішення (а.с. 2 - 6).

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість позаробітній платі за час вимушеного простою за березень - липень 2017 року в сумі 7 611,77 грн., оплату заробітної плати за березень - квітень 2017 року в сумі 763,83 грн., за лютий - липень 2016 року в сумі 7 728,47 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 182,44 грн., вихідну допомогу при звільненні у сумі 4 477,86 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 6 413,37 грн.

В іншій частині позову відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав для його задоволення (а.с. 109 - 115).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 12 грудня 2018 року у розмірі 75 298,41 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не обгрунтовано прийняв, як належний та допустимий доказ, науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, на підставі якого дійшов необґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні обов'язку про проведення з нею розрахунку у день звільнення.

Наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є встановленим чинним національним законодавством, зокрема ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а тому не може бути застосований при вирішення питання щодо виплати працівнику компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Зазначає, що після окупації деяких районів Донецької та Луганської областей у 2014 році заробітна плата їй виплачувалася без перешкод, зокрема, з серпня 2016 року по лютий 2017 року, що свідчить про те, що у відповідача була реальна можливість здійснювати нарахування заробітної плати, вести бухгалтерський облік та зберігати документи. У березні 2017 року відповідачем видано накази про встановлення простою не з вини працівників, зобов'язано працівників бути присутніми на роботі, оплату праці здійснити у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки, що є підтвердженням того, що керівництво виробничим підрозділом відповідач здійснював і після лютого 2017 року (а.с. 132 - 135).

Відповідач ПАТ "Укрзалізниця" в апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року в частині стягнення заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року та в частині розрахунків вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року відмовити та врахувати надані відповідачем розрахунки вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що узв'язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ "Укрзалізниця",розташованих, зокрема, у м. Луганську, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України.

Луганська дирекція залізничних перевезень за дорученням ПАТ "Укрзалізниця"самостійно виконувала функції роботодавця, тому кадрові накази, особисті справи, трудові книжки та інші документи знаходилися відповідно в її будівлях у м. Луганську.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення. Наслідком цього рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень"регіональної філії "Донецька залізниця"ПАТ "Укрзалізниця", а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.

З 16 березня 2017 року до Дирекції від виробничого підрозділу, в якому працював позивач, не надходили первинні документи для нарахування заробітної плати. У зв'язку з відсутністю первинних документів нарахування заробітної плати здійснити не можливо.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні ПАТ "Укрзалізниця"господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганськ. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ "Укрзалізниця", що знаходиться, в тому числі у м.Луганськ, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

У зв'язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема, у м. Луганськ, за місцем роботи позивача по справі, що обумовлено поважними причинами, та не має об'єктивної можливості підтвердити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 27.04.2017 року припинено дію довіреності від 28.10.2016 року, відповідно до якої було уповноважено начальника та заступника начальника Родаківського моторвагонного депо здійснювати дії, пов'язані з діяльністю підрозділу, у тому числі видавати та підписувати від імені підрозділу розпорядчі документи, затверджувати внутрішні документи з питань що стосуються діяльності підрозділу.

Щодо стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, зазначає, що суд першої інстанції не врахував надані відповідачем розрахунки, не врахував, що розрахунки позивача складені з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку середня заробітна плата для вихідної допомоги при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, тобто враховуючи, що протягом останніх двох календарних місяців (травень - червень 2017 року) позивач не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за березень - квітень 2017 року. Вихідна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку складає 3 998,07 грн., про що відповідачем суду надана відповідна довідка - розрахунок. Отже, стягнута з відповідача вихідна допомога у сумі 4 477,86 грн. завищена на 479,79 грн.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 17.07.2017 року № 502/ОС компенсації підлягає 38 днів невикористаної відпустки. Виходячи з заробітної плати за період з липня 2016 року до червень 2017 року включно, середньоденна заробітна плата позивача складає 134,00 грн. і відповідно компенсація за невикористані 38 днів відпустки складає 5 092,00 грн. (38 х 134,00 грн.), про що суду була надана відповідна довідка - розрахунок. Отже, стягнута судом першої інстанції компенсація у розмірі 5 182,44 грн. збільшена на 90,44 грн.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з прошенням строків їх виплати"сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів)на індекс інфляції за період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зазначене судом першої інстанції не враховано, компенсацію обчислено, виходячи з суми нарахованого доходу, а не того, що підлягає виплаті.

Припускаючи, що затримка виплати відбулася з вини відповідача, та враховуючи для розрахунку компенсації суми, що підлягають стягненню згідно оскаржуваного рішення, з урахуванням норм п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України щодо оподаткування загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, сума компенсації за 2017 рік повинна складати 1 782,74 грн. та за 2016 рік - 1 393,20 грн. Стягнута судом першої інстанції компенсація втрати частини грошових доходів у розмірі 6 413,37 грн. збільшена на 3 237,43 грн. (а.с. 118 - 124).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивача ПАТ "Укрзалізниця" просить апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Зазначає, що висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року засвідчено настання для ПАТ "Укрзалізниця" форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, яка не підконтрольна українській владі, у тому числі у м.Луганськ, з 20 березня 2017 року, що унеможливлює виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст. ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України та підтверджує відсутність вини відповідача у невиконанні своїх обов'язків (а.с. 175 - 178).

Позивач ОСОБА_1 копію апеляційної скарги відповідача отримала 08 лютого 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 171).

Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укрзалізниця" позивачем не надано.

Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31.10.2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця".

В судове засідання апеляційного суду 06 березня 2019 року з'явилася позивач ОСОБА_1

Представник відповідача АТ "Укрзалізниця" у судове засідання не з'явився. Судові повістки - повідомлення про розгляд справи 06 березня 2019 року відповідач отримав 19 лютого 2019 року (за юридичною адресою у м. Києві та за адресою регіональної філії "Донецька залізниця" у м. Лиман), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 185, а.с. 188).

Представник відповідача АТ "Укрзалізниця" Комісарова А.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 29.12.2018 року № Ц/6-63/285-18 (а.с. 179) , 05 березня 2019 року надіслала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи 06 березня 2019 року без участі представника відповідача (а.с. 189 - 190).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу 06 березня 2019 року у відсутність представника відповідача, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 1994 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством "Донецька залізниця", з 28 лютого 2007 року працювала провідником пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) моторвагонного депо Родаково.

На підставі Закону України від 23.02.2012 року № 4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 ДП "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 15 квітня 2016 року № 303 відокремлений підрозділ "Моторвагонне депо Родаково" ДП "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ "Родаківське моторвагонне депо" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", про що зроблені відповідні записи в трудовій книжці позивача (а.с. 15 - 20).

Наказом № 502/ОС від 17 липня 2017 року позивач звільнена 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників (а.с. 15 - 20).

Згідно з відомістю на виплату грошей № 556 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримала 12 липня 2017 року заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1 507,75 грн. (а.с. 74 - 76), після чого інші виплати їй відповідачем не здійснювалися.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено наявність заборгованості по заробітній платі за час простою за березень - липень 2017 року в сумі 7 611,77 грн., по заробітній платі за березень - квітень 2017 року в сумі 763,83 грн. (з урахуванням виплати 12.07.2017 року заробітної плати за першу половину березня 2017 року в розмірі 1507,75 грн.), за лютий - липень 2016 року в сумі 7 728,47 грн., по компенсації за невикористану відпустку в сумі 5182,44 грн., по вихідній допомозі при звільненні у сумі 4 477,86 грн. Відсутність первинних документів не позбавляє відповідача обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідачем не надано суду доказів, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію. Відповідач належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Оскільки затримка у виплаті належної позивачу заробітної плати складає більше одного місяця, позивач відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" має право на компенсацію втрати частини грошових доходів, яка складає 2 968,51 грн. на заборгованість по заробітній платі за лютий - липень 2016 року та 3 444,86 грн. на заборгованість за березень - квітень 2017 року, всього 6 413,37 грн.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можливо.

Матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що позивач перебувала з ним у трудових відносинах, працювала провідником пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Наказом першого заступника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 липня 2017 року № 502/ОС ОСОБА_1 звільнено 17 липня 2017 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату (а.с. 31). Будь-які заперечення щодо наданої позивачем суду на підтвердження своїх позовних вимог копії наказу від 17.07.2017 року № 502/ОС про припинення трудового договору відповідачем ні у відзиві на позовну заяву, ні у апеляційній скарзі не зазначені, тобто він відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідач визнає, що на час звільнення позивача перед нею була заборгованість по виплаті заробітної плати за лютий - липень 2016 року в сумі 7 728,47 грн. та за березень 2017 року в сумі 763,83 грн. (враховуючи, що 12.07.2017 року вона отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1507,75 грн.), та в цій частині рішення суду не оскаржує.

Наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 13.03.2017 року № 55 - ДН у зв'язку із блокуванням руху вантажних потягів для працівників виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" встановлено початок простою з причин, не залежних від робітників, з 00.00 год. 16 березня 2017 року до 24.00 год. 31 березня 2017 року; оплату за час простою проводити у розмірі 2/3 встановленого посадового окладу за весь час простою в робочі зміни згідно графіку роботи (а.с. 56).

Наказом начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17.03.2017 року № 104/ОД відповідно до наказу в.о. начальника регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 року №384-Н та наказу начальника Луганської дирекції залізничних перевезень № 58-ДН від 16.03.2017 року у зв'язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою з причин, не залежних від робітників, з 00.00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо"; на час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов'язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з'являтися на робочі місця; зобов'язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої"; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с. 59 - 60, а.с. 57 - 58).

Порядок оплати часу простою, зазначений у цих наказах, відповідає положенням ст. 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Посадовою особою відповідача - в.о. начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" Кузовим Ю.В. та головним бухгалтером цього виробничого підрозділу Севрук О.І. позивачу видана довідка - розрахунок оплати простою, згідно якої тарифна ставка позивача складає 3 230,00 грн., оплата простою позивача за квітень 2017 року (157 годин) складає 2 153,33 грн., за травень 2017 року (159 годин) - 2 153,33 грн., за червень 2017 року (158 годин) - 2 153,33 грн., за липень 2017 року (92 години) - 1 151,78 грн. (а.с. 33), всього за період з квітня по липень 2017 року 7 611,77 грн., що відповідає умовам оплати простою, зазначеним в наказах начальника Луганської дирекції залізничних перевезень № 55-ДН від 13.03.2017 року та № 58-ДН від 16.03.2017 року, а також в наказі начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" від 17.03.2017 року № 104/ОД та нормам ст. 113 КЗпП України щодо оплати простою не з вини працівника з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними.

Доводи відповідача про відсутність первинних документів в структурному підрозділі "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що унеможливлює нарахування заробітної плати в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, є необгрунтованими.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду надано копії наказів начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17.03.2017 року № 104/ОД, а також наказів начальника Луганської дирекції залізничних перевезень № 55-ДН від 13.03.2017 року та № 58-ДН від 16.03.2017 року про встановлення простою, які видані на підставі наказу в.о. начальника регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 року № 384-Н, оригінал якого має бути у відповідача, оскільки регіональна філія "Донецька залізниця" станом на час видання наказу 15 березня 2017 року була розташована на території, яка контролюється органами державної влади України, а саме, у м. Лиман Донецької області, там же здійснює адміністративну діяльність і її структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень".

Той факт, що відповідач має відомості про розмір тарифної ставки позивача, підтверджується доданими відповідачем до відзиву на позовну заяву довідками - розрахунками від 19.09.2018 року оплати відпустки (а.с. 77), оплати середньоденної заробітної плати (а.с. 78), середньомісячної заробітної плати (а.с. 79), згідно яких у відповідача є відомості щодо заробітної плати позивача за період, починаючи з серпня 2016 року по березень 2017 року.

На підтвердження виконання наказу начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" від 17.03.2017 року № 104/ОД та наказів начальника Луганської дирекції залізничних перевезень № 55-ДН від 13.03.2017 року та № 58-ДН від 16.03.2017 року про встановлення простою щодо явки працівників, які знаходяться на простої, на робочі місця, (а.с. 59 - 60, а.с. 56, а.с. 57 - 58) позивачем суду надані копії табелів обліку робочого часу за березень - липень 2017 року, які підписані в.о. керівника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" Кузовов Ю.В., помічником начальника з кадрових питань та згідно яких позивач в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року згідно графіку роботи була на робочому місці протягом робочого часу (а.с. 41 - 55).

Доводи апеляційної скарги про те, що 27 квітня 2017 року відповідачем припинено дію довіреності від 28 жовтня 2016 року, відповідно до якої начальника та заступника начальника Родаківського моторвагонного депо було уповноважено здійснювати дії пов'язані з діяльністю підрозділу, у тому числі видавати та підписувати від імені підрозділу розпорядчі документи та затверджувати внутрішні документи з питань що стосуються діяльності підрозділу, є недоведеними. В матеріалах справи відсутні як довіреність від 28 жовтня 2016 року, так і відомості щодо її припинення з 27 квітня 2017 року, відсутні докази, що довіреність від 28 жовтня 2016 року була видана саме на ім'я в.о. начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" Кузовова Ю.В., яким підписані довідки та табелі обліку використання робочого часу.

Відповідно до частини 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Враховуючи, що в період встановленого регіональною філією "Донецька залізниця" простою, в тому числі і щодо виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо", позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, на день її звільнення накази про встановлення простою скасовані не були, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою.

Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2017 року від виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" до СП "Луганська дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, не спростовують висновків суду.

По-перше, згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.

По-друге, з матеріалів справи, а саме, доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву науково-правового висновку Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16.01.2018 року № 126 - 221 102, який складений на замовлення ПАТ "Укрзалізниця", встановлено, що:

- наказом регіональної філії "Донецька залізниця" № 688-Н від 13.05.2017 року "Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" створена робоча комісія з працівників регіональної філії "Донецька залізниця" до моменту закінчення скорочення штату працівників Луганської дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності;

- наказом регіональної філії "Донецька залізниця" № 899-Н від 26.06.2017 року "Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганської дирекції залізничних перевезень" уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень", яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії "Донецька залізниця", оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією "Донецька залізниця" через каси структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" за місцем їх знаходження (м. Лиман) та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" (а.с. 80 - 88).

Позивач стверджує, що після звільнення нею було передано до регіональної філії "Донецька залізниця" пакет документів відповідно до вищезазначеного Порядку остаточного розрахунку працівників. Проте до теперішнього часу рішення щодо виплати сум, належних їй при звільненні, не прийнято та виплати не здійснені.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 12, частини 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, в апеляційній скарзі визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано виходив з доказів, наданих позивачем, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі за час простою за квітень - липень 2017 року у розмірі 7 611,77 грн.

Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за квітень - липень 2017 року не наводить. Доказів про те, що в.о. начальника виробничого підрозділу "Родаківське моторвагонне депо" Кузовов Ю.В., в.о. головного бухгалтера Севрук О.І., якими підписані довідка - розрахунок оплати простою, були позбавлені компетенції видавати такі довідки, здійснювати відповідні нарахування, відповідачем суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

У зв'язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв'язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов'язки на цих виробничих потужностях у зв'язку із скороченням штату, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об'єктивним та упереджуючим заходом.

Втрата контролю і доступу ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: Донецька область місто Донецьк вул. Артема, 68 та Луганська область місто Луганськ вул. Кірова, 44, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп'ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" виконати зобов'язання перед вивільненими працівниками згідно ст. ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

Це свідчить про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні своїх обов'язків (а.с. 80 - 88).

Проте форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.

Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. (ст 10).

Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд першої інстанції правильно послався на те, що згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою вона згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Отже, підстави для скасування рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час простою за квітень-липень 2017 року у сумі 7 611,00 грн. відсутні.

Згідно наказу від 17 липня 2017 року № 502/ОС про припинення трудового договору позивач має право на компенсацію за 38 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 31), що відповідачем визнається.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Судом першої інстанції на користь позивача стягнуто вихідну допомогу у зв'язку із звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у розмірі 4 477,86 грн. згідно довідки - розрахунку вихідної допомоги, яка видана позивачу виробничим підрозділом "Родаківське моторвагонне депо" та згідно якої вихідна допомога позивачу нарахована, виходячи із заробітної плати за лютий - березень 2017 року.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, для обчислення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, тобто виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

В період з березня по червень 2017 року позивачем фактично відпрацьовано лише 79 годин у березні 2017 року, за які йому нарахована заробітна плата у сумі 1 931,79 грн. Тобто середньогодинний заробіток позивача складає 24,44 грн. (1 931,79 : 79).

Норма робочого часу за березень 2017 року складає 175 годин, за квітень 2017 року - 152 години, тобто середньомісячна норма робочого часу за два календарні місяці складає 163,5 годин (175 год. + 152 год. =327 год. : 2) і відповідно середня місячна заробітна плата складає 3 998,07 грн. (24,44 х 163,5 год.). Саме з такого розрахунку виходив відповідач, надавши суду першої інстанції довідку - розрахунок від 19.09.2018 року № 290/3 оплати середньомісячної заробітної плати (а.с. 79).

Підстави для врахування при обчисленні середньомісячного заробітку позивача для виплати вихідної допомоги заробітної плати за лютий 2017 року, з урахуванням якої позивачу виробничим підрозділом нарахована вихідна допомога у розмірі 4 477,86 грн. (а.с. 35), відсутні.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про неправильний розрахунок вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими і рішення суду в цій частині підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 3 998,07 грн.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Враховуючи, що позивач звільнена 17 липня 2017 року, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували звільненню, тобто за період з липня 2016 року по червень 2017 року, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Виробничим підрозділом "Родаківське моторвагонне депо" обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки здійснено виходячи із заробітної плати за період з квітня 2016 року по березень 2017 року, тобто середньоденна заробітна плата за цей період в розмірі 136,38 грн. та відповідно компенсація за 38 днів відпустки у розмірі 5 182,44 грн. обчислена з порушенням п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Проте з розрахунком середньоденного заробітку відповідача апеляційний суд також не погоджується.

Відповідно до абзацу 6 п. 2 Порядку час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Враховуючи, що позивач з 16 березня 2017 року у зв'язку із простоєм не працювала та за нею заробіток відповідно до ст. 113 КЗпП України зберігався частково - у розмірі 2/3 тарифної ставки, період простою з 16 березня 2017 року по 30 червня 2017 року виключається з розрахункового періоду. Відповідач виключив з розрахункового періоду час простою, а саме, квітень-червень 2017 року. Проте взявши за березень заробітну плату у сумі 1 931,79 грн., яка позивачу нарахована за період до 16 березня 2017 року за 79 годин (до встановлення простою), тобто за 15 календарних днів, відповідач за березень 2017 року для розрахунку взяв 30 календарних днів замість 15 календарних днів, за які нарахована заробітна плата, внаслідок чого середньоденна заробітна плата позивач у розмірі 134,00 грн. та відповідно компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 092,00 грн. ним нарахована не вірно.

Враховуючи, що заробітна плата позивача за період з 01 липня 2016 року по 15 березня 2017 року складає 31 891,98 грн., про що правильно зазначено у довідці розрахунку відповідача від 19.09.2018 року № 290/11 (а.с. 77), а кількість календарних днів за цей період, за які нарахована заробітна плата, складає 223 (238 - 15, де 238 днів - кількість днів визначена відповідачем, 15 - кількість днів, на яку відповідачем завищена кількість днів у березні 2017 року), середньоденна заробітна плата позивача для виплати компенсації за невикористану відпустку складає 143,01 грн. (31 891,98 : 223) і відповідно компенсація за 38 днів невикористаної відпустки складає 5 434,38 грн. (143,01 х 38 днів).

Судом на користь позивача стягнута компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 182,44 грн. згідно заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до частини 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Виходячи з вимог частини 1 ст. 13 ЦПК України, підстави для зміни рішення суду в частині стягнення на користь позивача компенсації за невикористані 38 днів відпустки у розмірі 5 182,44 грн. відсутні.

Отже, з відповідача на користь позивача в оспорюваній відповідачем частині рішення підлягає стягненню:

- заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 8 492,30 грн., з яких заборгованість за березень - квітень 2017 року у сумі 763,83 грн., заборгованість за лютий - липень 2016 року у сумі 7 728,47 грн. (з цих сум податки та інші обов'язкові платежі вже утримані);

- заробітна плата за час простою у сумі 7 611,77 грн., з яких за квітень 2017 року - 2 153,33 грн., за травень 2017 року - 2 153,33 грн., за червень 2017 року - 2 153,33 грн., за липень 2017 року - 1 151,78 грн.;

- компенсація за невикористані 38 днів щорічної відпустки у сумі 5 182,44 грн.;

- вихідна допомога при звільненні у сумі 3 998,07 грн.

Тобто, висновки суду першої інстанції щодо розміру вихідної допомоги при звільненні у сумі 4 477,86 грн. не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставою для зміни судового рішення.

Заборгованість по заробітній платі за час простою у сумі 7 611,77 грн., компенсації за невикористану відпустку у сумі 5 182,44 грн.; вихідній допомозі при звільненні у сумі 3 998,07 грн. підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до частини 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц,відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Зазначене спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати є обгрунтованими.

Проте, розраховуючи компенсаціювтрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів). Судом першої інстанції компенсація обчислена з суми нарахованого позивачу доходу, з якої податки і обов'язкові платежі не утримані, що призвело до її завищення, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Крім того, судом в рішенні суду не наведено розрахунок цієї компенсації.

Судом встановлено, що заборгованість позивачу по виплаті заробітної плати за лютий - липень 2016 року складає 7 728,47 грн. (з цих сум податки та інші обов'язкові платежі вже утримані).

Враховуючи, що на теперішній час у відповідача відсутня можливість внаслідок дії форс-мажорних обставин надати суду відомості щодо заборгованості за кожний місяць, апеляційний суд при розрахунку компенсації виходить з того, що зазначена заборгованість є заборгованістю за липень 2016 року.

Компенсація апеляційним судом розраховується станом на 12 грудня 2018 року - на день постановлення рішення судом першої інстанції.

Компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2016 року станом на 12 грудня 2018 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з серпня 2016 року по листопад 2018 року, складає 2 527,21 грн. (7 728,47 грн. х 0,327 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з серпня 2016 року по листопад 2018 року).

Заборгованість по виплаті заробітної плати за березень - квітень 2017 року складала 2 271,58 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані), з яких 12 липня 2017 року позивачу виплачено 1 507,75 грн. і на теперішній час заборгованість складає 763,83 грн.

Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року у сумі 1 507,75 грн. станом на 12 грудня 2018 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з травня 2017 року по червень 2017 року, складає 43,72 грн. (1 507,75 грн. х 0,029 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по червень 2017 року).

Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року у сумі 763,83 грн. станом на 12 грудня 2018 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з травня 2017 року по листопад 2018 року, складає 137,49 грн. (763,83 грн. х 0,180 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по листопад 2018 року).

Заборгованість по заробітній платі за час простою у сумі 7 611,77 грн., з яких за квітень 2017 року - 2 153,33 грн., за травень 2017 року - 2 153,33 грн., за червень 2017 року - 2 153,33 грн., за липень 2017 року - 1 151,78 грн.; по компенсації за невикористані 38 днів щорічної відпустки у сумі 5 182,44 грн.; вихідній допомозі при звільненні у сумі 3 998,07 грн. судом обчислена без утримання податків та інших обов'язкових платежів, а тому для нарахування компенсації на ці доходи необхідно з них вирахувати податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до п. 167.1 Податкового кодексу України складає 18% доходу, та військовий збір, який відповідно до п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу складає 1,5%, про що відповідач детально зазначає у відзиві на позовну заяву (а.с. 66 - 72).

Компенсація з цих грошових доходів станом на 12 грудня 2018 року складає:

Місяць, рікСума нарахованого доходу (грн.)ПДФО (грн.)Військовий збір (грн.)Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) (грн.)Коефіцієнт приросту споживчих цінСума компенсації (грн.)

квітень 2017 2 153,33387,6032,301 733,430,180 за період з травня 2017 по листопад 2018 312,02

травень 2017 2 153,33387,6032,301 733,430,165 за період з червня 2017 по листопад 2018 286,02

червень 2017 2 153,33387,6032,301 733,430,147 за період з липня 2017 по листопад 2018 254,81

липень 2017 10 332,29 (1 151,78 + 3 998,07 + 5 182,44)1 859,81154,988 317,500,144 за період з серпня 2017 по листопад 2018 1 197,72

всього 2 050,57

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів за лютий - липень 2016 року, березень-квітень 2017 року та за квітень-липень 2017 року складає 4 758,99 грн. (2 527,21 + 43,72 + 137,49 + 2 050,57).

Отже, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у сумі 6 413,37 грн. підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 4 758,99 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким є відповідач.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що за положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 підтверджує відсутність вини відповідача у нездійсненні своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, отже відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такий висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідач не заперечує, що в день звільнення 17 липня 2017 року розрахунок з позивачем проведений не був і не проведений до теперішнього часу. Проте посилається на те, що з 20 березня 2017 року щодо відповідача засвідчено дію форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання ним своїх зобов'язань відповідно до ст. 47, ст. 116 КЗпП України, що свідчить про відсутність вини відповідача.

З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що позивач працювала у виробничому підрозділі "Родаківське моторвагонне депо", який був розташований у сел. Родакове Слов'яносербсткого району Луганської області та входив до складу структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", який був розташований у м. Луганську.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.

Термін "антитерористична операція" визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом", згідно якої антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (у редакції Закону України від 05.06.2014 р. № 1313-VII).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На теперішній час Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції не видавався.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, смт. Родакове Слов'яносербського району Луганської області та м. Луганськ належать до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Всі населені пункти Слов'яносербського району Луганської області та м. Луганськ згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р віднесені до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" від 15.03.2017 року № 62/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", згідно якого тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) засвідчено настання для ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" обставин непереборної сили з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", зокрема, щодо виконання зобов'язань перед вивільненими працівниками згідно ст. ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України (а.с. 80 - 88).

Відповідно до частини 3 ст. 14 Закону України від 02.12.1997 року № 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац третій частини третьої статті 14 у редакції Закону України від 02.09.2014 р. № 1669-VII).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України від 2 грудня 1997 р. N 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджений рішенням Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 1 ст. 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

Отже, науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 підготовлений Торгово-промисловою палатою України у відповідності з її компетенцією та у порядку, встановленому законом, та підтверджує відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних їй сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про те, що зазначений науково-правовий висновок не є належним та допустимим доказом у цій справі.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ "Укрзалізниця" та позивачем з 12 квітня 2017 року на тимчасово окупованій території Луганської області виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов'язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних їй сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, що виключає відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні, яка передбачена ст. 117 КЗпП України.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, які викладені у постановах від 23.03.2016 року у справах №№ 6-364цс16, 6-365цс16; від 11.05.2016 року у справі № 6-383цс16; від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16), та узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.02.2019 року у справі №408/2331/17 та від 16.01.2019 року у справі № 335/9304/17-ц.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

При поданні апеляційної скарги позивачем ОСОБА_1 було заявлено клопотання про відстрочення їй сплати судового збору до ухвалення судового рішення за її апеляційною скаргою (а.с. 136).

Ухвалою судді доповідача Донецького апеляційного суду від 21 січня 2019 року сплату судового збору у розмірі 1 129,48 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено до ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції (а.с. 139 - 143).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору з апеляційної скарги у сумі 1 129,48 грн. покладаються на позивача і відповідно підлягають стягненню з неї на користь держави, оскільки на час постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції не сплачені.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за лютий - липень 2016 року, за березень - квітень 2017 року, заробітної плати за час простою за березень - липень 2017 року, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, рішення суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 662,51 грн. також підлягає зміні.

Від сплати судового збору з цих позовних вимог позивач звільнена на підставі п. 1 частини 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до частини 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за лютий - липень 2016 року, за березень - квітень 2017 року, заробітної плати за час простою за березень - липень 2017 року, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у загальній сумі 23 242,12 грн. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати у сумі 4 758,99 грн., всього на суму 31 734,42 грн., підлягав сплаті судовий збір у розмірі 704,80 грн. Апеляційним судом позовні вимоги задоволено у сумі 30 043,57 грн. Тобто пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір, пов'язаний з розглядом справи у суді першої інстанції, у сумі 667,25 грн.

В апеляційній скарзі відповідач оспорював суму 23 685,44 грн., з яких 7 611,77 грн. - оплата за час простою, 4 477,86 грн. - вихідна допомога, 5 182,44 грн. - компенсація за невикористану відпустку, 6 413,37 грн. - компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати. З апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 057,20 грн. (а.с. 125).

В оспорюваній відповідачем частині судового рішення апеляційним судом позовні вимоги позивача задоволено на суму 21 551,27 грн., тобто апеляційні вимоги відповідача задоволено на суму 2 134,17 грн. (23 685,44 - 21 551,27).

Отже, пропорційно до задоволених позовних вимог з держави на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов'язаний з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 95,26 грн.

Відповідно до частини 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 667,25 грн. у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 95,26 грн., з відповідача на користь держави підлягає стягненню різниця у компенсації судових витрат у сумі 571,99 грн. (667,25 - 95,26).

Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час простою за березень - липень 2017 року у сумі 7 611,77 грн., заборгованості по заробітній платі за березень - квітень 2017 року у сумі 763,83 грн., за лютий - липень 2016 року у сумі 7 728,47 грн., компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 5 182,44 грн., вихідної допомоги при звільненні у сумі 4 477,86 грн., компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 6 413,37 грн. та в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судових витрат у сумі 662,51 грн. змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 8 492 (вісім тисяч чотириста дев'яносто дві) гривні 30 коп., з яких заборгованість за березень - квітень 2017 року у сумі 763,83 грн., заборгованість за лютий - липень 2016 року у сумі 7 728,47 грн. (з цих сум податкі та інші обов'язкові платежі вже утримані).

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 21 551 (двадцять одну тисячу п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 27 коп., з яких:

- заробітну плату за час простою у сумі 7 611,77 грн., з яких за квітень 2017 року - 2 153,33 грн., за травень 2017 року - 2 153,33 грн., за червень 2017 року - 2 153,33 грн., за липень 2017 року - 1 151,78 грн.;

- компенсацію за невикористані 38 днів щорічної відпустки у сумі 5 182,44 грн.;

- вихідну допомогу при звільненні у сумі 3 998,07 грн.;

- компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4 758,99 грн.

Зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу у сумі 21 551 гривня 27 коп. утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави різницю у компенсації витрат по сплаті судового зборуу розмірі 571 (п'ятсот сімдесят одна) гривня 99 коп. за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/ 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 129 (одна тисяча сто двадцять дев'ять) гривень 48 коп. за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1).

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: О.В. Агєєв

Ю.М. Мальований

Повне судове рішення складено 11 березня 2019 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха