ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

"13" червня 2007 р.                                                           Справа № 14/218-АП-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Гридасова Ю.В. при секретарі Шепель І.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу              

за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Херсон,

до відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", м. Херсон,   

про стягнення 209105грн.88коп. адміністративно-господарських санкцій,

за участю представників

позивача: Саплєва О.В., представник, дов. № 01-12/5 від 10.01.07 р.,

відповідача: Тодавчич С.М., ю/к, дов. № 759/70-43-"П" від 14.11.06 р.; Горлова І.А., представник, дов № 759/70-77-"Р" від 08.06.07 р.

 Позивач у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (№ 04-02/235 вих. від 08.06.07 р.), просить стягнути з Відповідача на користь відділення Фонду 206810,40 грн. заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2006 році та 2295,48 грн. пені.

Представник позивача на засіданні суду надав усні пояснення відповідно до яких підтримав вимоги, викладені у позовній заяві з урахуванням змін та доповнень.

Представник відповідача в ході судового засідання надав усні пояснення у яких заперечував проти позовних вимог, відповідно до письмових заперечень на позовну заяву (відзиву на позовну заяву), пославшись на наступні обставини.

Частиною 3 статі 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону.

Згідно зі статтею 20 вище зазначеного Закону України, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, самостійно сплачують адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, на відповідному підприємстві, в строк до 15 квітня року наступному за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 238 ГК України, підставою застосування, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно - господарських санкцій є порушення суб'єктами господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Отже, на думку відповідача, з метою застосування до відповідача юридичної відповідальності у вигляді штрафних санкцій, необхідно знайти у діях (бездіяльності) ВАТ "ХСЗ" складу правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Представляється, що для застосування до відповідача штрафних санкцій за незабезпечення працевлаштування інвалідів слід визначити, які конкретно зобов'язання покладаються на нього законом, які дії або бездіяльність можуть бути визнані незаконними та чи є вина ВАТ "ХСЗ" у невиконані своїх зобов'язань.

Відповідач зазначає, що підстав застосування до відповідача юридичної відповідальності у вигляді адміністративно - господарських санкцій не має, оскільки ВАТ "ХСЗ" не здійснив порушення встановлених законодавчими актами правил у зв'язку з наступними обставинами.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів.

Однак, цим законом України не встановлений механізм та порядок із забезпечення працевлаштування підприємствами, установами та організаціями працездатних інвалідів.

Частиною 2 статті 218 ГК України, встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач на протязі з червня по грудень 2006 року звертався листами до Головного управління соціальної захищеності населення м. Херсона, до Комсомольського районного центру занятості у м. Херсоні та до Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням направити до нього інвалідів для працевлаштування (листи додаються).

Але, Головне управління соціального захисту населення м. Херсона та Комсомольський районний центр занятості у м. Херсоні залишили листи відповідача без відповіді та жодного працездатного інваліда не було ними направлено до ВАТ "Херсонський суднобудівний завод", а Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у червні 2006 року направило психічно не здорового інваліда Костоусова В.І., який не здатний до праці та у серпні 2006 року своїм листом повідомив, що він здійснює тільки контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідачем, завдяки засобам масової інформації (телебаченні та радіомовленні), безпосередній співпраці з Українським товариством глухонімих та з громадськими організаціями було працевлаштовані 24 інваліда.

Отже, на думку відповідача, оскільки останній вжив всі можливі заходи із забезпечення працею інвалідів, а Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлені які конкретно дії повинні вчинити підприємства при самостійному працевлаштуванню інвалідів, на ВАТ "ХСЗ" не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Крім того, відповідачем заявлено письмове клопотання у якому відповідач просить зобов'язати Головне управління статистики у Херсонській області надати інформацію про кількість робочих місць у 2006 році у м. Херсоні та Управління Пенсійного фонду у Херсонській області надати інформацію про кількість працездатних інвалідів, зареєстрованих у 2006 році у м. Херсоні.

Вказане клопотання залишене судом без задоволення, оскільки зазначена у клопотанні інформація не впливає на права та обов'язки сторін, визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За згодою представників учасників судового процесу, судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі (їхніх представників), що прибули на судове засідання, дослідивши наявні у справі письмові докази, господарський суд,

в с т а н о в и в :

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 р. № 875-ХІІ, зі змінами та доповненнями (далі Закону), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

В силу ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

При цьому виходячи з положень ч. 5 ст. 19 Закону, виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з наданою державною статистичною звітністю, затвердженою Наказом Мінпраці  України від 10.02.2007 № 42, (форма № 10-ПІ (річна) "Про  зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік"), встановлений Законом норматив в ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" в 2006 році не виконано - при нормативі працевлаштування "137 осіб" фактично працювало "125 осіб".

У зв'язку з невиконанням встановленого ст. 19 Закону нормативу, а саме підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, повинні самостійно розраховувати та забезпечити кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, самостійно сплачують адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, на відповідному підприємстві, в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Відповідно до вимог п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями, та фізичними особами, що використовують найману працю суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 року № 70, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач був зобов'язаний не пізніше 15 квітня 2007 року самостійно сплатити в дохід Державного бюджету на рахунок Державного казначейства адміністративно-господарські санкції, сума яких складає 206810,40 грн. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 876-ХП (876-12) від 21.03.91 зі змінами та доповненнями, ч. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 та Порядку нарахування пені та її сплати Затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223, позивач вимагає сплати відповідачем пені у розмірі 2295,48 грн.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних обставин.

У відповідності до положень ст. 238 Господарського кодексу України за порушення  встановлених  законодавчими  актами  правил здійснення господарської діяльності  до  суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції,  тобто  заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру,  спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види  адміністративно-господарських  санкцій,  умови  та порядок  їх  застосування  визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статею 239 того ж Кодексу до видів адміністративно-господарських санкцій віднесено також інші  адміністративно-господарські санкції,  встановлені  цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до положень ст. 218 Господарського кодексу України підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбаченозаконом або  договором, суб'єкт  господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської   діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).

Згідно з п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок, згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів також передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим, відповідач на протязі з червня по грудень 2006 року звертався листами до Головного управління соціальної захищеності населення м. Херсона, до Комсомольського районного центру занятості у м. Херсоні та до Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням направити до нього інвалідів для працевлаштування. Однак, Головне управління соціального захисту населення м. Херсона та Комсомольський районний центр занятості у м. Херсоні залишили зазначені листи без відповіді та жодного працездатного інваліда не було ними направлено для працевлаштування на підприємство відповідача. Позивач у серпні 2006 року своїм листом повідомив, що він здійснює лише контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Відповідачем, завдяки засобам масової інформації (телебаченні та радіомовленні), безпосередній співпраці з Українським товариством глухонімих та з громадськими організаціями було працевлаштовані 24 інваліда.

Таким чином, відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до положень ст. ст. 94, 98 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись  ст.ст. 94, 161-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

1.           В задоволенні позовних вимог відмовити.

2.           Постанова господарського суду набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано, якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

3.           Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

     Суддя                                                                                        Ю.В. Гридасов

Дата складення постанови  у  повному  

обсязі  відповідно  до статті 160 Кодексу

     адміністративного судочинства України                                             "22" червня 2007 р.