КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-36214/08 Головуючий у 1 інстанції Голуб А.В.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
Л.В. Архіповій,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік у сумі 1775 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2008 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_6 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, яким дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у 2006 році у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорн6обильської катастрофи 1 категорії (а.с. 3) є інвалідом 2 групи.
Частиною 4 ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачу відповідач виплачував допомогу на оздоровлення в розмірі, що був визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005р.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Тому, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі 120 грн., встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Колегія суддів зазначає, що орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.
Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення - залишити без задоволення , постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2008 року - без змін .
Повний текст ухвали виготовлений 02 лютого 2010 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников