Єдиний унікальний номер 233/2199/18 Номер провадження 22-ц/804/309/19

Єдиний унікальний номер 233/2199/18

Номер провадження 22-ц/804/309/19

Головуючий у 1 інстанції Мартиненко В.С.

Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів: Азевича В.Б., Тимченко О.О.

за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м.Бахмут цивільну справу №233/2199/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням злочину,

за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України, на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2018 року (суддя Мартиненко В.С.), ухваленого в приміщенні суду в м.Костянтинівка Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2018 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, після скасування 25 квітня 2018 року апеляційним судом Донецької області в частині цивільного позову вироку Костянтинівського міськрайонного суду від 30 листопада 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_2, зареєстровано матеріали цивільної справи №233/2199/18, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17.12.2014 року, близько о 6 годині 30 хвилин, автомобіль під керуванням ОСОБА_4, в якому знаходився її син ОСОБА_5, був зупинений на блокпосту збройних сил при в'їзді в м.Костянтинівка для перевірки документів. В ході проведення перевірки та змісту багажника автомобіля відкомандированим для проходження служби відповідачем ОСОБА_2, який на той час займав посаду помічника начальника Чутівського РВ УМВС у Полтавській області, та її сином виникла словесна суперечка, в результаті якої ОСОБА_2, перевищуючи свої повноваження (а саме вимоги ст.15 Закону України «Про міліцію», ст.15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Інструкцію із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої Наказом МВС №657 від 07.09.2011р.), привів ввірений йому автомат «АК-74» у бойову здатність, направив автомат у бік сина та здійснив постріл, внаслідок чого останнього було вбито, а водію автомобіля ОСОБА_4 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

В ході розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за ст.115, 128, 365 КК України, постановою слідчого від 03.03.2015р. її визнано потерпілою.

Смертю її сина їй (позивачці) було заподіяно матеріальну та моральну шкоду внаслідок неправомірних та протиправних дій з боку відповідача, який скоїв злочин при виконанні своїх службових обов'язків, є осудною особою (за результатами судово-психіатричної експертизи), і вина якого доведена обвинувальним вироком суду.

Пославшись на вимоги ст.1201 ЦК України, просила стягнути з відповідача на її користь витрати на поховання в розмірі 29052грн.

Також зазначила, що діями відповідача їй заподіяно моральних страждань, через втрату найближчої для неї людини, через що вона відчуває постійний біль, запаморочення, душевні та нервові переживання, її стан здоров'я погіршився, з'явилися стривоженість, емоційні спалахи, дратівливість та постійні неврози, вона не може зосередитись на основних питаннях її життя. Оцінює розмір матеріальної компенсації її моральних страждань у 500 тис. грн., які на підставі ч.3 ст.23, ч.1 ст.1167, ч.1 ст.1168 ЦК України просила стягнути з відповідача ОСОБА_2

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 29052грн. та моральну - 500тис. грн.., а разом 529052грн.

06 грудня 2018 року Державною казначейською службою України, в особі Головного управління Державною казначейською службою України в Донецькій області, подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як такого, що ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення послався на ст.1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вважає, що застосування даної норми Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ст.1167 ЦК України, якою встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок іі незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу. незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з УМВС України у Полтавській області, заподіяв шкоду у наслідок кримінального правопорушення, а відповідно до ст.1207 ЦК України, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, Державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування. державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Вина ОСОБА_2 підтверджується матеріалами справи, а згідно до п.5 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при розгляді даної категорії справ, обов'язковому з'ясуванню підлягає: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і противоправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З огляду на наведене вважає, що правовідносини що виникли між сторонами не передбачають підстав для відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України.

07 лютого 2019 року позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування зазначає, вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2, наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 15 травня 2013 року №198 о/с призначений на посаду помічника начальника Чутівського районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Чутівського PB УМВС України в Полтавській області. Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника УМВС України в Полтавській області від 13 листопада 2014 року №537 о/с ОСОБА_2, на період часу з 17 листопада 2014 року по 17 грудня 2014 року, було відряджено до м.Краматорська Донецької області з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції. Саме будучи працівником правоохоронного органу, безпосередньо під час виконання своїх службових обов'язків, останній скоїв вбивство її сина, чим завдав їй матеріальної та моральної шкоди.

Дані фактичні обставини не потребують доказуванню, оскільки встановлені вироком суду, який набрав законної сили 25 квітня 2018 року, після перегляду апеляційною інстанцією.

Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Враховую наведене, суд першої інстанції, на її думку, правильно застосував саме норму 1174 ЦК, оскільки через незаконні дії посадової особи відповідача ОСОБА_2 під час виконання обов'язків, настали відповідні негативні наслідки, компенсувати які повинна Держава.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Дані вимоги закону враховані судом при ухваленні рішення. Суд, задовольняючи її позов в цій частині виходив з: характеру правопорушення, ступеня вини відповідача, яка завдала моральної шкоди, глибини душевних страждань, фізичних наслідків - відчуття білю, нервових переживань, стривоженості та дискомфорту, частих емоційних спалахів, не здатність в повній мірі зосередитися на основних питаннях свого життя, та керуючись принципами розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку щодо розміру такої шкоди в сумі 500 тис. грн.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на необхідність відшкодування ОСОБА_2 шкоди є таким, що суперечить ст.56 Конституції України, оскільки на момент вчинення злочину ОСОБА_2 виконував службові обов'язки. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 серпня 2018 року за результатами перегляду справи № 646/7017/14-ц.

11 лютого 2019 року відповідачем Управлінням Міністерства внутрішніх справ України (далі УМВС України) в Полтавській області також подано відзив, в якому просить суд прийняти рішення згідно норм діючого законодавства та вважає, що обов'язок по відшкодуванню шкоди по даній справі повинен нести відповідач ОСОБА_2 При цьому посилається на пп.10 п.9 розділу VI Бюджетного кодексу України, яким визначено, що у разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, лише до такої особи може бути пред'явлено вимоги фізичних та юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку.

Крім того, вважає за необхідне застосувати в даному випадку ч.13 ст.5 Закону України «Про міліцію» при визначенні суб'єкта цивільної відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду. Згідно з даною нормою саме працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом. У даному випадку дії ОСОБА_2, якими завдано шкоду позивачу, явно вийшли за межі його службових повноважень, є незаконними та визнані в судовому порядку злочином.

Також, з посиланням на норму 1174 ЦК України, вважає, що за встановленими обставинами справи, ОСОБА_2 є спеціальним суб'єктом, а тому відшкодовувати шкоду заподіяну останнім повинна Держава за рахунок Державного бюджету України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Державної казначейської служби України підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутність.

Представник Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області також в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, у наданому ним відзиві просив розглянути справу без його участі, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи за місцем відбування покарання, про що свідчить розписка про вручення повідомлення.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача Державної казначейської служби України, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.ч.1-4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115 КК України, а саме: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_5, ст.128 КК України, ч.2 ст.365 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено та стягнуто з Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 29052 гривні та на відшкодування моральної шкоди 500 000 гривень.

Даним вироком встановлено, що наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 15 травня 2013 року № 198 о/с ОСОБА_2 було призначено на посаду помічника начальника Чутівського районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Чутівського РВ УМВС України в Полтавській області.

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника УМВС України в Полтавській області від 13 листопада 2014 року № 537 о/с ОСОБА_2 на період часу з 17 листопада 2014 року по 17 грудня 2014 року було відряджено до м. Краматорська Донецької області з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції. ОСОБА_2, будучи працівником правоохоронного органу, безпосередньо виконуючи свої службові обов'язки, 17 грудня 2014 року близько 06 години 30 хвилин ніс службу на блокпосту Міністерства внутрішніх справ України М-09, розташованому при в'їзді до м. Костянтинівка зі сторони вулиці Мірошніченко, де здійснював контрольно-пропускний режим осіб та транспорту, що рухалися в напрямку м. Костянтинівка Донецької області та вчинив вищевказані кримінальні правопорушення. Крім того, вироком встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю померлого ОСОБА_5 та вона здійснила витрати на його поховання в розмірі 29052 грн. ОСОБА_1 приймала участь у вказаному кримінальному провадженні в якості потерпілої (а.с.12-21 т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2018 року, вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, скасовано та в цій частині кримінальне провадження закрито в зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного злочину. Підставою для даного рішення стала відсутність об'єктивної сторони цього злочину, яка полягає у відповідному розмірі заподіяної матеріальної шкоди. Як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, майнова шкода, завдана протиправними діями обвинуваченого складає 29052грн., а кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого ч.2 ст.365 КК України у 2014 році, є майнова шкода в розмірі 60900грн. (а.с.9-11 т.1)

Даною ухвалою також скасовано вирок в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 з направленням справи в цій частині на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. Підставами для скасування вироку в цій частині стало не залучення судом у якості відповідача Державної казначейської служби України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції пославшись на ч.6 ст.82 ЦПК України, яка передбачає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, визнав встановленими: наявність вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України - умисного протиправного заподіяння смерті сину позивача ОСОБА_5; розмір матеріальної шкоди, завданої вказаним злочином ОСОБА_1, в розмірі 29052грн., а також те, що вказане кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_2 під час виконання ним службових обов'язків помічника начальника Чутівського районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Чутівського РВ УМВС України в Полтавській області.

Також суд керувався ст.23, ч.1 ст.1166, ч.1 п.3 ч.2 ст.1167, ч.2 ст.1168, ст.1174 ЦК України.

Зокрема ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Оскільки кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_2 під час виконання ним службових обов'язків суд дійшов висновку про те, що шкода завдана ОСОБА_1 має бути відшкодовано державою.

Визначаючи розмір матеріальної компенсації моральних страждань позивача, суд виходив з того, що остання втратила сина, що завжди спричиняє душевні страждання батьків, усвідомлює обставини втрати близької людини та характер правопорушення, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, глибину душевних страждань, постійне відчуття болю, хвилювання, появу неврозів, що виникли через смерть сина, не здатність в повній мірі зосередитися на основних питаннях свого життя, врахувавши вимоги розумності і справедливості, прийшов до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 500 тис. грн.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, які зводяться до застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст.1174 ЦК України, що, на переконання апелянта не є правильним, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на Державу Україна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі №6-440 цс 16 від 25 травня 2016 року, та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі № 646/7017/14-ц.

Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батька (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено у відповідності до вимог процесуального закону, суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.1168, 1174 ЦК України, відповідно до змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, склад порушення цивільного права позивача із завданням їй матеріальної та моральної шкоди протиправною поведінкою щодо її сина.

Приймаючи рішення, суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з держави на користь позивача відшкодування шкоди, заподіяної працівником правоохоронних органів, вчинених ним під час виконання службового обов'язку.

Положеннями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер та обсяг моральних страждань позивача, пов'язаних зі смертю її сина, при цьому виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв'язку з наведеним, відповідно до ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись статтями ст.ст.374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 березня 2019 року.

Головуючий О.В. Агєєв

Судді: В.Б. Азевич

О.О. Тимченко