ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року

м. Харків

справа № 643/10481/16-ц

провадження № 22-ц/818/307/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

сторони у справі:

позивач: Комунальне підприємство «Харківводоканал»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківводоканал» на рішення Московського районного суду міста Харкова, ухвалене 17 серпня 2018 року об 11 годині 07 хвилин у складі судді Сиротникова Р.Є.,

УСТАНОВИВ:

25 серпня 2018 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі КП «Харківводоканал», КП) звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

В обґрунтування позову зазначило, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1, однак за надані послуги сплачують не в повному обсязі, що призвело до утворення у них заборгованості, яка враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, становить суму 7 323 грн. 37 коп.

23 березня 2015 року за заявою КП «Харківводоканал» видано судовий наказ про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.08.2008 р. по 31.01.2015 р. (водопостачання) та з 01.12.1999 р. по 31.01.2015 р. (водовідведення), який у подальшому скасовано ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 16 квітня 2015 року за заявою ОСОБА_1

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 25.06.2015 по 31.07.2018, з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, всього у розмірі 3 080 грн. 95 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 289 грн. 90 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення підлягають задоволенню лише в межах трирічного строку позовної давності, про застосування якого було заявлено ОСОБА_1 Останній є інвалідом ІІ групи та звільняється від сплати судового збору на підставі п.9 ст. 15 Закону України «Про судовий збір». У зв’язку із частковим задоволенням позову, судовий збір підлягає стягненню лише з ОСОБА_2

В апеляційній скарзі КП «Харківводоканал» просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.08.2008 року по 24.06.2015 рік у розмірі 2253 грн. 16 коп., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.12.1999 року по 24.06.2015 рік у розмірі 1 689 грн. 26 коп. за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з період з 25.06.2015 по 31.07.2018 у розмірі 300 грн.

В обґрунтування КП посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд при визначенні розміру та періоду заборгованості помилково застосував строк позовної давності і не взяв до уваги того, що зазначений строк було перервано шляхом звернення КП до суду з заявою про видачу судового наказу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважають апеляційну скаргу не обґрунтованою, звертають увагу на те, що заява про видачу судового наказу була адресована лише ОСОБА_1 Позивач не довів, що фактично надав відповідачам саме ті послуги, за які вимагається оплата.

25 вересня 2018 року дійсну цивільну справу передано до Апеляційного суду Харківської області (а.с. 203). Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено колегію суддів Апеляційного суду Харківської області: суддя-доповідач – ОСОБА_3, судді – Бурлака І.В., Кружиліна О.А. (а.с. 204).

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

03 жовтня 2018 року дійсну цивільну справу передано до Харківського апеляційного суду. Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду 17 жовтня 2018 року визначено колегію суддів Харківського апеляційного суду із головуючим суддею (суддею-доповідачем) Тичковою О.Ю. (а.с. 205).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судом і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 09.07.2018 ОСОБА_2 звернулася до КП «Харківводоканал» із заявою, відповідно до якої позивачу стало відомо, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_2. Зазначене підтверджується договором купівлі-продажу №4-3273 від 23.06.1993 (а.с.140-142) і довідкою з місця проживання про склад сім’ї та прописку (а.с.3). Отже, судом першої інстанції обґрунтовано визнано необхідність стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку.

Судом встановлено, що відповідачі є абонентами КП «Харківводоканал» і користуються послугами з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: квартира АДРЕСА_3 на підставі тарифів, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг у відповідності до ч.2 ст.20 Закону України «Про житлового-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875, ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», п.20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення між КП «Харківводоканал» та відповідачами не укладався, але житлово-комунальні послуги відповідачам надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

Щомісяця з 01.08.2008 року по 31.07.2018 року позивач нараховував відповідачам плату за послуги водопостачання та за період з 01.12.1999 року по 31.07.2018 рік - плату за послуги водовідведення, однак останні кошти за вказані послуги не сплачували у повному об’ємі, внаслідок чого у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 утворилась заборгованість.

Докази щодо звернення відповідачів в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання неякісних житлово-комунальних послуг у матеріалах справи відсутні.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статтею 13 Закону України № 1875-ІV від 24.06.2004 "Про житлово-комунальні послуги" (надалі Закон № 1875-ІV) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі користувалися усіма наданими їм послугами, проте не оплачували їх у повному обсязі. У зв’язку з цим у них утворилася заборгованість по сплаті: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.08.2008 р. по 24.06.2015р. у розмірі 2253,16 грн. та за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.12.1999 р. по 24.06.2015 р. у розмірі 1689,26 грн. Також у ОСОБА_2 утворилася заборгованість по сплаті: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 25.06.2015 р. по 31.07.2018 р. у розмірі 1586,49 грн. та за надані послуги з централізованого водовідведення у розмірі 1059,14 грн. Індекс інфляції при цьому склав 576,05 грн., а 3% річних від простроченої суми - 159,27 грн. Загальна заборгованість відповідачів за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення склала 7323,37 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи (а.с. 124-137).

Доводи апеляційної скарги позивача в частині неправильного застосування строку позовної давності та необхідності стягнення суми заборгованості у заявленому в позові розмірі частково заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Із матеріалів справи вбачається, що 23 березня 2015 року за заявою КП «Харківводоканал» видано судовий наказ про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.08.2008 р. по 31.01.2015 р. (водопостачання) та з 01.12.1999 р. по 31.01.2015 р. (водовідведення), який у подальшому скасовано ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 16 квітня 2015 року за заявою ОСОБА_1 (а.с.148). При цьому КП «Харківводоканал» було роз’яснено право звернутися до суду у позовному порядку.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України 2004 року є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів.

Враховуючи те, що судовий захист прав позивача про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості, відповідно до вимог ЦПК України 2004 року, міг бути реалізований як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України 2004 року, перериває перебіг строку позовної давності.

З позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 25 серпня 2016 року (а.с. 1-2).

Таким чином, зверненням КП «Харківводоканал» до суду з заявою про видачу судового наказу був перерваний строк позовної давності для стягнення заборгованості, і КП «Харківводоканал» мало право вимоги про стягнення заборгованості за три роки до звернення з заявою про видачу судового наказу, тобто з 23.03.2012 року по 23.03.2015 року.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про неправильний розрахунок заборгованості підлягають частковому задоволенню. Оскільки після переривання позовної давності заявою про видачу наказу, перебіг позовної давності починається заново, то час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Тобто позовна давність про стягнення заборгованості не пропущена за період з 01.04.2012 року по 23.03.2015 рік, а також з 24.03.2015 року по 31.07.2018 рік.

Суд першої інстанції при визначенні розміру нарахувань та періоду виходив з відомостей, зазначених у розрахунках (а.с.124-137), з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат. Проте перевіривши правильність суми нарахування і період, необґрунтовано прийняв рішення про стягнення з відповідачів за період з 25.06.2015 року по 31.07.2018 рік суми заборгованості, у розмірі 3080,95 грн.

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності (а.с.69), яка підлягає врахуванню при вирішенні позовних вимог КП про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 грудня 1999 року по 01.04. 2012 року та за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.08.2008 року по 01.04.2012 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні зі збільшенням періоду і суми стягнення. З відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає стягненню солідарно заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2012 року по 31.07.2018 рік, з урахуванням 3 % річних та інфляційних витрат у розмірі 5967,24 грн.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткову обґрунтованість апеляційної скарги КП, розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 в дохід держави, підлягає збільшенню з 289 грн. 90 коп. до 717 грн. 86 коп.

Також з ОСОБА_2 на користь КП належить стягнути 703 грн. 13 коп. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківводоканал» задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2018 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2012 по 31.07.2018, з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, у розмірі 5967 (п’ять тисяч дев’ятсот шістдесят сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 717 (сімсот сімнадцять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.»

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» 703 (сімсот три) гривні 13 (тринадцять) копійок судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає оскарженню в касаційному порядку у випадках, встановлених частиною третьою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05 березня 2019 року.

Головуючий                                                                                           О.Ю. Тичкова

Судді                                                                                                       І.П. Коваленко

                ОСОБА_4