Дата документу 27.02.2019 Справа № 329/1175/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №329/1175/15                                                  Головуючий у 1 інстанції Проценко А.М.

Провадження № 22-ц/807/162/19 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на незаконні дії державного виконавця Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_5,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду зі скаргою на дії державного виконавця Чернігівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_5

В обґрунтування скарги зазначали, що вони є членами фермерського господарства ОСОБА_6 відповідно до статуту підприємства, займаються сільськогосподарською діяльністю на земельних ділянках, площею 5.2982 га, 39.9998 га та 4.98 га, розташованих на території Просторівського, Ільїнського старостинських округів Чернігівського району Запорізької області.

Оскаржуваними постановами державного виконавця накладено арешт на майбутній врожай, що знаходиться на цих земельних ділянках.

12.06.2018 р. державним виконавцем складено вимогу, відповідно до якої заборонено здійснювати будь-які дії щодо збирання врожаю на земельних ділянках.

18.06.2018р. ОСОБА_5 складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника за ВП №54340092, відповідно до якої описані вузли, агрегати сільськогосподарської техніки, якими обробляється земля, а також інструменти та інвентар фермерського господарства.

Скаржники вважають такі дії державного виконавця незаконними та такими, що прямо суперечать імперативним нормам ст. 55, п. 9, п.10 додатку до Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він не мав права арештовувати незібраний врожай та сільськогосподарський інвентар у осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством.

Просили суд скасувати постанову про арешт майна боржника за виконавчим провадженням №54340092 від 07.06.2018 р., постанову про арешт майна боржника за виконавчим провадженням №54340092 від 12.06.2018 р., постанову про арешт майна боржника за виконавчим провадженням №53811343 від 12.06.2018 р., вимогу виконавця від 12.06.2018 р., постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника за №ВП54340092 від 18.06.2018 р., складені державним виконавцем Чернігівського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_5, зупинити виконавчі дії за виконавчим провадженням №53811343, №54340092, які знаходяться у провадженні державного виконавця Нечипоренка О.Г.

Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року скаргу задоволено частково.

Скасовано постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника №54340092 від 18.06.2018 р., винесену державним виконавцем Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_5.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_3, ОСОБА_4, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять ухвалу суду скасувати та задовольнити скаргу в повному обсязі.

Державний виконавець Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_5 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Задовольняючи скаргу в частині скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника №54340092 від 18.06.2018 р. суд першої інстанції виходив з того, що вказана постанова прийнята державним виконавцем в порядку примусового виконання виконавчого листа №329/232/17, виданого 12.05.2017 р. Чернігівським районним судом Запорізької області, який передбачає стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 154792 грн. 70 коп. При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець склав опис майна боржника ОСОБА_3, до якого включив і інвентар для здійснення індивідуального сільського господарства.

У відповідності до імперативних приписів ЗУ «Про виконавче провадження», а саме до пункту 11 переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, додатку до Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII, віднесено сільськогосподарський інвентар осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством.

Таким чином суд першої інстанції вірно встановив, що постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника №54340092 від 18.06.2018 р. прийнята всупереч нормі ЗУ «Про виконавче провадження», тому є незаконною та підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні вимог скарги в частині скасування постанови про арешт майна боржника №54340092 від 07.06.2018 р., №54340092 від 12.06.2018 р., №53811343 від 12.06.2018 р. суд першої інстанції виходив з того, що вони є законними та прийнятими відповідно до норм чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до виконавчого листа у справі №329/557/16-ц присуджено стягнення з фермерського господарства ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 за договором грошової позики в розмірі 408 210 грн. 37 коп. та судовий збір в розмірі 4082 грн. 12 коп. (солідарно).

Відповідно до виконавчого листа у справі №329/792/17 присуджено стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 за розпискою в розмірі 45000 грн. та судовий збір в розмірі 640 грн.

Відповідно до виконавчого листа у справі №329/1175/15-ц присуджено стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором в розмірі 226732 грн. 59 коп. та судовий збір в розмірі 2877 грн. 99 коп.

Відповідно до виконавчого листа у справі №329/232/17 присуджено стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 за договором позики в розмірі 153260 грн. 10 коп. та судовий збір в розмірі 1532 грн. 60 коп.

Виконавчі провадження за вказаними виконавчими листами державним виконавцем в порядку примусового виконання приєднано до зведеного виконавчого провадження №54454118.

Статтею 56 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Виключення встановлені пунктом 10 переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, додатку до Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. Таким виключенням є незібраний урожай в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством.

Статтею 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство визначено як господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 є засновником фермерського господарства та ОСОБА_4 є його членом. Це фермерське господарство має статус юридичної особи та є комерційно організацією, що підтверджується статутом фермерського господарства ОСОБА_6.

Земельна ділянка, площею 40 га, розташована на території Панфілівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, надана ОСОБА_3 у користування на підставі договору оренди від 17.07.2012 р. для ведення фермерського господарства.Земельна ділянка, площею 5,2982 га, розташована на території Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, надана ОСОБА_3 у користування на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 05.11.2015 р. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка, площею 4,8921 га, розташована на території Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, надана ОСОБА_4 у користування на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 05.11.2015 р. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На вказаних земельних ділянках знаходиться майбутній врожай, на який оскаржуваними постановами державного виконавця накладено арешт.

Доводи апеляційної скарги про незаконність винесених постанов з підстав того, що вони не відповідають приписам п. 10 та 11 переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, додатку до Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII, оскільки незібраний урожай належить їм як особам, які займаються індивідуальним сільським господарством, є безпідставним, оскільки цільовим призначенням цих земельним ділянок є ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення фермерського господарства, що передбачає отримання певного доходу в даному випадку юридичною особою – фермерським господарством ОСОБА_6. Скаржник ОСОБА_3 не заперечував, що використовує земельні ділянки, надані йому у користування, для потреб фермерського господарства.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_4 є членом фермерського господарства та разом з чоловіком здійснює діяльність, передбачену його статутом, що включає зайняття сільським господарством в інтересах юридичної особи, метою якої є отримання прибутку від такої діяльності, на відміну від індивідуального сільського господарства, що передбачає таку діяльність для забезпечення особистих потреб. Для цього використовуються землі, що знаходяться у користуванні членів такого господарства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги виконавця від 12.06.2018 р. про заборону здійснення дій щодо збирання врожаю на земельних ділянках, площами 5,2982 га та 39,9998 га, є законною та пов’язаною з постановами про накладення арешту на майбутній врожай цих ділянок.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування чи зміни при апеляційному розгляді не встановлено.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення скарги у оскарженій частині.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2019 року.

Головуючий

Судді: