КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року місто Київ.

Справа 756/14241/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3114/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого Желепи О.В., суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М., секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відео-конференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року (у складі судді Луценко О.М., дата складення повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними додаткової угоди №2 від 07 червня 2013 року, додаткової угоди №3 від 07 червня 2013 року та додаткової угоди №4 від 28 листопада 2013 року до генерального договору про надання кредитних послуг №ВL4408 від 21 травня 2008 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними додаткової угоди №2 від 07 червня 2013 року, додаткової угоди №3 від 07 червня 2013 року та додаткової угоди №4 від 28 листопада 2013 року до генерального договору про надання кредитних послуг №BL4408 від 21 травня 2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.05.2008року між ВАТ « Універсал Банк» правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та позивачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4408 і додаткову угоду BL4408/BL4408-KL до генерального договору про надання кредитних послуг № ВL4408. Індивідуальною угодою обумовлено надання кредитних послуг в рамках ліміту за кредитною лінією в сумі 70 000 доларів США під 14% річних, з кінцевим терміном повернення до 01.05.2028року.

02.09.2011р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до генерального договору від 21.05.2008р., відповідно до умов якої сторони підтвердили, що станом на 02.09.2011р. фактична заборгованість відповідача в рамках кредитної лінії становить 57 177,87 доларів США. Умовами угоди зазначено, що відсоткова ставка за користування кредитом з 26.08.2008р.по 01.09.2011р. закріплена в розмірі 15,25%, з 02.09.2011р. по 31.08.2012р. в розмірі 8,5% та з 01.09.2012р.- 16,25% річних. За користування кредитними коштами понад строк, встановлено підвищену відсоткову ставку з 02.09.2011р.по 31.08.2012р. в розмірі 17% та з 01.09.2012р. в розмірі 32,50% річних.

07.06.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 до генерального договору від 21.05.2008р., відповідно до умов договору фактична заборгованість відповідача станом на 07.06.2013року становить 59 477,58 доларів США, а плата за кредит з 07.06.2013 по 30.11.2013р. відсоткова ставка становить 3,70% річних, з 01.12.2013р.-16,77% річних.

07.06.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №3 до генерального договору відповідно до умов якої плата за користування кредитом не може перевищувати 16,77% річних, а за користування понад строк 33,54% річних.

28.11.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №4 до генерального договору відповідно до якої встановлено з 01.12.2013р. по 31.05.2014р. базову відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 5% річних, а з 01.06.2014р.-17% річних. Підвищена відсоткова ставка з 01.07.2014р. встановлюється в розмірі 34% річних.

Додаткові угоди від 07.06.2013р. та 28.11.2013р. позивач просив визнати недійсними, в силу вимог ч. 1 ст. .203 та ч. 1 ст. 215 ЦК, так як вони вносили зміни до зобов'язань в іноземній валюті, а відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» з 22 вересня 2011 року надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними додаткової угоди №2 від 07 червня 2013 року, додаткової угоди №3 від 07 червня 2013 року та додаткової угоди №4 від 28 листопада 2013 року до генерального договору про надання кредитних послуг №ВL4408 від 21 травня 2008 року - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, 26 грудня 2018 рокуОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вказувала на те, що оскаржуване рішення порушує конституційні права апелянта щодо судового захисту, а також порушує процесуальні права щодо своєчасності розгляду і вирішення цивільної справи.

Суд першої інстанції, вказуючи головний аргумент, по якому він відхилив вимоги позивача не прийняв до уваги правову позицію ВСУ, в якій сказано, що несправедливі умови договору, це умови, які призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов'язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним (Постанова ВСУ від 08 червня 2016 року у справі №6-330цс16).Позичальника було введено в оману, оскільки початкова процентна ставка складала 14%. Із внесеними змінами вона змінювалась спочатку до 15,25%, потім на період з 02.09.2011 по 31.08.2012 у розмірі 8,5%, потім з 01.09.2012 - 16,25% . За користування кредитними коштами понад строк встановлювалась підвищена процентна ставка. Згідно ст. 230 ЦК України такі дії розцінюються як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину. Такий правочин має бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою.

Так, споживачу не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація. Якби споживач був в належній формі попереджений про наявність таких обставин він нізащо б не погодився на укладання додаткових угод на таких невигідних для себе умовах.

22 вересня 2011 року частину першу статі 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено абзацом третім відповідно до положень якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Банк, скориставшись своєю професійною перевагою ввів споживача в оману щодо законності укладання договорів на таких умовах, порушивши при цьому ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Таким чином, укладання додаткових угод від 07 червня 2013 року та 28 листопада 2013 року є неправомірними, оскільки такі угоди змінюють зобов'язання (припиняють первісне зобов'язання та утворюють нове зобов'язання) за кредитним договором про надання кредиту в іноземній валюті.

Також апелянт зазначала, що у своєму рішенні суд посилається на вже існуюче рішення суду за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості та вказувала, що судами першої, апеляційної та касаційної інстанції вже було перевірено законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 та досліджено всі докази, в тому числі і генеральний договір з усіма додатковими угодами до нього та жодний суд не мав зауважень до них.

З приводу цього звертала увагу суду, що ті рішення та позовні вимоги стосувались стягнення заборгованості, вказаний же позов поданий позичальником з інших підстав, тому обставини, які необхідно дослідити у вказаній справі, судами не досліджувались.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримала.

Представник відповідача до суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи в задоволенні позову суд вважав встановленими такі обставини.

21.05.2008року між ВАТ « Універсал Банк» правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та позивачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4408 і додаткову угоду BL4408/BL4408-KL до генерального договору про надання кредитних послуг № ВL4408. Індивідуальною угодою обумовлено надання кредитних послуг в рамках ліміту за кредитною лінією в сумі 70 000 доларів США під 14% річних, з кінцевим терміном повернення до 01.05.2028року.

02.09.2011р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до генерального договору від 21.05.2008р., відповідно до умов якої сторони підтвердили, що станом на 02.09.2011р. фактична заборгованість відповідача в рамках кредитної лінії становить 57 177,87 доларів США. Умовами угоди зазначено, що відсоткова ставка за користування кредитом з 26.08.2008р.по 01.09.2011р. закріплена в розмірі 15,25%, з 02.09.2011р. по 31.08.2012р. в розмірі 8,5% та з 01.09.2012р.- 16,25% річних. За користування кредитними коштами понад строк, встановлено підвищену відсоткову ставку з 02.09.2011р.по 31.08.2012р. в розмірі 17% та з 01.09.2012р. в розмірі 32,50% річних.

07.06.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 до генерального договору від 21.05.2008р., відповідно до умов договору фактична заборгованість відповідача станом на 07.06.2013року становить 59 477,58 доларів США, а плата за кредит з 07.06.2013 по 30.11.2013р. відсоткова ставка становить 3,70% річних, з 01.12.2013р.-16,77% річних.

07.06.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №3 до генерального договору відповідно до умов якої плата за користування кредитом не може перевищувати 16,77% річних, а за користування понад строк 33,54% річних.

28.11.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №4 до генерального договору відповідно до якої встановлено з 01.12.2013р. по 31.05.2014р. базову відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 5% річних, а з 01.06.2014р.-17% річних. Підвищена відсоткова ставка з 01.07.2014р. встановлюється в розмірі 34% річних.

На момент укладення додаткових угод позивач розумів всі їх умови, про що свідчить його власноручний підпис на додаткових угодах, що додаються, та кожній сторінці додаткових угод, копія яких наявна в матеріалах справи.

Судом, під час розгляду справи, як зі змісту додаткових угод так і зібраних та досліджених письмових доказів не виявлено порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладання додаткових угод, підстав для визнання додаткових угод не дійсним не встановлено.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, апеляційний суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги з приводу невідповідності додаткових угод, вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» яку в 2011 році доповнено абзацом третім відповідно до положень якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється , колегія суддів не приймає, оскільки судом встановлено, що кредит в іноземній валюті позивачу надавався в 2008 році, коли вказаної заборони не існувало, а під час укладання додаткових угод, сторони лише фіксували заборгованість за кредитним договором, яка утворилась на дату їх підписання.

Доводи скарги, щодо введення позивача в оману, оскільки початкова процентна ставка складала 14%. Із внесеними змінами вона змінювалась спочатку до 15,25%, потім на період з 02.09.2011 по 31.08.2012 у розмірі 8,5%, потім з 01.09.2012 - 16,25% . За користування кредитними коштами понад строк встановлювалась підвищена процентна ставка. Згідно ст. 230 ЦК України такі дії розцінюються як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину, а також посилання в апеляційній скарзі на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої будь яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою, та доводи з приводу ненадання споживачу в належній і зрозумілій формі необхідної інформації, колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши зміст поданої позивачем позовної заяви, апеляційним судом встановлено, що позивач в позові не посилався на введення його в оману, на ст. 230 ЦК України, на ст. 19 закону України "Про захист прав споживачів", на нечесну підприємницьку діяльність, та на ненадання йому інформації під час укладення додаткових угод.

Доповнень позовних вимог в установленому ЦПК України порядку позивач не здійснював, заяву про збільшення позовних вимог не подавав.

Крім того додатковими угодами, які позивач просить визнати недійсними, сторони за обопільною згодою встановлювали конкретний розмір відсотків у певні періоди дії кредитних зобов'язань. При цьому відсоткова ставка, як збільшувалась, так і зменшувалась, та встановлювалась підвищена за повернення коштів з порушенням строків.

Тобто, такі умови не можна вважати несправедливими, при цьому слід зазначити, що позивач надав свою згоду на ці умови, підписавши додаткові угоди.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в справі про стягнення заборгованості не досліджувались обставини, вказані як підстави позову в даній справі, є такими, що не впливають на законність рішення з вищенаведених підстав.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що суд повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, надав оцінку доказам з дотриманням норм процесуального права, рішення ухвалив з додержанням норм матеріального права, а тому скарга залишається без задоволення.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги позивач звільнений за Законом України "Про захист прав споживачів". Апеляційна скарга відхилена, тому ці судові витрати відшкодовуються за рахунок держави. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 04 березня 2019 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді С.М.Рубан

М.М.Іванченко