Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 295/5461/15-ц

провадження № 61-21067св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року у складі судді Полонця С. М. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 014/0917/74/107564 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику було надано кредит в сумі 70 700 доларів США під 12,85 % річних на строк до 10 квітня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором 10 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 014/0917/74/107564/1 (далі - Договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Кредитного договору. Позичальник не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 47 332,85 доларів США, що еквівалентно 851 980 грн 09 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 36 927,92 доларів США, що еквівалентно 664 693 грн 81 коп., в тому числі прострочена заборгованість - 2 756 грн 06 коп., що еквівалентно 49 608 грн 43 коп.; заборгованості за відсотками - 4 823,94 доларів США, що еквівалентно 86 829 грн 78 коп., в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 4 444,69 доларів США, що еквівалентно - 80 003 грн 37 коп.; пені - 5 580,99 доларів США, що еквівалентно 100 456 грн 50 коп. Враховуючи наведене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на свою користь вищевказану заборгованість.

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, який доповнила у процесі розгляду справи, до ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» про визнання недійсними договорів.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалася на те, що 11 квітня 2007 року між нею і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого їй надано кредит в сумі 70 700 доларів США під 12,85 % річних на строк до 10 квітня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 11 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і нею було укладено договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Під час укладення зазначено договору банк приховав від неї повну і об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів її оману щодо реальної відсоткової ставки за користування кредитом та кінцевої загальної суми кредиту, яку вона повинна була сплатити. Враховуючи наведене, ОСОБА_5 просила визнати недійсними Кредитний договір у зв'язку з його укладенням під впливом обману з боку банку та договір іпотеки.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 28 лютого 2018 року зустрічний позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду).

Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором в сумі 46 620,12 доларів США, що еквівалентно 838 695 грн 95 коп. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі по 1 827 грн. з кожного.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя на користь банку.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2018 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення норм процесуального права суд першої інстанції вирішив справу без її участі. Факт видачі кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку, проте зазначена виписка не містить підписів і печатки, тому не підтверджує факту видачі кредиту. Банком не надано підтверджуючих первинних платіжних документів, які б містили підпис отримувача коштів. Факт знищення банком первинних бухгалтерських документів, пов'язаних з укладенням та виконанням Кредитного договору, заперечує позовні вимоги і підтверджує факт виконання нею умов договору. Місцевим судом не розглянуто клопотання про допит в судовому засіданні судового експерта.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду міста Житомира.

14 червня 2018 року справа № 295/5461/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 11 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», і ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 70 700 доларів США під 12,85 % річних на строк до 10 квітня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

З метою належного виконання ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань 10 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_6 було укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником усіх зобов'язань перед кредитором, що виникли з Кредитного договору.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

ОСОБА_5 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка за розрахунком ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» склала 47 332,85 доларів США, що еквівалентно 851 980 грн 09 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 36 927,92 доларів США, що еквівалентно 664 693 грн 81 коп., в тому числі прострочена заборгованість - 2 756 грн 06 коп., що еквівалентно 49 608 грн 43 коп.; заборгованості за відсотками - 4 823,94 доларів США, що еквівалентно 86 829 грн 78 коп., в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 4 444,69 доларів США, що еквівалентно - 80 003 грн 37 коп.; пені - 5 580,99 доларів США, що еквівалентно 100 456 грн 50 коп.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Пунктом 1.3 Кредитного договору передбачено, що погашення кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватися наступним чином: згідно з графіком кредиту (додаток 2 до договору) в розмірі 1/182.0 від суми ліміту отриманого кредиту відповідно до пункту 1.1 цього договору; погашення відсотків (процентів) за користування кредитом здійснюється щомісячно; або шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів (ануїтетний платіж) протягом всього строку дії цього договору згідно з графіком погашення кредиту (додаток 2 до договору). За рахунок кожного ануїтетного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування кредитом та погашення частини кредиту. Ануїтетний платіж розраховується таким чином, щоб всі щомісячні платежі при фіксованій процентній ставці були рівними на весь період дії договору.

Згідно з пунктом 6.5 Кредитного договору кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадку невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором.

Встановлено, що банк (кредитор) надіслав позичальнику і поручителю вимогу від 29 жовтня 2014 року про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов договору.

Однак вказані вимоги боржником і поручителем не виконані.

У квітні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з цим позовом.

ОСОБА_5 заперечувала проти позову банку, у зв'язку з чим заявила клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 06 квітня 2016 року призначено у справі судово-економічну експертизу, виконання якої доручено судовому експерту Забавській С. М.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 17 лютого 2017 року № 295/5461/15-ц, проведеним судовим експертом Забавською С. М., відповідно до умов Кредитного договору сума простроченої заборгованості за тілом кредиту станом 05 лютого 2015 року складає 2 755,81 доларів США; сума заборгованості за тілом кредиту, строк сплати якої станом на 05 лютого 2015 року не настав - 36 927,92 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом станом на 05 лютого 2015 року складає 4 825,11 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 4 174,98 доларів США; загальна заборгованість за пенею, за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом станом на 05 лютого 2015 року складає 4 868,26 доларів США.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).

Встановлено, що в Розділі 1 Кредитного договору визначено предмет договору, а саме те, що банк надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 70 700 доларів США, які позичальник зобов'язана повернути у строк до 10 квітня 2022 року та сплатити за користування цими коштами 12,85 % річних.

Кредитним договором передбачено забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування ними та можливої неустойки (штраф, пеня), умови сплати процентів, права та обов'язки сторін та інші умови.

Отже, ОСОБА_5 була ознайомлена у письмовій формі про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи ОСОБА_5, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його. Таким чином, при підписанні Кредитного договору ОСОБА_5 погодилася з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов'язання щодо його виконання. Вказаний договір є чинним, у встановленому законом порядку не був визнаний недійсним.

Крім того, ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 28 лютого 2018 року зустрічний позов ОСОБА_5, зокрема про визнання Кредитного договору недійсним залишено без розгляду у зв'язку з поданням нею заяви про залишення позову без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахувавши висновок судово-економічної експертизи від 17 лютого 2017 року № 295/5461/15-ц, дійшов обґрунтованого висновку про неналежне виконання ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя на користь кредитора.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про неотримання нею грошових коштів у розмір, зазначеному у Кредитному договорі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року та частинами першою, третьою, четвертою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року та статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року та статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Зазначивши про ненадання позивачем доказів видачі кредиту в розмірі, передбаченому Кредитним договором, ОСОБА_5 не спростувала обставин, встановлених вищенаведеним висновком судово-економічної експертизи від 17 лютого 2017 року № 295/5461/15-ц, і не надала доказів на їх спростування.

Посилання ОСОБА_5 у касаційній скарзі на те, що розгляд справи судом першої інстанції було проведено за її відсутності, оскільки вона не була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, є обґрунтованим, однак не впливають на правильність вирішення спору з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 неодноразово приймала участь у судових засідання під час розгляду справи місцевим судом, що підтверджується журналами і протоколами судових засідань, а також повідомленнями про час та місце розгляду справи.

Справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції з квітня 2015 року і у ОСОБА_5 та її представника було достатньо часу (понад два роки) для надання всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду.

Крім того, представник відповідача та сама відповідач не були позбавлені можливості реалізувати надані їм законом процесуальні права під час розгляду справи апеляційним судом.

Аргументи касаційної скарги про залишення місцевим судом без розгляду клопотання про виклик і допит експерта також не заслуговують на увагу, оскільки як ОСОБА_5, так і її представник не були позбавлені можливості заявити таке клопотання в суді апеляційної інстанції, проте цим правом не скористалися.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інших доводів щодо правильності висновків судів попередніх інстанцій у касаційній скарзі не наведено, а передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо заяви ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року.

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року до закінчення касаційного провадження. Заява мотивована тим, що головним державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Васіною С. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56812945 з примусового виконання виконавчого листа № 295/5461/15-ц, виданого 24 квітня 2018 року Богунським районним судом міста Житомира, про стягнення з боржника ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 46 620,12 доларів США, що еквівалентно 838 695 грн 95 коп., а старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Лавренчуком М. Ю. - постанову про арешт майна боржника. Оскільки оскаржувані судові рішення, на підставі яких видано виконавчий лист, є незаконними, просила задовольнити заяву.

У задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи, що цією постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, заява про зупинення виконання судового рішення апеляційного суду не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 394, 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов