ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

12.06.07 р.                                                                               Справа № 36/123                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Будко Н.В.

при секретарі судового засідання Крючковой К.М.

розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства „Красноармійськвугілля” м.Димитров

до відповідача  Димитровського багатогалузевого об”єднання комунального господарства м.Димитров

про стягнення 16 576грн. 10коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача:  Баша О.В. по дов. №29 від 27.11.06р.;

від відповідача: Поливанов Л.М. по дов. від 11.06.07р.;

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, Державне підприємство „Красноармійськвугілля” м.Димитров,  звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Димитровського багатогалузевого об”єднання комунального господарства м.Димитров, про стягнення заборгованості в сумі 13 599грн. 18коп. та штрафу в сумі 2 976грн. 92коп.

          В обґрунтування вимог посилається на договір №318 від 01.09.04р., товарно-транспортні накладні, довіреність, рахунок-фактуру, претензію №01-1-72 від 22.09.05р., акт звірки взаєморозрахунків.

          Відповідач позовні вимоги  не визнає, оскільки вважає, що позивач не мав права звертатися до суду з позовом, так як це порушує права Відокремленого підрозділу „Автомобіліст” Державного підприємства „Красноармійськвугілля”, на момент укладання договору Державне підприємство „Красноармійськвугілля” входило до складу Міністерства палива та енергетики України, а у теперішній час – входить до складу Міністерства вугільної промисловості України, у зв’язку з чим просить суд припинити провадження по справі на підставі п.7 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України.  Крім того, відповідач заявив письмове клопотання  від 12.06.07р. про визнання договору №318 від 01.09.04р. недійсним.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін  та оцінивши подані докази судом  ВСТАНОВЛЕНО:

          01.09.04р. позивач, Державне підприємство „Красноармійськвугілля”, та відповідач, Димитрівське багатогалузеве об”єднання комунального господарства, уклали договір №318, за умовами якого позивач взяв на себе зобов»язання поставити, а відповідач прийняти та оплатити пально-мастильні матеріали.

На виконання  умов договору позивач передав відповідачу через його представника Жадан Г.І., який дів по довіреності НАЗ №562678 від 24.09.04р. бензин та дизпальне за товарно-транспортними накладними  від 28.09.04р. на загальну суму 13 559грн. 18коп.

Сторонами належним чином не визначений строк виконання зобов’язання відповідача щодо оплати виконаних робіт, у зв’язку з чим суд застосовує до даних правовідносин положення ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо  строк  (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України позивач виставив відповідачу для оплати рахунок-фактуру №96 від 28.09.04р. на суму 13 599грн. 18коп. та направив письмову вимогу – претензію №01-1-72 від 22.09.05р. про погашення боргу.

Однак відповідач взяті на себе договірні зобов’язання належним чином не виконав, заборгованість в сумі 13 599грн. 18коп. не погасив.

Доказів оплати заборгованості в сумі 13 599грн. 18коп.  відповідач суду не представив, у зв’язку з чим суд робить висновок, що зобов’язання відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення суду залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей  525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

          За таких обставин, враховуючи те, що факт заборгованості підтверджений матеріалами справи, договором №318 від 01.09.04р., товарно-транспортними накладними, довіреністю, рахунок-фактурою, претензією №01-1-72 від 22.09.05р., актом  звірки взаєморозрахунків, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 13 599грн. 18коп.  обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню.

          

          Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі облікової ставки НБУ за весь час користування чужими коштами в сумі 2 976грн. 92коп. на підставі п.п.2, 6 ст.231 Господарського кодексу України.

          Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, яка розраховується у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов’язання , а пенею є неустойка, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочки виконання.

          Тобто штраф і пеня є різновидами неустойки, кожен  з яких має свої особливості за підставою виникнення і методом обчислення залежно від характеру порушень зобов’язання. Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від загальної суми порушеного зобов’язання. Він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов’язання. Основною умовою застосування штрафу є те, що штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобов’язання. Пеня ж , у свою чергу, є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. Як і штраф, пеня обчислюється тільки у відсотках і є тривалою неустойкою, тобто грошовою сумою, яка нараховується за кожний день прострочення.

          Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, він розраховує штраф за період прострочки платежу 940днів з  урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, тобто у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочки виконання.

          Таким чином суд дійшов висновку, що нарахований позивачем штраф позивач в сумі 2 976грн. 92коп., за своєю правовою природою фактично є пенею,  оскільки обчислюється у відсотках і є тривалою неустойкою, тобто грошовою сумою, яка нараховується за кожний день прострочення.

Однак у задоволенні цих вимог суд позивачу відмовляє  з таких підстав.

          Згідно ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом.

          Стаття 256 Цивільного кодексу України містить тлумачення терміну позовної давності як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

          Як вбачається з ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

          Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

          Тобто виходячи з викладеного, позивач повинен звернутися до суду з позовом про стягнення неустойки (штрафу, пені) у строк 1 рік  після того, як він довідався або міг довідатися про порушення свого право або про особу, яка його порушила, при цьому за вимогами п.6 ст.232 Господарського кодексу України розрахувавши суму пені за період 6 місяців.

          У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повинен був виконати свої зобов’язання по оплаті отриманої продукції у строк до 30.09.05р., тобто виходячи з вимог ст. 258 Цивільного кодексу України строк на звернення до суду з вимогами про захист свого порушеного права у межах строку позовної давності встановлено по 30.09.06р.

          Однак позивач звернувся до суду з позовною заявою 14.05.07р. (див. штемпель на поштовому конверті, в якому на адресу господарського суду була направлена позовна заява), тобто поза межами строку позовної давності, встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України.

          З огляду на вищевикладене господарський суд відмовляє позивачу у вимогах в частині стягнення пені  в сумі 2 976грн. 92коп., у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

          Доводи відповідача, викладені у запереченнях на позов від 12.06.07р. суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки позивач, державне підприємство „Красноармійськвугілля”, є юридичною особою, до складу якої входить Відокремлений підрозділ „Автомобіліст”, в інтересах якої позивач звернувся до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів.

Крім того, суд вважає юридично неспроможною вимогу відповідача припинити провадження по справі на підставі п.7 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки означений Кодекс регулює порядок здійснення цивільного судочинства по розгляду судами загальної юрисдикції справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,  свобод чи інтересів,   що   виникають  із  цивільних,  житлових,  земельних, сімейних,  трудових відносин,  а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Господарський суд, у свою чергу, під час здійснення правосуддя керується, зокрема, нормами Господарського процесуального кодексу України.

          Також, суд не приймає до уваги клопотання відповідача від 12.06.07р. про визнання договору №318 від 01.09.04р. недійсним, оскільки така вимога відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України є способом захисту  і законних інтересів судом і повинна оформлюватись зустрічною позовною заявою відповідно до ст. ст. 54-57,60 Господарського кодексу України. Підстав для визнання договору недійсним з власної ініціативи в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд не вбачає.

          Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

          На підставі вищенаведеного, згідно  ст. ст. 509, 525, 526, 614  Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст.  33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ВИРІШИВ:

          Задовольнити частково позов Державного підприємства „Красноармійськвугілля” м.Димитров до Димитровського багатогалузевого об’єднання комунального господарства м.Димитров про стягнення 16 576грн. 10коп.

Стягнути з Димитровського багатогалузевого об’єднання комунального господарства ЄДРПОУ 21973020 (85324, Донецька область, м.Димитров, вул. Красноармійська,2, р/р26004301600138 у відділенні „Промінвестбанку України” м.Димитров, МФО 334806) на користь Державного підприємства „Красноармійськвугілля” ЄДРПОУ 32087941 (85322, Донецька область, м.Димитров, вул. Ватутіна 1, р/р26007301600953 у ПІБ України, м.Димитров, МФО 334806) основний борг в сумі 13 599грн. 18коп., держмито в сумі 135грн. 59коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  96грн. 52коп.

          

          Видати наказ.

          В іншій частині позову відмовити.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

          Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

          

Суддя