ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2019 року № 2а-15529/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

при секретарі судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2

доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Києві від 30 жовтня 2012 року №0003101705 та №0003111705.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог частини третьої статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 із змінами та доповненнями, та пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу у 2010 році на загальну суму 1640,99 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 216,15 грн. та у 2011 році на загальну суму 671 845,04 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 110 705,11 грн., а також пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту та, відповідно, заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 96 120,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 21 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмолено.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року скасовано, а справу №2а-15529/12/2670 направлено на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року справу №2а-15529/12/2670 прийнято до провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Позивач на виконання вимог ухвали від 27 серпня 2018 року надав письмові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, виходячи з фактичного отримання ним товару та його використання у господарській діяльності та формування даних звітності за наявності всіх необхідних документів, вважає, що ненадання договору купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб відповідно до статті 184 Господарського кодексу України за наявності первинних документів, якими посвідчується факт здійснення господарських операцій, сам по собі не впливає на здійснення господарських операцій.

Крім того, звертав увагу суду на те, що при оцінці відповідності заповнення податкової накладної вимогам чинного на момент проведення перевірки законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в її заповненні не тягнуть за собою втрату податковою накладною статусу належного податкового документа, яким вона є в силу пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

На виконання вимог ухвали від 27 серпня 2018 року представник відповідача також надав письмові пояснення, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження реальності проведених господарських операцій з контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вершина Мрій» та Приватним підприємством «Альфатек».

Крім цього, представник відповідача звернув увагу на те, що позивачем в податкових накладних №34 від 08 червня 2011 року та №460 від 17 червня 2011 року зазначено недостовірний обов'язковий реквізит, а саме податковий номер продавця - Приватного підприємства «Альфатек».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В призначених судових засіданнях позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки № 3004/17-10/НОМЕР_1 від 24 вересня 2012 року, в якому встановлені порушення позивачем вимог частини третьої статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 із змінами та доповненнями, та пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу у 2010 року на загальну суму 1640,99 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 216,15 грн. та у 2011 році на загальну суму 671 845,04 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 110 705,11 грн., а також пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту та відповідно заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 96 120,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 30 жовтня 2012 року № 0003111705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 96 120,00 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн., всього 96 121,00 грн.;

- від 30 жовтня 2012 року № 003101705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110 705,11 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 009,14 грн., всього 113 714,25 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва від 30 жовтня 2012 року № 0003111705 та № 003101705 - протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з такого.

Пунктом 22.10 статті 22 («Прикінцеві положення») Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV (в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет 13-92) визнано таким, що втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої, частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 (розділ IV якого, в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV, діяв до 04 листопада 2011 року) (далі - Декрет № 13-92) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з частиною третьою статті 13 Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, відповідно до Додатку № 7 («Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб») до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 18 травня 1993 року № 17) (в редакції, що діяла до 20 грудня 2011 року), зареєстрованого в Міністерстві юстиції 09 червня 1993 року за № 64, відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

До податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 квітня 2011 року) (далі - Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток на момент спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу норми абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

Одночасно, починаючи з 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З огляду на це норми зазначеного вище Декрету мають застосовуватися з урахуванням норм Податкового кодексу України.

Так, пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 цього Кодексу).

В силу норм підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України під «витратами» розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає «господарську діяльність» як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 зазначеного Кодексу).

При цьому згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, який набрав чинності 01 січня 2011 року, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних) (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з контрагентами ТОВ «Вершина Мрій» та ПП «Альфатек».

Так, за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Вершина Мрій», останнім на адресу позивача було виписано податкову накладну № 127 від 10 грудня 2010 року на загальну суму 268 897,56 грн.

В той же час, позивачем надано накладну №127 від 10 грудня 2010 року та податкову накладну від 10 грудня 2010 року №127 в підтвердження реальності зазначеної операції.

Крім цього, надані документи (видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банківського рахунку про рух коштів) підтверджують факт продажу товару, придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вершина Мрій» третім особам, зокрема ТОВ «Чигиринтур», ПП «Інтер-Альфа», ФОП «Сусловець».

Більше того, відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №12 за 2010 рік податкова накладна від 10 грудня 2010 року №127 прийнята контролюючим органом.

Як вбачається з зазначеної податкової накладної № 127 від 10 грудня 2010 року на загальну суму 268 897,56 грн., вона підписана директором ТОВ «Вершина Мрій» - ОСОБА_3 (що одночасно є також засновником зазначеного контрагента).

Проте, як зазначає відповідач в акті перевірки, за результатами перевірки ТОВ «Вершина Мрій» (Акт ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя), місцезнаходження товариства не встановлено, а згідно наданих пояснень керівника (засновника та директора) ТОВ «Вершина мрій» ОСОБА_2 від 01.02.2011 року, останній зазначив, що підприємство було переоформлене на нього за грошову винагороду, при перереєстрації ТОВ «Вершина мрій» на його ім'я, документи фінансово-господарської діяльності підприємства йому не були передані, цілей ведення фінансово-господарської діяльності та отримання від такої діяльності прибутку він не переслідував (не здійснював придбання та реалізацію товарів (робіт, послуг), не заключав договорів з підприємствами-контрагентами, не виписував та нікому не передавав бухгалтерські документи ТОВ «Вершина Мрій», також нікого не уповноважував це робити, ніякої фінансово-господарської діяльності, як директор підприємства, не вів, про місцезнаходження документів та печатки підприємства він нічого не знає.

Відповідно до зазначеного контролюючим органом зроблено висновок, що вся первинна документація по правовідносинах між позивачем та контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» від імені останнього була підписана невідомою особою, а отже такі господарські операції є фіктивними, та на підставі таких первинних документів не можуть виникати податкові зобов'язання та формуватися податковий кредит та валові витрати.

Крім того, за наслідками такої перевірки контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій», було встановлено відсутність в останнього будь-якого майна, виробничих ресурсів, автомобільного транспорту, трудових ресурсів, складських приміщень та іншого, що є необхідним для здійснення такого виду діяльності (продажу у великих обсягах шкіри великої рогатої худоби, шкіри коней, інше).

Суд вважає такі обставини не можуть однозначно свідчити про участь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у схемі ухилення від сплати податків. Наявні посилання на показання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вершина Мрій» є свідченням лише того факту, що збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Дані показання не можуть бути доказом, що доводить наявність фіктивних ознак діяльності будь-якого підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства.

Крім того, в Акті перевірки відсутні будь-які дані щодо наявності кримінальних проваджень, вироків (які набрали законної сили), інших судових рішень по кримінальним провадженням відносно посадових осіб вищевказаного підприємства.

Окрім того, свої висновки податковий орган зробив лише на підставі баз даних «Податковий блок» та інформації, що ТОВ «Вершина мрій» не перебуває за своїм місцезнаходженням. Інших перевірок для з'ясування можливості вчинення цим підприємством господарських операцій (зокрема, заключення цивільних договорів з контрагентами, в тому числі і договорів оренди приміщень) податковий орган не проводив.

Втім, наявними у справі доказами підтверджується подальше використання придбаної позивачем у ТОВ «Вершина мрій» продукції.

Також не може слугувати доказом на спростування вчинення господарської операції між позивачем та ТОВ «Вершина мрій» відсутність у паперовому вигляді відповідного договору. Договір не є первинним документом у розумінні вимог податкового законодавства, а свідчить лише про намір сторін договору на вчинення певних дій. При цьому, як вказував позивач, між ним та ТОВ «Вершина мрій» було укладено усну угоду, що в свою чергу, не заперечується законодавством.

Щодо посилання контролюючого органу на факт невірного зазначення коду ЄДРПОУ постачальника Приватного підприємства «Альфатек» суд зазначає наступне.

В силу норм частини шостої статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов'язаний вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

При цьому згідно пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) (далі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996 -ХІV).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) (далі -Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу пункту 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції фізичної особи - підприємця, та мають бути пов'язані з отриманням доходу фізичною особою - підприємцем.

Більше того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2011 року №1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06.02.2018 № К/9901/5042/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем були правомірно віднесені до валових витрат витрати, понесені у зв'язку з придбанням шкір ВРХ у ТОВ «Вершина Мрій» та ПП «Альфатек» з метою його використання в господарській діяльності та отримання доходу (а саме реалізації суб'єктам господарської діяльності), що підтверджується належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, банківськими виписками.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи все вище викладене в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і, відповідно, протиправність застосування до позивача негативних санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 30 жовтня 2012 року №0003101705 та №0003111705.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного слідує, що за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Києві від 30 жовтня 2012 року №0003101705 та №0003111705.

Стягнути на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби (02217, м. Київ, вулиця Закревського, 41, код ЄДРПОУ 26088802) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2098,35 грн. (дві тисячі дев'яносто вісім гривень 35 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 04 березня 2019 року.