Справа № 2-315/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

      01 лютого 2010 року   Орджонікідзевський районний  суд м.Харкова в складі: головуючого - судді Бабенко Ю.П., за участю секретаря – Золотарьової С.Ю., за участю представника ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення суми, та за зустрічним позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_5, 3-я особа – ГНАУ Дзержинського району м.Харкова про визнання договору недійсним, про стягнення моральної шкоди,   -

УСТАНОВИВ :

        ОСОБА_5 та його представник просять суд стягнути з ОСОБА_2  за договором на маркетингові та посередницькі послуги від 26.05.2009 року неустойку (штраф)  в сумі 6050 грн. посилаючись на те, що вона на письмову вимогу від 30.07.2009 року про виконання зобов’язань не виконала останні і не провела переговори, листування з потенційними постачальниками, у тому числі з питань  узгодження умов договорів на умовах встановлених замовником, не уклала відповідних договорів, не оформила їх. Проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечують посилаючись на те, що договір від 26.05.2009 року на маркетингові та посередницькі послуги відповідає вимогам закону, по цьому договору досягнуто домовленості по всім його істотним умовам. Вимогу про стягнення моральної шкоди вважають не правомірною, не основаною на законі, бо ніяких порушень прав ОСОБА_2 позивач ОСОБА_5 не допускав.

      ОСОБА_2 та її представник просять суд визнати недійсною угоду від 26.05.2009 року на маркетингові та посередницькі послуги між сторонами по даній справі та стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 1700 грн. В обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що вказаний договір було укладено на вкрай не вигідних для ОСОБА_2 умовах, в інший день, ніж це зазначено в договорі. Також посилаються на те, що мали на меті укладення трудового договору, а не цивільно-правового. Також посилаються на те, що під час укладання договору ОСОБА_2 діяла під впливом обману  з боку ОСОБА_5 та під впливом тяжких обставин. Тобто, вважають даний правочин удаваним та фіктивним. Спричинення моральної шкоди пов’язують з вимогою ОСОБА_5 про виконання умов вказаного договору.

     Представник 3-ї особи – ГНАУ Дзержинського району м.Харкова  при вирішенні справи покладається на рішення суду.

     Судом встановлено, що 26.05.2009 року на підставі цивільного законодавства між підприємцем ОСОБА_5 як „Замовником”  і на той час ОСОБА_6, нині фізичною особою ОСОБА_2, як „Виконавцем”, було укладено цивільно-правовий договір (а.с.5), відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язалася надати підприємцеві ОСОБА_5 маркетингові та посередницькі послуги пов’язані з меблями, шляхом виконання дій по знаходженню постачальника, готового продати товари та послуги замовнику на встановлених останнім умовах і забезпечити укладання між таким постачальником і замовником договорів про придбання товарів, робіт, послуг. Замовник зобов’язався посприяти виконавцеві наданням певної інформації та прийняти виконане. Предметом діяльності замовника була купівля-продаж меблів, шпалер, штор, сантехніки, плитки, світового обладнання. Відповідно до п.2.1.5 вказаного договору ОСОБА_2 зобов’язалася: здійснювати переговори, листування з потенційними постачальниками, у тому числі з питань узгодження умов  договорів на умовах встановлених замовником, результатом чого має бути укладання постачальниками із замовником договорів (контрактів) на поставку товарів, робіт, послуг; оформлювати договори (контракти), що укладаються, а також зміни до них, готувати заявки, замовлення, інші необхідні документи із закупівлі  товарів, робіт, послуг, забезпечувати здійснення поставки товарів, робіт, послуг замовникові за принципом „точно в термін”;

    Частиною 2 ст.509, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що зобов’язання виникають у тому числі із договорів та інших правочинів.

    Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість  двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення  цивільних прав та обов’язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

    При укладенні договору сторони  повинні в належній формі досягнути згоди з усіх істотних умов договору. Вказаний вище договір від 26.05.2009 року у відповідності до ч.2 ст.638 ЦК України містить в собі цілком зрозумілі умови про предмет договору, про зобов’язання сторін у договорі, про строки дії договору. Він містить в собі дату його укладання, найменування сторін, їх адреси і підписи. Тобто, вказаний договір відповідає істотним умовам договору, визначеному сторонами, які вільні в укладенні договору. Суд вважає встановленим факт підписання цього договору сторонами. ОСОБА_2 підтвердила цей факт в судовому засіданні. Її посилання на те, що цей договір фактично було укладено і підписано 16.05.2009 року, а не 26.05.2009 року, не підтверджений належними та допустимими доказами, хоча саме ОСОБА_2 повинна була доказати свої заперечення. Наданий до суду квиток на поїзд (а.с.23) не свідчить про те, що саме ОСОБА_2 за цим квитком їхала на поїзді. При цьому суд враховує і те, що ОСОБА_2 не надала до суду інший примірник договору, в якому б була зазначена інша дата його підписання.

    Той факт, що в договорі конкретно не вказано дату, до якої ОСОБА_2 повинна була виконати свої зобов’язання, не свідчить про  його недійсність, бо ч.2 ст.530 ЦК України  встановлено, що якщо строк виконання боржником  обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання   у будь-який час. 30.07.2009 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_2 вимогу про виконання умов договору (а.с. 6, 7). Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України ОСОБА_2 повинна була виконати зобов’язання у 7-и денний строк від дня пред’явлення вимоги.

      Із наданих сторонами і їх представниками по справі доказів, із пояснень учасників процесу  видно, що ОСОБА_2 після отримання вимоги про виконання умов договору, як у встановлений 7-и денний строк, так і пізніше, свої зобов’язання за вказаним договором не виконала без поважних причин. ОСОБА_2 пояснила, що виконувала вказані в договорі зобов’язання з грудня 2008 року по 21.05.2009 року. Тобто підтвердила, що не виконувала їх як після 26.05.2009 року, так і після отримання вимоги про виконання договору. Крім того, ОСОБА_2 і її представник не надали до суду письмових доказів про виконання умов договору, як то акти виконаних робіт чи інші письмові докази. Тому суд вважає встановленим факт того, що зобов’язання за спірним договором ОСОБА_2  не виконала. Посилання ОСОБА_2 і її представника на відсутність у неї в цей період часу необхідної документації для виконання умов договору є необґрунтованими і не підтвердженими відповідними доказами. Із суті п.4.6 вказаного договору видно, що необхідну документацію для виконання договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 ще на час підписання договору. Також суд враховує, що ОСОБА_2 не направляла на адресу ОСОБА_5 будь-яку письмову вимогу про надання конкретних документів, про неможливість виконання робіт у зв’язку з  відсутністю інформації та документів. Також суд враховує пояснення ОСОБА_2 про те, що вона знала умови і специфіку  послуг, що надавалися підприємцем ОСОБА_5, а тому мала можливість для виконання зобов’язань в повному обсязі.

     Відповідно до п.2.1.5 вказаного договору у разі невиконання чи неналежного виконання умов договору ОСОБА_2  зобов’язалася сплатити другій стороні 10-ти кратний розмір мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня року , у якому було припущено неналежне виконання чи невиконання умов договору. Тому, у відповідності до ч.1 ст.549 ЦК України, з урахуванням порушення боржником свого зобов’язання, суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 неустойку в розмірі 6050 грн. (Розрахунок: 605 грн. х 10=6050 грн.). Таким чином, суд позовні вимоги ОСОБА_5 задовольняє повністю.

      В задоволенні вимог за зустрічною позовною заявою суд відмовляє виходячи із викладеного і наступного. Вказаний вище договір від 26.05.2009 року відповідає вимогам закону щодо змісту і форми договорів такого виду. Цей договір було укладено між сторонами як цивільно-правовий, а не трудовий. Стороні вільні в свободі укладення договору, що передбачено ст.627 ЦК України. Як видно із зібраних по справі доказів, ОСОБА_5 не мав на меті укладати з ОСОБА_2 трудовий договір. Вона не писала йому заяву про прийняття її на роботу. ОСОБА_5 не допускав ОСОБА_2 до роботи як працівника по трудовому договору. При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 не надала суду докази про те, що між нею і ОСОБА_5 фактично було укладено трудовий договір. Разом з тим, не надано жодних документів стосовно того, що ОСОБА_2 виконувала саме трудові обов’язки, що вона отримувала від ОСОБА_5 заробітну платню, що за неї оплачувалися податки і страхові внески, що вона була включена до штату працівників. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтвердили лише факт того, що вони працювали разом із ОСОБА_2, але раніше дати укладання вказаного договору. Крім того, вказані свідки не можуть знати, на підставі якого договору ОСОБА_2  виконувала свої обов’язки. І сама ОСОБА_2 підтвердила, що після 26.05.2009 року вона свої обов’язки, як то трудові чи інші,  у ОСОБА_5 не виконувала. Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони при укладанні 26.05.2009 року договору, мали на меті саме укладання трудового договору. ОСОБА_2 і її представник не надали суду належні і достовірні докази того, що при укладанні спірного договору ОСОБА_2 діяла під впливом обману з боку позивача та під впливом тяжких обставин. Ці висловлювання не доказані. При цьому суд враховує і те, що свій зустрічний позов ОСОБА_2 подала до суду лише тоді, коли ОСОБА_5 подав свій позов про стягнення суми. Раніш ОСОБА_2 не зверталася нікуди із заявами про обман з боку позивача, про вплив тяжких обставин. По вказаному договору при його укладанні ОСОБА_5 не отримав від ОСОБА_2 якісь цінності або майно, сама суть цього договору свідчить про відсутність обставин на його укладання шляхом обману або під впливом тяжких обставин. Укладаючи і підписуючи договір ОСОБА_2 розуміла, що укладається не трудовий договір, а цивільно - правовий, була згодна на укладання саме цього договору. Не обґрунтованим є  посилання ОСОБА_2 на те, що вказаний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Підприємець ОСОБА_5 був зацікавленим в результатах роботи ОСОБА_2, бо головною ціллю підприємництва є отримання прибутку від діяльності. Посилання ОСОБА_2 на безоплатність договору не свідчать про недійсність цього договору, бо розмір конкретної винагороди по договору сторони можуть встановити за своєю згодою. Сторони мають право визначити конкретний розмір винагороди в доповненнях до договору. Пункт 4.6 вказаного договору передбачає надання виконавцем у повному обсязі делькредере за постачальників по всіх угодах, укладених за його участі. Таким чином, суду не надані докази того, що вказаний правочин був удаваним або фіктивним. Тому суд відмовляє в зустрічному позові про визнання спірного договору недійсним.

      Приймаючи до уваги, що укладений між сторонами договір є дійсним, що саме ОСОБА_2 порушила умови договору і повинна сплатити ОСОБА_5 неустойку в розмірі 6050 грн., що підприємець ОСОБА_5 свої зобов’язання за вказаним договором не порушував, а сама вимога ОСОБА_5 на адресу ОСОБА_2 про необхідність виконання умов договору є правомірною, не порушує прав позивачки, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 1700 грн. Тому суд в цій вимозі ОСОБА_2 відмовляє, бо ця вимога не відповідає закону.

       Так як суд позовні вимоги ОСОБА_5 задовольняє повністю, а в позові ОСОБА_2 відмовляє, то на підставі ст.ст.79, 81, 88 ЦПК України судові витрати ОСОБА_2 по справі відносяться на її рахунок, а судові витрати ОСОБА_5 суд стягує з ОСОБА_2 на його користь. Так, суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати на оплату державного мита – 60 грн.50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн.

       Всього з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суд стягує – 6140 грн.50 коп.

          Керуючись ст. ст. 10, 58, 59, 60, 61, 79, 81, 88, 215 ЦПК України, ст.ст.11, 23, 203, 215, 230, 234, 235, 509, 526, 530, 532, 549, 610, 611, 623, 626, 627, 638, 640 ЦК України, - суд

ВИРІШИВ:

        Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити повністю.

        Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 – 6140 грн.50 коп.

        В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2  до ОСОБА_5, 3-я особа – ГНАУ Дзержинського району м.Харкова, про визнання недійсним договору від 26.05.2009 року на маркетингові та посередницькі послуги, про стягнення моральної шкоди в сумі 1700 грн., - ВІДМОВИТИ.

         Заява про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подана в апеляційний суд Харківської області через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова протягом 10 днів з дня проголошення  рішення. Апеляційна скарга на рішення  суду може бути подана в тому ж порядку протягом 20 днів  після подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ: