Дата документу 26.02.2019 Справа № 318/1992/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №318/1992/18 Головуючий у 1 інстанції: Васильченко В.В.

Провадження № 22-ц/807/1173/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» лютого 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Бєлки В.Ю.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04.12.1999 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_4

24.05.2005 р. подружжя за спільні кошти придбали житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу будинку було оформлено на відповідача.

У вказаному будинку проживає з моменту придбання, користується земельною ділянкою. В 2015 р. шлюб між сторонами розірвано. Заочним рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 19.09.2017 р. визнано право спільної часткової власності сторін на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами в рівних частках по 1/2 частини кожному. Оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_4 зазначав, що він є єдиним повноправним власником земельної ділянки на підставі договору дарування земельної ділянки від 21.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Кам'янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Запорізької області Осипенком В.В.

З літа 2018 р. їй чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою дружиною ОСОБА_4

На підставі зазначеного просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,1227 га, призначену для ведення особистого підсобного господарства у зв'язку із набуттям права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм ст.ст. 120 та 377 ЗК України, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.

ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що договір дарування не оспорювався, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходи з того, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем після розірвання шлюбу, вимоги про визнання договору дарування позивачем не заявлялись.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.1999 р. сторони уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, актовий запис 14 (а.с. 6).

Заочним рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12.02.2015 р. шлюб розірвано (а.с. 7).

21.08.2017 р. ОСОБА_6, що діяла від імені ОСОБА_7 по довіреності, та ОСОБА_4 уклали договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1, розміром 0,2454 га. Дана земельна ділянка належала ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності, обмеження (обтяження) щодо відчужуваної земельної ділянки не зареєстровані.

Заочним рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 19.09.2017 р. визнано право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8261,53 грн. за зобов'язаннями, які виникли в інтересах сім'ї за договором кредитування від 26.07.2010 р. (а.с. 8-9).

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 10.04.2018 р. рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 8261,53 грн. за договором кредитування № Ц504 від 26.07.2010 р. (а.с. 16-18).

За приписами ст. 41 Конституції України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положеннями ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України). Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним договору дарування від 21 серпня 2017 року земельної ділянки, що знаходиться по вул. Половкова в с. Новодніпровка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, розміром 0,2454 га.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки у відповідно до ст. 41 Конституції України право власності відповідача на спірну земельну ділянку є непорушним, розгляд справи повинен здійснюватись в межах заявлених вимог, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки без попереднього визнання недійним договору дарування ОСОБА_4 спірної земельної ділянки.

Окрім того, загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований закріплений в ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Згідно із статтею 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до статті 377 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 18, 18-1 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статті 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Вимоги про визнання права власності на частину земельної ділянки, яка зайнята належною позивачу частиною житлового будинку, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування, не заявлялись.

Судом першої інстанції надано належну оцінку наданим сторонами доказам, повно з'ясовано обставин, що мають значення для справи.

Приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 березня 2019 року.

Головуючий

Судді: